Розширенню літературного діапазону української мови великою мірою сприяли харківські письменники-романтики. Вони збагатили літературу новими жанрами — баладою, драмою, історичною поемою. Улюбленою темою харківських письменників була козаччина та визвольна боротьба, яку змальовували у типових для романтиків барвах, наповнюючи літературу нечуваним доти пафосом та патріотичним духом. Це такі талановиті письменники, як Петро Гулак -Артемовський (1790—1865 рр.), Григорій Квітка -Основ'яненко (1778—1843 рр.), Євген Гребінка (1812—1848 рр.), Левко Боровиковський (1806—1889 рр.), Амвросій Метлинський (1814—1870 рр.) і, особливо, Микола Костомаров (1817—1885 рр.). Вони виробили концепцію національного романтизму, згідно з якою джерелом морально-естетичних культурних цінностей є дух нації, сконцентрований у фольклорних пам'ятках — достовірних документах славного минулого народу.
Зростання національної свідомості відбувалося і на західноукраїнських землях. У 30-х роках XIX ст. "народними будителями" виступали молоді ідеалістично настроєні і захоплені ідеями Гердера львівські семінаристи, їх лідер Маркіян Шашкевич (1811—1843 рр.) та його товариші Яків Голо-вацький (1814—1888 рр.) та Іван Вагилевич (1811—1866 рр.) утворили знамениту "Руську трійцю", яка своєю плідною діяльністю пробуджувала національну свідомість українців Австро-Угорської імперії. Метою цієї організації було піднести український діалект до рівня літературної мови, що на думку її членів, відкривало б селянству доступ до знань, полегшувало б їх долю.
Під впливом революції 1848 р* у Львові галицькою інтелігенцією було засновано Головну Руську Раду — першу українську політичну організацію, що виборювала крайову автономію для українців у Габсбурзькій монархії. У 1848 р. було проведено з'їзд інтелігенції "Собор руських учених", у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури, засновано літературно-наукове товариство "Галицько-Руська матиця". Іншою важливою подією "весни народів" став вихід 15 травня 1848 р. першого українського тижневика "Зоря Галицька", що започаткував появу української преси в Галичині.
Отже, перші дослідження української історії, фольклору, мови і літератури були першим пробудженням сучасної української свідомості і забезпечили їй міцні підвалини.
Перший в Україні університет (не беручи до уваги Києво-Могилянської академії) було відкрито у Харкові у 1805 році. На відміну від інших російських університетів, які засновано за ініціативою і підтримкою царського уряду, Харківський університет відкрито за бажанням місцевого населення і на його пожертвування.
6 жовтня 1833 р. Микола І підписав указ про утворення Київського університету. В указі, зокрема, зазначалося, що "після переведення Волинського ліцею з Кременця до Києва перетворити оний у вищий навчальний заклад з відповідним поширенням і на твердих основах, переважно для мешканців Київської, Волинської і Подільської губерній". Така ідея, очевидно, вперше зародилася після польського повстання 1830 р., коли російський уряд з метою послаблення польського впливу в Правобережній Україні впровадив на повну силу політику русифікації. Саме в 1831 р. цар запропонував реорганізувати освіту на українських землях і перевести усе навчання на російську мову. Через два роки було затверджено статут і штати нового університету, а 16 липня 1834 р. відбувся "публічний акт відкриття" його. Університет спочатку мав два факультети: філософський та юридичний. Невдовзі відкрито медичний факультет, а філософський поділено на два: історико-філологічний та фізико-математичний. В університеті навчався лише 61 студент, з яких на філософському факультеті — 27. Першим ректором був 30-річний М. Максимович, друг Гоголя та Шевченка, дослідник історії й археології України, відомий згодом енциклопедист.
Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований у 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. На цей час в українських університетах навчалося до 4 тисяч студентів.
Бурхливий розвиток економіки другої половини XIX ст. зумовив потребу у створенні вищих спеціальних закладів, таких як Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі та ін. Практично на кінець XIX ст. в Україні діяло 27 ВНЗ, де здобували вищу освіту 35 тисяч осіб.
Складною була доля Львівського університету, заснованого в 1661 р. з латинською мовою викладання. У 1805 р. його було перетворено на ліцей, а в 1817 р. — знову на університет. У1849 р. в університеті вперше створено кафедру української мови та літератури, яку очолив Я. Головацький, і лише в 1894 р. — кафедру історії України, яку посів М. Грушевський.
На Буковині університет засновано в 1875 р. у Чернівцях з німецькою мовою навчання, але були й кафедри української мови і літератури, церковнослов'янської мови та практичного богослов'я.
Науковими й освітніми центрами стали Харківський і Київський університети, які зібрали навколо себе кращі наукові сили. Науковці Харківського університету зосередились на вивченні свого краю і на піднесенні його економічного і культурного рівня. Серед них — один з ініціаторів і засновників університету Василь Каразін (1773—1842 рр.), який очолював філотехнічне товариство для поширення досягнень науки і техніки та сприяння розвитку економіки України.
Вихованець, а згодом і професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський (1812—1880 рр.) захоплено працював над дослідженням української народної творчості і побутової старовини, наслідком чого було видання української народної поезії "Запорожская Старина" в шести книгах, а також великий збірник українських народних пісень "Собрание памятников украинской народной поэзии". Він видає "Украинский Сборник", де вміщено "Наталку Полтавку" і "Москаля-чарівника" Котляревського.
Загалом за перше десятиліття існування університету випущено 210 книжок, що становило половину видань Російської імперії на той час. З них 90 праць належить професорам, 16 — студентам.
У Харківському університеті був помітний ухил до українознавства. Створене історико-філологічне товариство поставило своїм завданням розвиток і поширення історичних знань і збереження творів та пам'яток старовини. Значний внесок у розвиток загального мовознавства, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови зробив професор університету Олександр Потебня (1835—1891 рр.).
Із заснуванням Київського університету інтелектуальний центр України перемістився із Харкова до Києва. У першій половині XIX ст. тут працювали математики М. Дяченко і О. Дяченко, які розробляли питання диференційованого та інтегрального обчислення. Помітний слід у розвитку проблем механіки та гідравліки залишив І. Рахманінов. Значні зрушення у розвитку фізичних досліджень пов'язані з іменами вчених Є. Кнорра і М. Тализіна. Під керівництвом Кнорра було засновано метеорологічну обсерваторію. Розвиток хімічної науки в університеті пов'язаний з діяльністю Г. Фонберга, який створив хімічну лабораторію. У цей час в університеті розпочалися перші дослідження з географії та геології. Значний внесок у розвиток ботаніки Р. Траутфеттера — під його керівництвом за планом В. Беретті було закладено університетський ботанічний сад.
Перші вчені-медики університету були учнями і послідовниками М. Пирогова. Особлива заслуга в розвитку його наукових ідей належить В. Караваєву — одному із засновників вітчизняної офтальмології.
Патріархом вітчизняної науки був Михайло Олександрович Максимович (1804—1873 рр.). Його праці в галузі історії та філології сприяли зародженню історико-філологічної школи Київського університету, яка дала українській науці таких видатних учених, як В. Антонович, М. Драгома-нов, О. Лазаревський, Д. Багалій, М. Дашкевич, М. Грушевський та ін. Вони й продовжили вивчення української минувшини.
Значні здобутки мав М. Максимович і в дослідженні української мови. У своїх працях він науково довів, що українська мова — це дійсно самостійна мова. Максимович перший докладно подав усі найвиразніші прикмети української мови.
У романтичному XIX ст. багато людей захоплювалося старовиною. Наукові дослідження провадились у численних наукових товариствах, зокрема у 1835 р. при Київському навчальному окрузі засновано Тимчасовий комітет для дослідження старовини, а згодом замість нього відкрито Тимчасову комісію для розбору давніх актів. Нею підготовлено і видано значну кількість історичних матеріалів у фундаментальному виданні — "Архив Юго-Западной России".
Одеське товариство історії і старожитностей досліджувало пам'ятки грецької колонізації Чорномор'я, культуру скіфів, Запоріжжя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ НА АВАНСЦЕНІ ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ЗМІН“ на сторінці 2. Приємного читання.
