Приймали до академії молодь всіх станів, щороку навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. Курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів. Тут вивчали граматику, поетику, риторику, філософію й богослов'я; вивчали мови — слов'янську, українську літературну, грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом; вивчали класичну грецьку і римську, частково — середньовічну літературу, історію, географію. З часом в академії було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, чисту і мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру).
Академічна бібліотека у XVIII ст. налічувала 12 тисяч томів і безліч рукописної літератури та документів (до нашого часу збереглися лише окремі примірники), що робило її визначним науковим осередком.
Академія була справжнім європейським центром науки. Тут формувалася філософська думка слов'янського світу в цілому. З академією, зокрема, пов'язана діяльність Й. Кононовича-Горбацького, М. Козачинського, вже згадуваних І. Гізеля, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Ломоносова, Я. Козельського. В академії відбувалося становлення української літературної мови, складалася літературна і поетична школа. Деякі західні вчені (а також А.Д. Чижевський) вважають, що в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Москва становила "літературну філію" Києва. У XVI— XVII ст. взагалі чимало українських фахівців переселилося в Росію, що теж свідчить про значний культурний вплив тогочасної України (як і Білорусії, до речі) на Росію. Зокрема, збереглися дані, що в середині XVII ст. до Росії переїхали 30 вчених-українців, 12 співаків, київських малярів — Симеона Полоцького з учнями, наприклад, або граверів, пекарів, вихователів бачимо згодом в російських містах.
Академія заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі й постійно їм допомагала.
Ці колегіуми, в свою чергу, ставали місцевими просвітительськими осередками. Так, Харківський був центром освіти Слобідської України. А 1765 р. при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію.
Згадаймо і її значення та авторитет у світі. Адже тут навчалися серби, чорногорці, болгари, молдавани, греки, далматинці та ін. З 40-х років XVII ст. до заснування Московського університету в Києві здобувала освіту молодь з Москви, Воронежа, Вязьми, Вятки, Брянська, Калуги та інших, російських міст. Серед вихованців академії були майбутній грузинський письменник, сербський історик, автор першої румунської граматики та ряд інших знаних у світі вчених і просвітителів. Вона підтримувала наукові зв'язки з освітніми центрами — Краковом, Магдебургом, Константинополем тощо. Деякі студенти і викладачі Київської академії навчалися у свою чергу в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччині.
На кінець XVII століття, отже, Україна має розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню і вищу школу високого класу.
Однак на кінець XVIII ст. спостерігаємо вже зовсім іншу картину. Через закріпачення і розорення селян більшість сільських шкіл у Лівобережній та Слобідській Україні припинили існування. Згодом для непривілейова-них верств населення тут, як і в Росії, виникають малі народні училища (дворічні) — у повітових містах і головні народні училища (п'ятирічні) — в губернських центрах. Перші з них відкрили у Києві, Чернігові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Катеринославі.
У Правобережній Україні та на західноукраїнських землях, що залишилися під владою Польщі, передусім, занепадали братські школи. Після шкільної реформи у 1776—1783 рр. на західноукраїнських землях організовано початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчали німецькою мовою. У сільських школах при церквах теж навчали польською чи німецькою, лише в поодиноких випадках — українською мовою. Абсолютна більшість дітей залишалася поза школою.
Із втратою державності першою, як бачимо, загинула добре поставлена освітня справа в Україні.
Та впродовж свого існування освітні заклади, як і монастирі, сприяють книговидавничій справі. У XVII ст. діяли друкарні, які належали братствам, монастирям, магнатам, заможним особам з духівництва і козацької старшини. Це Острозька, Дерманська, Стрятинська друкарні, друкарня в
Українська барокова поетика
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УКРАЇНА НА ТЕРЕНАХ ВІЙНИ ТА РОЗБУДОВИ“ на сторінці 3. Приємного читання.
