Розділ 2. Теоретичні проблеми етнокультури

2.1. Культурно-історична динаміка етнічних спільнот: плем'я, народність і нація

Первісність була безетнічна. Ні в співтовариствах пралюдей, ні в найдавніших людських колективах не було, та й бути не могло етнічного розмежування. Спосіб життя, трудові дії, знаряддя були ще занадто примітивні, щоб відрізнятися в різних спільнотах. А головне, не було найважливішого обмежування різних культур - мови. І лише починаючи з епохи верхнього палеоліту, коли пралю-ди стали перетворюватися в людей, і за видом, і за розміром подібних до сучасних, коли в них з'явилося членороздільне мовлення, а разом з ним - і вміння створювати складні знаряддя праці, коли первісна череда змінилася родовою організацією, і рід став жити порівняно осіло - тоді з'явилися зародки етнічності.

Перша форма етнічної спільності - плем 'я. Племена вже мають свої власні імена (самоназви), свою територію, свою мову, свої вірування. Вони сприймають себе як родичів, а своє плем'я - як більшу сім'ю, і тому дружин беруть із сусідніх племен. Це дуже важливий факт, що доводить, що прадавні люди вже відрізняли свою спільність від інших подібних. Культура таких племен була ще дуже подібною, а якщо й різнилася, то винятково відповідно до природно-кліматичних умов. Але навіть і в цих випадках можна виявити подібність. Так, начиння, знаряддя, наскельні малюнки, знайдені в печерах Франції й у печерах Казахстану на диво схожі. Етнографи припускають, що сусідні племена говорили на зрозумілих одне одному мовах, багато ж вважають, що племена співіснували не цілком роздільно, а у вигляді своєрідної "конфедерації" - "соплеменности" (С. Арутюнов).

Потім почалася "неолітична революція". Саме в цей час людина освоїла землеробство й приручила "братів наших менших". Відбувся перший в історії "демографічний вибух": якщо в епоху палеоліту населення планети обчислювалося сотнями тисяч, то в період неолітичної революції воно відразу підскочило до десятків мільйонів. Племена стали, з одного боку, більш стійкими за рахунок зв'язку із землею, а з іншого - більш уразливими: адже якщо з кочівників і брати нема чого, то в хлібороба завжди є запаси їжі й домашня худоба. Починаються військові конфлікти, грабунки, захоплення обжитих територій.

Страх штовхає людей одне до одного - і виникають об'єднання племен, що мають спільні органами влади. Вхідні в них племена найчастіше продовжували розмовляти різними мовами й суттєво різнитися в культурних відносинах. У деяких племен такі сполучники протрималися до нашого століття, наприклад, групи "братніх племен" у бедуїнів Північної Аравії. Поширюючись по великій території, племінні об'єднання підкоряли собі окремі племена й цілі соплеменности, асимілювавши їх.

Асиміляція - етнічний процес, у результаті якого відбувається поступове поглинання більш дрібних народів більшими шляхом мирного або насильницького засвоєння чужої мови й культури.

У такий спосіб окремі племена возз'єднувалися в потужні племенні об'єднання, що володіли більшим військовим потенціалом, комплексною хліборобсько-скотарською економікою й високою мобільністю, тому що для їзди використовували приручених тварин.

Але паралельно з об'єднанням ішов і процес диференціації (роз'єднання): племена й племінні об'єднання, які мали однорідне мовлення, матеріальну культуру, вірування, потрапивши в різні природні ландшафти, убравши релігійні уявлення й культурні встановлення асимільованих племен, дали початок новим сопле-менностям - кельтській, індоарійскій, давньогерманскій та ін. Так виникли великі цивілізації в долинах Нілу й Двуріччя, Інду й Хуанхе, суспільства, що мали державну структуру, міст, а головне, писемність. Саме її поява й знаменує небувалий підйом комунікації - комунікації не тільки із сучасниками, але й із нащадками: так виникає письмова етнічна традиція.

Родоплемінний розподіл відійшов у минуле, замість нього ствердився розподіл населення за територіальною ознакою. Поступово зменшувалися й навіть втрачалися племінні відмінності, відмирали мови, стиралися культурні особливості племен. Основною етнічною одиницею ставала народність. Багато в чому ця форма етнічної спільності визначалася державою: державні кордони обумовили економічні зв'язки між окремими областями, участь жителів цих областей у спільних воєнних діях, загальні правові норми. Усі ці фактори значно ущільнили комунікацію членів таких суспільств і усталили небувалі дотепер уявлення людей, що належать до однієї держави, про їхню єдність. Можна говорити про те, що ознаками народностей є: наявність єдиної мови й писемності, спільність вірувань, що прийняли форму релігії, і, як правило, територіальна спільність у рамках однієї держави. Для народностей характерна набагато більша єдність культури й соціально-психологічних особливостей; тут уже можна говорити про формування якогось загальноетнічного характеру.

Ще сильніше ці відмітні ознаки поглибилися й виявилися на наступному щаблі розвитку етнічної спільності: при переході до капіталізму основною формою побутування етносу стає нація.

Рух від рівня народностей до рівня націй пов'язаний з появою єдиного ринку й відповідних економічних зв'язків, поширенням грамотності, загальнонаціональної мови і єдиної національної культури. Рух це здійснювався не одномоментно й не планомірно, а відбувалося поступово й стрибкоподібно, іноді протягом десятиліть, а часом і сторіч. Так, наприклад більша частина націй західної Європи сформувалася до 17 ст., тоді як в Україні - лише до 19 ст. Деякі нації (в'єтнамська, кхмерська) склалися лише в 20 сторіччі, а в Лаосі й Індонезії цей процес триває дотепер.

Іноді нації формується на основі однієї народності (як це відбулося зі шведами), а іноді в цьому русі задіяно кілька різних народностей: так, споконвічно до складу французької нації входили північнофранцузька, провансальська, нормандська, гасконська й бургундська народності. Таке з'єднання декількох етнічних груп у масив націй завжди пов'язане з їхньою асиміляцією. Цьому сприяє й загальнонаціональна літературна мова, і міська культура. Якщо раніше можна було легко відрізнити вестфальця від баварця за діалектними особливостями, деталями костюма, орнаменту, головного убору, то тепер ознаки етнічної приналежності людини не настільки явні: вони криються в глибинах психіки - у системах цінностей, у тому, що прийнято називати "національним характером", "ментальністю". Але, на відміну від інших видів етнічних спільнот, нація неможлива без індустріального способу виробництва або без автономії в рамках певної держави.

У відповідності зі знаменитим визначенням М. Вебера, "держава - це така організація усередині суспільства, яка володіє монополією на законне насильство" у якості крайнього заходу щодо підтримки порядку. Не всі нації мають власні держави: так, британський соціоантрополог Є. Геллнер стверджує, що у світі налічується понад 8000 мов і лище близько 200 держав. Але нація завжди прагне до утвердження власної державності або національно-культурної автономії. А державність у кожному разі пов'язана з асиміляцією народностей, що входять у державу. Тут діє тенденція "сплавки" нової етносоціальної спільності, відома як "плавильний тигль" - тенденція нівелювання етнічних рис за рахунок спільності рис соціокультурних. Цій меті служать і відповідна система освіти, і ЗМІ, і економічні засоби переконання. Крім того, офіційна культура, насаджувана державою, на відміну від культури національних меншин є престижною, а це спонукує самі меншості прагнути до повної або часткової асиміляції або створення власної держави. Таким чином, при тому, що основою націй є народи, що входять у неї, вона змушена боротися з їхньою самобутністю як елементом, що порушують її цільну структуру. Нація є однією з форм існування етносу (якщо розуміти термін "етнос" широко). Але вона ж багато в чому йому протистоїть (якщо розуміти "етнос" у вузькому розумінні слова), "розмиваючи" етнічні риси в соціоку-льтурні. Дуже виразно такий стан справ був визначений французьким політологом Ж.Тириаром: "Не французи створили Францію, але Франція створила французів". Якщо членами етносу народжуються, то людьми націй можна стати: як стали американцями іммігранти - англійці, пуерторіканці, вірмени, євреї, в'єтнамці, італійці, німці, ірландці.

Так чому ж близькі й у чому різняться поняття "народ" і "нація"? У першу чергу, їх близькість обумовлена вже самою їхньою етнічною природою. По-друге, і народ, і нації визначаються тотожним набором ознак - спільністю мови, спільністю історичної долі й культури, традиціями, цінностями, єдиною самосвідомістю членів певного етносу або нації та ін. Але якщо зі словом "етнос" або "народ", в основному, пов'язані вистави про мовні, побутово-психологічні і почасти культурні особливості, то нація перебуває на стику етнічного й соціального, зокрема, як правило, припускає рух за задоволення своїх державно-політичних інтересів. У явищі націй синтезоване етнічне (мова, форми матеріальної культури, народне мистецтво, традиції, звичаї, особливості психічного складу людей) і соціальне (система правових відносин, політичні інститути, економічна сфера суспільного розвитку, панівна культура, створювана професійною інтелігенцією). Тому якщо традиції етносу передаються, в основному, через народну, побутову культуру, фольклор, сім'ю, то національні традиції частіше транслюються через засоби масової комунікації й соціальні інститути. Етнічне - певний каркас націй, її "стрижень", а нації - це вся сукупність розвиненого й накопиченого конкретною етнічною або міжетнічною спільністю в ході її історичної еволюції. Отже, національне можна вважати підсумком, результатом культурно-історичного розвитку народу. Нації - категорія історично вужча, ніж етнос.

Чудово образно пише про це Г. Гачев: "Власне - нації ніхто не відчуває. Це більш абстрактне поняття, погляд на мене й мій народ ззовні: з боку людства, багатонаціональної держави, цивілізації... - Який ви нації? - ми запитуємо в чужої людини. Недарма в паспорті запитується: національність, а не "до якого народу належите?".

Національність вимагає посвідчення. А народ - інше. Він достовірний для мене, самоочевидний. Ного доводити й пояснювати не треба. Нації - поняття зі сфери доказів. Поняття "народ" - лежить у сфері аксіом. Нації - це чисто суспільне, виробничо-історичне існування.. Нації - це обов'язково територія (навіть не "мати - сиру земля", а саме науково-учене: "територія"). Народ - це насамперед тіла людей. Він може переміщатися (як кочові), виганяти, розсіюватися - і все-таки бути й відчуватися як деяка цілісність.

Слово "нація" (лат. паtio - плем'я, народ) двозначне, на що звернув увагу німецький історик і філософ Ф. Майнекке ("Космополітизм і національна держава"). Ним позначають такі поняття:

а)спільноти людей, об'єднаних культурно-психологічним підтекстом, витвореним історично ("культурна нація", у сучасному слововживанні - "етнічна нація", нація-етнос). Етнічна спільнота (етнос), що має єдину у і самосвідомість (зокрема відчуття "національної ідентичності", колективне усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ;

б) полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи;