Ганс Гольбейн Молодший (близько 1497/1498—1543 рр.) менше, ніж інші німецькі художники, пов'язаний із середньовічною традицією. Він малював портрети з натури — гостроправдиві, часом безжальні, холодно-тверезі, але вишукані за колоритом. Ранні портрети — парадні, найкращі він створив, працюючи в Англії при дворі Генріха VIII (портрет Томаса Мора, портрет сера де Моретта, портрет Генріха VIII та ін.). Блискучі за майстерністю його портрети виконані аквареллю, вуглем, олівцем. Багато працював у гравюрі — славу йому принесла серія на дереві "Тріумф смерті" ("Танок смерті").
Надзвичайно тонким і ліричним майстром був Альбрехт Альдорфер, у його творчості пейзаж виступає як самостійний жанр.
Останній художник німецького Ренесансу Лукас Кранах Старший (1472—1553 рр.) створював картини в основному на релігійні сюжети. Для його манери характерні м'якість і ліризм, але у вигині витягнутих постатей, у їх підкресленій тендітності, в особливій витонченості стилю намічаються вже риси маньєризму, котрі свідчать про кінець німецького Відродження.
У Франції в середині XV ст., після походів французьких королів в Італію і знайомства з італійським мистецтвом, починається рішучий розрив з готичною традицією. Французький Ренесанс, як уже говорилося, мав придворний характер (виняток становила лише творчість Франсуа Рабле).
Жан Фуке (близько 1420—1481 рр.) — перший французький великий художник нової епохи — малював портрети та релігійні композиції. Старанність поєдналася в нього з монументальністю у трактуванні образу. Лише двома кольорами — яскраво-червоним та синім — намальована Мадонна у диптиху з М і лен и (моделлю для неї стала коханка Карла VII — факт, неможливий у середньовічному мистецтві). Та сама композиційна ясність, точність рисунка і зручність кольору характерні для численних мініатюр Фуке (Бокаччо, "Життя славетних чоловіків і жінок", близько 1458 р.).
Античні та ренесансні мотиви проявляються у рельєфах Мішеля Ко-ломба — насамперед мудре прийняття смерті у виконаних надгробках (гробниця герцога Франциска П Бретонського і його дружини Маргарити де Фує; Нант, собор).
З початку XVI ст. при дворі Франциска І працюють запрошені його сестрою Маргариток) Наваррською італійські маньєристи Россо і Пріматіч-чо, які стали засновниками школи Фонтенбло. Ренесанс в архітектурі — замок у Фонтенбло, перебудова старого палацу Лувр, численні замки на берегах річок Луари і Шер.
XVI ст. — час блискучого розквіту французького портрета. У цьому жанрі особливо уславився Жан Клуе, який увічнив у своїй портретній галереї Франциска І та його почет. Барви Клуе нагадують за своєю інтенсивністю й чистотою коштовні емалі (портрет Діани де Пуатьє). Його портрети виконані аквареллю, олівцем, сангіною.
Французька скульптура Відродження репрезентована дуже поетичними, карбованими рельєфами Фонтану Німф у Парижі.
Третій великий майстер Високого Відродження — Мікеланджело Буо-нароті (Мікеланьйоло ді Лодовіко ді Ліонардо ді Буонарото Сімоні, 1475—1564 рр.). Найповніше виразив кризу ренесансної гуманістичної ідеї.
Мікеланджело перевершив усіх художників Високого Ренесансу насиченістю своїх творів сучасними йому ідеями, громадянським пафосом, умінням відчувати і реагувати на зміни суспільного настрою. Він набагато пережив Леонардо і Рафаеля, творив у роки реакції, і, природно, саме у його набутку виявився крах ренесансних ідей.
За традицією — негласною, але усталеною, особистість і мистецтво Мікеланджело протиставляється Рафаелю ("моцартівський", "пушкінський" дар), світосприймання Мікеланджело переважно трагічне. У його життєписах складається певна концепція генія, часто самотнього, але незалежного у своєму мистецтві. Він справді був першим цілком вільним талантом, який досяг невідомої раніше свободи від влади авторитету. Художники цього часу потребували заступництва сильних світу цього, але таке протегування обмежувало їхню творчість (замовлення, смаки замовника). Мікеланджело дозволяв собі бути незалежним щодо покровителів. Він не був близькою до папи особою, як Рафаель, не здобував графського титулу, як Тиціан. Зате він заслужив найвищу похвалу своєму таланту, він був названий "божественним". Однак вагання бентежного духу митця корінились у нестійкості та новизні його соціального стану.
Перший період його творчості пов'язаний з Флоренцією тієї доби, коли у ній панували Лоренцо Пишний, а після його смерті жорстокий, недоброзичливий, пихатий П'єтро Медічі. Останньому протистояв фанатичний домініканський чернець Марко Савонарола, який викривав у своїх промовах "велику блудницю" — "грішний Рим". Досяипи влади (внаслідок чого перетворивши Флоренцію фактично у великий монастир), Савонарола правив чотири роки (1484—1488 рр.).
Мікеланджело провів частину цього часу у Вічному місті. Тут він створив перші скульптури, які принесли йому славу, — "Вакх" і "П'єте". У першій Мікеланджело зобразив античного бога вина голим юнаком, який, ніби трохи напідпитку, позирає на чашу з вином. Оголене прекрасне тіло віднині і назавжди стає для Мікеланджело головним (і, по суті, єдиним) предметом мистецтва. До сюжету другої скульптури — "П'єта" — митець вертався не раз. У ньому багато умовного навіть з погляду біблійної легенди — скажімо, невідповідність віку Марії та її сина. Марія зображена з убитим Христом, який лежить на її колінах. У незвичайно сильному ракурсі закинута назад голова Христа, викручене його праве плече. Все це надало групі внутрішньої напруги, нехарактерної для мистецтва Відродження. Юне, ідеально прекрасне обличчя Мадонни скорботне, але дуже стримане. Незважаючи на деякі невластиві Ренесансу риси (наприклад, складний асиметричний рисунок постаменту), це все-таки Високий Ренесанс за цілісністю героїчного образу, класичною ясністю художньої мови.
Наступною великою роботою Мікеланджело (вже у Флоренції) була статуя Давида. Знаменно, що це замовлення Мікеланджело одержав через дванадцять днів після прийняття нової конституції республіканської Флоренції. Можливо, саме тому головна тема статуї — уславлення республіканських свобод та ідея божественного заступництва благородних помислів і діянь. Ця тема наповнила образ біблійного героя гордим громадянським звучанням. Незвичайним було трактування образу Давида: замість несміливого хлопчика з незграбними пропорціями юнацької постаті художник зобразив Давида юнаком, який тілом і духом готовий до подвигу.
Вже тут проявилося те шанобливе ставлення до цілісності кам'яного блоку, яке зберігалось у митця протягом усього життя. Ідеальний скульптурний образ, вважав майстер, прихований усередині кам'яного блоку точнісінько так само, як душа живе у матеріальній оболонці тіла. Мистецтво скульптора полягає в тому, щоб видобути з каменю цей образ, пробудити його до життя.
Мікеланджело бачив у тілі не тільки вмістилище розуму та пристрастей людини, як Леонардо, але й наділяв його небаченою силою та величчю. На відміну від Леонардо, йому було притаманне прагнення узагальнення, осягнення того, що об'єднує окремих людей у поняття людського роду. Це надає його образам відчуття неземної масштабності. Такий його Мойсей, створений для надгробка папи Юлія II. Образ Мойсея — один з найсильні-ших у художника. Він вклав у нього свою мрію про вождя — мудрого, сповненого титанічної сили волі — якості, такої необхідної для об'єднання його батьківщини. Задумані Мікеланджело постаті рабів не ввійшли до остаточного варіанта гробниці. Можливо, вони мали якесь алегоричне значення (мистецтво в полоні після смерті папи), існує така версія. "Повсталий раб", "Вмираючий раб** передають різні стани людини.
Наступний, один з найбільш значущих і трагічних скульптурних творів — гробниця Медічі. Багато лиха пережила Італія і разом з нею Мікелан-джело у ті роки. У стані тяжкого песимізму та глибокої релігійності здійснив свій задум митець. Він прагнув втілити давню ідею швидкоплинності земного часу і вічності неземного буття. Постаті герцогів Лоренцо і Джуліа-но живуть немовби в іншому вимірі, їх таємний смисл прихований від цікавості непосвячених. Загадкова недомовленість, відчуженість від глядача, зверненість до самих себе спонукають до роздумів, змушують шукати ключ до розгадки їхньої таємниці.
Тема "memento morн** ("пам'ятай про смерть**) бралася в основу інтерпретації образів капели Медічі майже у всі віки. Всі частини скульптурного ансамблю розкривали християнські уявлення про суєтність і скороми-нущість земного шляху людини у порівнянні з вічністю її небесного буття і радістю очікуваного порятунку. Такою була середньовічна гробниця. Ренесанс привніс у традиційну схему надгробного монумента світську тему прославлення земних діянь померлого. Мікеланджело особливо посилив звучання ідеї тріумфу, немовби підкресливши, що завдяки справам на благо та зміцнення церкви герцоги здобули безсмертя, закріпивши його славою своєї зброї.
Образи Лоренцо і Джуліано не портретні, а ідеалізовані й уособлюють два способи життя — діяльне (Джуліано), споглядальне (Лоренцо). З ранньої пори християнства розвиток його філософії та образності йшов паралельно з розвитком неоплатонізму. Ці дві системи часто-густо взаємодіяли. Для Мікеланджело неоплатонізм був природною основою його поглядів на світ і красу. Художник сприймав тіло як пута душі, як кайдани, котрі цуша хоче скинути. (Ще Петрарка назвав тіло земною в'язницею душі — загсеге terreno.) Тому невипадково сфери гробниць капели Медічі у їхньому послідовному чергуванні по вертикалі можна сприйняти як образне втілення сходження душі від нижчого до вищого, як шлях її визволення від пут матерії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вершини європейського Ренесансу“ на сторінці 5. Приємного читання.
