Розділ «Паскаль Брюкнер Парадокс любові»

Сексуальна революція?

Озираюся наколо. Кроків за два од мене хлопака, з тих, із ким улаштували ми групове кохання тижнів два тому, після бурхливої ночі в клубі «Лебен», — нерішуче зупинився поміж двома нічними кав’ярнями. Обертається, стикаємося віч-на-віч. Привіт, як справи? Цілуємося в щоки. Як на мене, можна було і в губи, все ж кохалися разом, та він, певне, подумав собі: як групове, то не рахується.

Ґійом Дюстан. Сьогоді ввечері виходжу з дому

Справжня цивілізація — це не газ, не пара, не обертові столи, це — збування слідів первородного гріха.

Бодлер

У серпні 1993 року журнал «Ель» розмістив на палітурці літній тест: «Чи хвойда ви?» Дивує не лише брутальність запитання, а й разючий ентузіазм відповідей: не було такої редакторки чи журналістки цього славетного тижневика, яка не відповіла б позитивно, пишаючись тим, яка ж незрівнянна вона лярва і мандрьоха. Отож, віднині «хвойда» є почесним званням, високим титулом із лексикону любовних ігор[84]. Оце обернення образи гордістю доводить, — якщо ще є потреба це доводити, — що світ наш змінився. Якщо раніше сексуальне життя вважали потрібним приховувати, то тепер потрібно його виставляти напоказ. З'явився навіть новий вид снобізму — еротичний снобізм: боронь боже, чогось не знати в цьому ділі. Погортайте відповідну пресу за останні тридцять років — це справжнісінькі посібники з розпусти, повчальні, як за старосвітчини: спробуйте содомію, покохайтеся утрьох, попрактикуйте бісексуальність, скористайтеся батіжком, а які ви в ліжку, а чи кохаєтеся ви понеділками?[85] Тема смерті непристойна, вона замовчується, зате на порядку денному сороміцькі секрети, якими кожен прагне поділитися по телебаченню, по радіо, в Мережі.

Розкріпачення звичаїв утнуло з нашими сучасниками химерний жарт: замість того, щоб випустити на волю інстинкти, воно тільки замінило одну догму іншою. Вчора хіть контролювали й забороняли, сьогодні її просто-таки накидають. Скасування численних табу й право жінки розпоряджатися власним тілом посилюється закликами до сексуальних утіх. Усунення стриманості компенсується зростанням вимог: треба, як ото мовиться, «тримати все в руках», а то опинишся за бортом.

1) Тривожна розпуста

У XX столітті сексуальність звеличували як знаряддя з перетворення світу, яке піднесе рід людський до майже досконалого стану. За аналогією з економікою запровадили до вжитку навіть термін «сексуальна вбогість», який передбачає градацію успіхів у царині чуттєвості: там є свої багачі й біднота, гуляки і хирляки, одні смакують тілесні втіхи, інші тільки облизуються. Ніхто не хоче бути «бідняком» у сексі, кожен, навіть той, у кого шлюбне життя дуже слабеньке, завжди ладен похвалитися своїми подвигами в ліжку. Секс, услід за фахом, платнею й зовнішнім виглядом, став показником багатства, його додають до свого соціального капіталу[86]. З'явився новий людський різновид — аскет-ласолюб, який докладає величезних зусиль, щоб розпалити почуття і досягнути блаженства. Він раб утіхи, посиленої муками: його пошук поєднується з почуттям постійної незахищеності. Саме це відбувається з молодою жінкою-психотерапевтом, якій ніколи не вдається досягнути оргазму (канадський фільм «Shortbus», 2006), тож вона відчайдушно мастурбує: всі перебувають у пошуках Великого Оргазму, який має бути не бешкетом, а Благодаттю, Святим Ґраалем, перепусткою на приєднання до людства, що відпокутувало свої гріхи[87]. Саморозкриття дається тут з великими труднощами, його треба заслужити: застосовується хитромудра інженерія сексу, посилена високоморальним прагненням до самовдосконалення.

Та прірва поміж тим, що розповідає суспільство про себе, і тим, чого воно зазнало, величезна. За останні півстоліття не було жодного дослідження з сексуальності французів, американців, німців чи іспанців, яке не виявляло б у нас чи в наших сусідів тих самих ран і тривог: проблеми з ерекцією в чоловіків, відсутність чи слабкість статевого збудження в жінок[88]. «Звіти Кінсі», які вийшли незабаром по війні (1948), виявили в американців такі сторони інтимних стосунків, які мало відповідали моральним нормам[89]. Наші сучасні дослідження змальовують нас ще більш зразковими, ніж здаємося ми самі собі. Ще вчора звинувачували нас у безсоромності, сьогодні ж закидають нам хвальковитість. Наші батьки брехали про свою високу мораль, ми брешемо про свою аморальність. В обох випадках виявляється очевидним невідповідність поміж нашими заявами і нашими справами. Тривожність у суспільстві постає вже не внаслідок пригнічення інстинктів мораллю, як це було за Фройда, а в результаті їхнього вивільнення. Коли навкруги всі вихваляють ідеали цілковитої самореалізації, кожен прикладає їх до себе і намагається відповідати їм. Зникло почуття вини, а заступило його почуття тривоги. А сексуальна сфера дедалі дужче не піддається змалюванню: про секс або ж розбалакують на всіх перехрестях, і ті слова звучать непереконливо, або ж мовчать собі, тому що бояться виставити себе невдахою за нашої доби, коли інтимна близькість обернулася престижним спортом[90].

2) Громадянські війни лібідо

Приємно бачити, що новий гедонізм, який охопив західний світ, сприяє кругообігу тіл; було б наївно не пов'язати цей порух зі змінами ринку, який заради своїх очевидних інтересів повстає проти морального ладу. Славетне гасло ситуаціонізму «Жити без простоїв і тішитися без обмежень» було ідеалом споживацького устрою. Його видавали за кредо анархізму, насправді було воно просто рекламою. Тільки у просторі торгових закладів, Мережі чи телеекрану життя розгортається без простоїв, упродовж цілісінької доби, коли мені доступні будь-які товари, будь-які програми, коли я можу купувати все і спілкуватися з усією земною кулею. Наше любовне й імпульсивне життя передбачає затримки, перерви, прогалини і перевантаження й не має нічого спільного з тим солоденьким явищем, яким є світовий супермаркет. Не розвінчуючи його, ми констатуємо, наскільки гедонізм, «бунт життя» (Рауль Ванейґем), хоч під соусом епікурейства його подають, хоч під личиною анархії чи руйнування, обернувся новим конформізмом, який під прапором порушення заборон вихваляє існуючий стан речей. Секс дозволив примирити екстаз і протест — сьогодні це найбільш популярний продукт ринкового суспільства.

За сучасної доби звільнення бажань відбувається під войовничий грім фанфар: новітні діонісійці корчать із себе бунтарів, буцім нічого й не змінилося за минулі роки й вікторіанська мораль знай собі лютує. Вони вигадують собі противників, майструють паперові барикади і метрами продають непокору, яко ото крамарі продають матерію. Проте навіть у найталановитіших такий грім барабанів, такі гучні канонади! Як послухати їх, то тішитися можна не з кимось, а проти когось, — проти суспільства, великого капіталу, юдохристиянства. Втіха — це гармата, що тримає під прицілом світ, а не щаслива мить, якої зазнаєш із іншим. Їхнє вільнодумство скидається на гіркий зіпсований мед: так багато есеїв про мистецтво кохання — й так мало у них радості, так багато злості і люті! Адже втіха за визначенням нічому не навчає — вона не покращує й не виховує людину, вона просто тішить нас та й годі. Та для наших політичних комісарів утіха не шанс, а наказ. Вже не вперше в історії тілесний культ повертається до нас під потворною личиною догматизму. Колись нам, либонь, пояснять, чому різні течії аванґардизму, сюрреалізму та ситуаціонізму вироджувалися в тоталітарні монастирі, які мало не лускали від неприязні й висували карликових понтифіків, яким знай кортіло відлучати й проклинати. Пастеризований, знеособлений світ, що його нам обіцяв колись Вільгельм Райх, а за ним і його сучасні послідовники, буде веселий, наче вояцька кошара!

Ще й надто: ось уже півстоліття сфера еротики ладнається за принципом секти. Завдяки де Садові сексуальність почала пов'язуватися з підриванням засад, бо маркіз учинив із неї знаряддя з боротьби з феодалізмом і релігією. Важливо тільки безоглядно улягати природі, присвоюючи собі все, чим хочеться володіти, хоч дітей, хоч дорослих, усе воно годиться, щоб таврувати Бога, шляхту і суспільні інституції. Поміж усіх великих реформаторів прибічники тілесних утіх не належать до розряду найменш несамовитих: ці інквізитори нижче-пояса володіють ключем до вашого спасіння і хотіли б радше вашої смерті, ніж бачити, що ви не візьмете його. Місіонери нетрадиційних орієнтацій, дисидентки-феміністки, поліамористи, адепти латексу й батога, стриптизери, самці-реваншисти, агресивні моногамники, гомофоби й гетерофоби, проповідники тілесних утіх — так багато цих нових напрямків, і кожен звеличує свою сексуальну орієнтацію, всіляко поливаючи брудом усі інші напрями[91].

«Одержимі бажанням»[92] (Кристоф Бурсеє) передовсім одержимі класифікуванням, вони відгородилися від решти світу своєю унікальністю й обстрілюють його з усіх гармат. Всі, хто проклинає продиктований природою облудний поділ, мачизм, церкву та буржуазію, самі опиняються в полоні нарцисизму через притаманну їм незначну відмінність і знай громлять тих, котрі не поділяють їхній погляд. Відмова від усталених категорій обертається винайденням нових, наприклад, трансґендерності, і тоді знову постає те, що відкидалося. Несамовитість соціальної боротьби з-за Атлантики перейшла на суперечки про сексуальну самоідентифікацію: наприклад, жінки хочуть прозиватися «fem», а не «femme», щоб усталений лад не міг віднині зводити все до їхньої статі![93] Шляхи революції проходять крізь правопис. Ціле покоління марнує снагу на отакі патетичні витівки. Галасливо афішуючи своє інтимне життя і пишаючись своїми героями, ці «борці» зі зброєю в руках відстоюють власні бажання (котрі мов дві краплі води схожі на бажання всіх інших людей), щоб якомога рясніше полляти брудом чужі бажання. Що більша схожість, то дужча ненависть, форма їхнього існування — опозиція. Навіть outing[94], якщо він використовується під маркою «встановлення істини», стає схожий на поліційну процедуру. Жорсткі вимоги, які усувають будь-яку невизначеність. Треба оголосити, хто є хто, і нехай буде гірше тим, хто не знає чи не опікується тим, у яку він категорію потрапляє.

Чудернацькі наслідки виявляються у цих «рухів за звільнення» — агресивність і незмірний потяг видавати укази! Не воюйте, а кохайтеся, казали в 60-х роках. Сьогоднішні вправи у ліжку обертаються оголошенням війни всіма проти всіх. Чомусь забулося, що втіха часом буває від простого дотику одне до одного. Секс уже не діяльність, а кийок, яким гамселять інших.

3) Непристойність — це довготерпіння

У якомусь розділі праці «Про Град Господній» святий Авґустин змальовував невчасну ерекцію як бунт органів тіла, аналогічний бунтові творіння після падіння. «Часом цей пал настає неочікувано, часом послаблює бажання, душа з вогню, тіло ж із криги, чи ж не диво оце? Не лише законній волі, а ще й нечистому почуттю похітливості сама похітливість відмовляється коритися…»[95] Авґустин уявляє собі злягання Адама та Еви в земному раю до первородного гріха і вигадує таке, що можна було б назвати сексуальністю без лібідо. Перші чоловік із жінкою вчиняли запліднення у простоті душевній, і плоди їхнього тіла множилися. «Чоловік давав сім'я, жінка приймала його, коли треба було і скільки було треба». Наші пращури користувалися своїми статевими органами так само легко, як оце ми користуємося своїми руками та ногами. Адам із власної волі міг орудувати «ніжними і чутливими частинами (…), що можуть розтягуватися, згинатися, напружуватися». Інакше мовлячи, зіллявшись зі своєю половиною у цнотливому коханні, він, либонь, міг, на противагу тому, про що співає Брассан[96], спокійнісінько керувати своїм прутнем. Механічний акт, позбавлений хвилювання, — Авґустин був попередником сучасної порнографії, яка є знеструмленою сексуальністю[97].

Еротичне зображення, приховане колись у забороненому світі, становило собою оголене тіло в дії й дозволяло споглядати п'янливу таїну. Кожен, хто пам'ятає законодавство середини 70-х років про фільми категорії «X», знає про що мова: від безпосереднього зображення жіночих статевих органів новачкові аж дух забивало. Відтоді очі наші наситилися тими мальовидлами, вигляд інтимних частин тіла, принаймні на екрані, втратив свою таємничість. Порнографія є своєрідною утопією, вона сприймається нами як репортаж, як навчальний проект. Багато хто розглядає її як лікнеп, котрий дає відповідь на запитання: що робити? Проте вона не відбиває дійсності, а стилізує її, виводячи на сцену автомати. Тож порно збиває з пантелику молодь, яка не може зрівняти свої результати з досягненнями цих атлетів та атлеток.

Як і фільми жахів, порно приречене здійснювати стратегію надмірних обіцянок: треба ошелешити глядача, навіть якщо для цього доведеться застосувати прийоми факіра (як ото персонаж фільму Франсуа Райхенбаха «Секс о'клок», який витягає ланцюг зі свого заднього проходу!) Камера порпається в тілі, здійснює ендоскопію й гінекологічний огляд, все показує, та вже нічого не видно. Вам намагаються відкрити очі настільки, що ви сліпнете. Жорстке порно стає гімнастикою, гра органічною матерією, кров'ю, спермою, сечею нагадує викиди гемоглобіну під час зображення насильства у фільмах жахів, аж урешті все вироджується у самопародіювання, все хляне та й годі. Напевне, варто було б, попри лінощі продюсерів, які опікуються лише прибутками, прибрати декотрі поверхові ефекти порнофільмів, як і в тих фільмах жахів, де неможливість побачити, що стимулює тривогу. Лише замовчування може посилити страх. Як зробити, щоб непристойність дотримувалася своїх обіцянок, — ось яке питання мусило б хвилювати фахівців. Та, може, завдання порнографії як жанру полягає в тому, щоб витворювати атмосферу, як ото мелодія в ліфті чи на автостоянці?

Найбільший ґандж порнографії полягає в пересічності, в тому, що вона завжди зводиться до генітальної чи анальної акробатики включно з її феміністичними різновидами, в супроводі політично-пропагандистської риторики, однаково претенціозної й порожньої. Коли азіатка Анабель Чонг, щоб учинити «домінантних самців низкою взаємозамінних прутнів», брала участь 1999 року в найчисельнішому gangbang[98] (за дванадцять годин 251 учасник), то не похитнула жодної з існуючих засад, а додала новий запис у книгу рекордів![99] Тепер, коли будь-який прищуватий парубійко потайці од батьків може вивчати в Мережі десятки сороміцьких сторінок, конкуренція в царині нагнітання збудження стає жорсткішою, й кінець підпільному існуванню Ероса почасти позбавляє його привабливості. Якби секс перестав бути незвичайною подією, що розпалює уяву, то став би просто вчорашнім зухвальством, яке сьогоднішня лібералізація звичаїв прирікає нас переживати за певним шаблоном.

Звісно ж, такого не відбувається, тому що сексуальність відзначається потужним випромінюванням, яке ми не здатні контролювати. В певному розумінні, все вже переглянули, та нічого не зазнали: можна сказати, що смак у молоді до еротичних знімків (феномен, що спостерігався у всі епохи) сумірний необізнаності в любовних справах: величезна ерудиція, що поєднується зі страшенним невіглаством. Цнотливцям узагалі притаманна завзятість у сороміцькому лихослів'ї. Передчасна лексична зрілість у поєднанні з лібідовим сум'яттям. У певних колах регресія до мачизму, яка заохочується традицією, співіснує з порнографією чи принаймні знаходить вираз у її мові; в цьому стосунку, покидь із передмістя заразила агресивним жінконенависництвом навіть заможні квартали, де дванадцятирічні чи тринадцятирічні дівчатка-школярки прозивають одна одну лярвою і хвойдою. Лексикон порнофільмів переповнений страшенною зневагою до жінки. Крім усього цього, падіння заборон сприяє приниженню об'єктів бажання. Порно має тенденцію до перетворення непристойності на шаблон: рівень збудження знижується, рівень насиченості зростає. Найбільш відверті позиції й висловлювання недовго залишаються такими: вони вивітрюються, ніби вино з незакоркованої пляшки. Груба сексуальна лексика просягає в повсякденну мову і почасти губить свою вульгарність, обертаючись на кітч. Цинічна безсоромність, яка продукується серійним способом, тьмяніє і втрачає гостроту тією ж мірою, якою набуває вона розмаху.

Звідси й провокаційний характер порношику, маркетинг великих торгових марок, які намагаються поєднати розкіш і розпусту, фліртують з табу, щоб розворушити перенасичений ринок. Співачка Мадонна геть заялозила цю грубу образність — вона крутить задом на сцені, плутає Христа з фалоімітатором, цілується зі своїм музикантом, застосовує всю уявну атрибутику оргій та садомазохізму, щоб посилити збудження недоумкуватих парубків, які аплодують їй. Порнографія є найкращим антидотом від зображень, які вона поширює; порушення табу вона обертає рутиною, змушуючи нас позіхати з нудьги. Можна було б її приписувати як засіб від безсоння — її снодійні властивості просто таки дива чинять! Її недолік у тому, що вона становить собою коїтус за довіреністю: мене там немає. Ось чому стільки порядних громадян знімає домашнє порновідео. Ці добродії увічнюють власні ерекції, що гідні Сарданапала, еякуляції, що скидаються на гейзери, а їхні жінки, потопаючи в білій піні сперми, пестять себе вібраторами на сонячній енергії, екологія ж бо зобов'язує! Немов ті філософи, що продають набори з укомплектованою мудрістю, ладнають вони кишенькову порнографію вдома, щось на кшталт злягання в «Ікеї»!

Як по правді, то справжня непристойність полягає в нашому жадібному спогляданні чужої смерті й чужих мук, у нашій ласій зацікавленості зображеннями катастроф по телебаченню чи автомобільними аваріями на шляхах, коли кожен зупиняється, щоб поглянути на понівечені тіла. Юрму, що гнала колись до місця страти, спонукало не почуття справедливості — впиваючись агонією незнайомої людини, вона силкувалася полегшити жах перед власним кінцем. Натовп спостерігав страту, почуваючи огиду і полегшення.

4) Стримуйтеся, заради бога

Після скасування заборон упродовж останніх трьох десятиліть з'явилася величезна кількість текстів, де з навмисною розкутістю змальовуються всі пози і всі дії, що ми відчуваємо страшенну вдячність до тих письменників та режисерів, які не включають сороміцьких сцен у свої твори. Спасибі їм за те, що позбавили нас чергових кульбітів, екстазів та стогонів.