Сутність імпресіоністської естетики полягає в спробі висвітлити глибину унікального неповторного явища, що пройшло крізь тепло людської душі. Імпресіонізм породжує якісно новий естетично насичений світ, у якому все буденне, тривіальне, прозаїчне трансформується у піднесене і прекрасне. На відміну від класицизму та реалізму новий стиль як предмет творчості розглядав будь-яке явище: від букету квітів, водного простору до натовпу на міському бульварі. Процесам урбанізації, прагматизму і раціоналізму імпресіонізм протиставив духовну людину, визнав необхідність більш повного розкриття світу емоцій, інтуїтивного сприйняття світу. Розкривши світ на рівні яскравого потоку миттєвостей, імпресіонізм став якісно новим рівнем світосприйняття, де людське буття постало як яскрава, поетична реальність. Прекрасно те, що плинне
- такий естетичний ідеал імпресіонізму. Улюблені жанри імпресіоністського живопису - пейзаж, портрет, натюрморт, побутова зарисовка - пов'язані з передачею швидкоплинних вражень повсякденного життя.
Ідеї імпресіонізму втілилися в творчості художників К. Моне, Е. Мане, О. Ренуара, Е. Дега, К. Пісарро, композиторів К. Дебюссі, М. Равеля, О.М. Скрябіна. Імпресіонізм був досить впливовим напрямком у мистецтві, переживши як період критики, так і всезагального визнання. Але в середині 80-х років XIX століття він поступився місцем іншим художнім напрямкам, зокрема постімпресіонізму.
Постімпресіонізм виник у Франції як реакція на імпресіонізм з його інтересом до випадкового і скороминущого. Постімпресіонізм
- загальна назва різних течій у живопису початку XX століття, що виникли після імпресіонізму. Його основні представники: Поль Гоген, Жорж Сера, Поль Сезан, Вінсент Ван Гог - на ранньому етапі своєї творчості були імпресіоністами, проте, впевнившись в обмеженості методів імпресіонізму, вичерпавши всі його живописні можливості, вони спробували виробити новий стиль.
Сприйнявши від імпресіонізму чистоту і звучність кольору, вони протиставили йому пошуки постійних начал буття, перейшли від пленерних пейзажів до "синтезу", до живопису духу, вираження стійких матеріальних і духовних сутностей, узагальнюючих, синтетичних живописних методів, до декоративно-стилізуючих і формальних прийомів. Постімпресіоністичний живопис, не боячись здатися інтелектуальним, підвищив інтерес до філософських і символічних аспектів, не цурався теоретичного оформлення своїх художніх намірів. Постімпресіоністи не були об'єднані ні спільною програмою, ні загальним методом, кожен із них - яскрава творча індивідуальність, що залишила свій слід у мистецтві. Кожен із них ішов своїм шляхом, формуючи свій творчий метод та індивідуальний художній стиль, але загальними рисами постімпресіонізму стали відхід від реалістичних тенденцій, символізм, суб'єктивізм та ідеалізм.
Одним із стильових напрямків, що виник на рубежі століть і продовжив традицію відмови від реалізму на користь символічної екзотики та декоративізму, був Модерн. Незважаючи на невеликі хронологічні рамки - з 1886 до 1914 - за своєю ідейною насиченістю цей стиль посідає виключне місце в розвитку світового мистецтва. Він створив естетичні передумови для радикальних змін у мистецтві: художники Модерну зламали традиційні устої, їх художнє мислення було динамічним і сміливим, що і знайшло вираз у назві - в перекладі з французької modern означає новий, сучасний.
Світовідчуття Модерну характеризується, з одного боку, розгубленістю, духовною втомою, кризою ідеалів, скептицизмом і самоіронією, а з іншого - наполегливими пошуками нового стилю в усіх сферах творчого життя, розмиванням меж між елітарним і масовим мистецтвом. Представників Модерну - Х. ван де Вельде, Ч.Р. Макінтош, Г. Гімар, А. Гауді, Ф.О. Шехтель, В. Орта та інших - відрізняла поетика символізму, дисципліна композиції, підкреслений естетизм у тлумаченні окремих деталей, декоративний ритм гнучких, плинних ліній, захоплення національно-романтичними мотивами, акцент на індивідуальній винахідливості художника.
Стиль модерн ввібрав у себе численну кількість художніх традицій європейської культури. Так, для нього характерним є прагнення до зовнішньої декоративності. Як прикраса, тут використовувалися рослинні мотиви, зокрема водорості, екзотичні квіти, іриси, красиві плавні лінії, які ніби покривали поверхню картини. Серед рослинних мотивів розміщувалися граціозні жіночі фігури. Це давало підставу вбачити у творчості художників Модерну продовження традицій крито-мікенського мистецтва та стилю рококо. Особливе місце в мистецтві модерну належало символізму, найбільш фантастичних форм він набув в Іспанії у творчості геніального архітектора-символіста Гауді.
Естетична програма Модерну не змогла в повному обсязі реалізуватися в культурі початку XX століття, але вона частково втілилася в течіях мистецтва XX століття, які об'єднував спільний умонастрій - пошук нового великого стилю та визнання "ідеї мистецтва для мистецтва". Ця ідея, згідно з якою у світі мистецтва не відображається, а саме народжується істинна краса, виявилася плідною і реалізувалася в подальшому. Саме в рамках Модерну відбувся перехід до нового етапу розвитку мистецтва - модернізму.
Тема 13. КУЛЬТУРА НОВІТНЬОЇ ЕПОХИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи культурології» автора Сандюк Л.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні мистецькі напрями Нового часу“ на сторінці 2. Приємного читання.
