Розділ «7.3. Музика XIX ст»

Історія української культури

У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі власники земельних угідь, як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Галаган, Д. Ширай та інші, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Артистичний склад формувався переважно з кріпаків. Нерідко для керівництва музичною справою поміщики запрошували відомих музикантів, композиторів із-за кордону.

Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва. Вони влилися в музичну культуру великих міст і збагатили її.

Найбільші міста України - Київ, Харків, Одеса, Полтава, Львів - мали свої музичні традиції. У першій половині XIX століття їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60- 70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. З відкриттям театрів, появою оперних труп, організацією концертного життя (хоч і не періодичного) починається новий етап культурного розвитку.

У розвитку музики значну роль відіграло відкриття університетів у Харкові та Києві. При харківському вузі були музичні класи, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Львові була відкрита консерваторія, і цей факт яскраво позначився на розвитку музичного життя міста.

Велике значення для дальшого розвитку музичного мистецтва мала нова українська література, засновником якої став Іван Котляревський. Його "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, зробили великі культурні зрушення. Ці п'єси були написані мовою, близькою й зрозумілою для народу. Вони розповідали про долю простих людей. Це були перші паростки нової демократичної культури. Дуже важливо відзначити, що ці твори включали у себе значну кількість пісень: п'єси ставились з музикою. Котляревський узагальнив багатовікову музично-театральну традицію і створив високохудожні, класичні твори. Композитори охоче обробляли музику до згаданих п'єс. Особливо цінною є обробка пісень з "Наталки Полтавки", зроблена композитором А. Барсидським. Пізніше "Наталка Полтавка" з музикою Лисенка, який у кінці століття - 1883 році - написав увертюру, антракти, створив супровід для пісень, стала класичним твором.

В українській музиці становлення музичної культури пов'язане, насамперед, з іменами С. Гулака-Артемовського, П.Ніщинського, М. Аркаса. В музиці цих композиторів б'є джерело народного життя, але в силу цілого ряду об'єктивних причин, професійні якості їх творчості ще не піднялися на рівень європейської культури. Більшість з композиторів того часу, не маючи відповідної професійної підготовки, залишалися на аматорському рівні. їх музична мова спиралася передовсім на мелодику побутового романсу, інтонації народної пісні, традиції побутової комічної опери. Як вірно відзначив відомий дослідник Зиновій Лисько, "усе, крім мелодики, для їх творчості було справою другорядною". Водночас, в українській музиці пробиваються паростки професійної творчості, виникають такі жанри, як опера.

Визначною постаттю цього періоду є Семен Гулак-Артемовський. Прекрасний голос і музичний талант визначили його майбутнє. Видатний російський композитор Михайло Глінка, набираючи в Україні співаків для Придворної капели, взяв його з собою до Петербурга. Пізніше Гулак-Артемовський за допомогою Глінки виїхав в Італію, де вже через два роки успішно дебютував у Флорентійській опері. Але не тільки слава співака й актора визначили його роль в українській культурі. Він започаткував один з провідних в українській музиці жанр побутової опери. Це була опера "Запорожець за Дунаєм", яка і в наш час залишається є популярною.

Вперше на великій оперній сцені прозвучали народні пісні й національні характери. Вперше оспівана патріотична тема і відтворений сюжет з історії України - побут Запорізької Січі, козаків, які перебували під владою турецького султану. Композитор змалював їх у романтичних традиціях, тому сюжет і образи нагадують красиву і, водночас, веселу мелодраму. Звичайно ж, перебуваючи в серці оперного мистецтва - у Флоренції, Гулак-Артемовський відчув на собі його помітні впливи, зокрема музичних комедій Моцарта, опери-серіа та опери з діалогами, де ліричні й буфонні образи є провідними. Це свідчило, що українська музика, яка спиралася на певні професійні досягнення європейської культури, ставала на шлях формування національної композиторської школи.

У галузі оперної музики та музики до драматичних п'єс відомим сучасником Гулака-Артемовського був Петро Ніщинський. Насамперед, він - автор музики до Шевченкового "Назара Стодоля", а також найвідомішого свого твору - "Вечорниці", який є дивертисментом (частиною) "Назара Стодолі". "Вечорниці" складається з низки вокальних номерів у супроводі невеликого оркестру. Майже вся музика побудована на матеріалі народних пісень і танців.

Центральним номером "Вечорниць" є хор "Закувала та сива зозуля" - один з найкращих чоловічих хорів в українській музиці.

Як і більшість композиторів того часу, Ц. Ніщинський не займався композиторською діяльністю як професіонал. Переважно його творчість не виходила за межі домашнього музикування. Основною ж діяльністю П.Ніщинського було викладання грецької, мови в гімназіях та перекладницька робота. Як знавцю класичної літератури йому належать перші українські переклади "Одісеї", "Іліади" Гомера та "Антігони" Софокла.

В історії української музики другої половини XIX ст. певну роль відіграв ще один композитор-аматор (аматор - у перекладі з французької "любитель") Микола Аркас (1853-1909). Як і Ц. Ніщинський, М. Аркас не отримав спеціальної фахової композиторської підготовки. Коло його діяльності було надзвичайно різноманітним. Досить сказати, що він є автором популярної "Історії України". Але вроджена музикальність і творчий талант зумовили появу його музичних опусів (опус у перекладі з латинської - "твір"). В історії музики М. Аркас відомий як автор опери "Катерина", написаної за однойменною поемою Т. Шевченка. Це - перша в українській музиці опера на шевченківський текст. Рівень музичної підготовки не міг забезпечити створення повноцінного музично-сценічного твору. М. Аркасу допомагали професійні музиканти, які оркестрували оперу для малого складу оркестру. Але виразність пісенної мелодики, теплота й ліричність почуттів, щирість вислову зробили твір дуже популярним. "Катерина" була поставлена в Москві (1899) українською трупою Кропивницького і мала певний розголос.

Як оперний та музично театральний доробок, українська інструментальна музика XIX ст. теж несе риси аматорської творчості. Яскравими зразками щодо цього можуть бути фортепіанні п'єси і романси композитора, піаніста і педагога М. Завадського - вчителя музики В. Заремби та збирача народної пісні А. Коципінського. Фортепіанні п'єси М. Завадського та В. Заремби - це невеликі обробки українських пісень і танців, аранжованих для домашнього музикування. Вони розраховані на коло музикантів-аматорів. Найбільш приваблива їх сторона - пісенний мелодизм, опора на фольклорні інтонації та жанрові основи народної музики. У більшості своїй це були козаки, гопаки, ча-барашки, шумки або ліричні романси та пісні. Ця музика, яка пропахувала народну музику, була вельми популярною серед широких кіл. Із пісенної спадщини В. Заремби і досі широко побутують його пісні "Дивлюсь я на небо" (на вірші М. Петренка) і "Така її доля" (на вірші Т. Шевченка).

Отже, для розвитку української музичної культури XIX сторіччя виняткового значення має опора на народну музику і демократичне спрямування. Як бачимо, фольклорні засади слугували формуванню навіть таких професійних жанрів, як опера, інструментальна п'єса.

Розвиток музичної культури України продовжувався в тому ж напрямку, але вже на засадах професійної творчості. У першу чергу ці; було пов'язано з діяльністю Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Його творчість відкривала новий етап - створення української національної музичної школи та прагнення піднести її на рівень європейської культури. М. Лисенко був одним із тих небагатьох українських композиторів, хто отримав професійну музичну освіту. Коло його інтересів було щонайширше. Діяльність М. Лисенка охоплювала всі галузі професійної музичної культури. У своїй особі він поєднував творчість композитора, піаніста, педагога, фольклориста, музичного теоретика, громадського діяча.

Закінчивши Київський університет з дипломом кандидата фізико-математичного факультету, М.Лисенко їде в Німеччину, до Лейпцигу, який був одним із визначних музичних та навчальних центрів Європи. Тут він навчається в консерваторії у провідних німецьких музикантів. Успішно закінчивши чотирирічний курс Лейпцигської консерваторії, М. Лисенко в 1869 р. повертається до Києва, з яким пов'язана майже вся його творча діяльність.

Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще з раннього дитинства. Вона оточувала малого хлопця, вливалася в його багату мистецьку душу. Потім, в гімназії та університеті, його інтерес до народної пісні поглиблюється. Лисенко записує фольклор, вивчає його. Він науково підходить до народної мелодії і слів - прагне точно зафіксувати ладо-інтонаційну будову, метроритм і музичну форму.

Микола Віталійович збиранням народних пісень займався все-своє життя. У його фондах є понад шістсот зразків. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фолькло-ристів дожовтневого часу.

Було надруковано п'ять випусків обрядових пісень (два збірники "Веснянок", "Купальська справа", "Колядки та щедрівки", "Весілля" (1896-1903 рр.), збірку танків і веснянок "Молодощі" (1876 р.) та "Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого середнього віку в школах народних" (1908 р.). В цілому Лисенкові фольклорні збірники (всього понад 600 зразків) охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові,, побутові, історичні та думи. Значне місце займають пісні з соціальною тематикою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7.3. Музика XIX ст“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Проблемне поле історії культури

  • 1.2. Історія культури у структурі суміжних дисциплін

  • 1.3. Визначення терміну "культура". культура та природа

  • 1.4. Культура і цивілізація

  • 1.5. Функції культури

  • 1.6. Різновиди класифікації культур

  • 1.7. Методологічні підходи до розуміння природи культури

  • 1.8. Єдність і локальність культурно-історичного процесу

  • 1.9. Вітчизняна та зарубіжна культурографія

  • Розділ 2. Теоретичні проблеми етнокультури

  • 2.3. Чинники формування та буття етносу

  • 2.4. Специфіка етнокультурних цінностей

  • 2.5. Традиція як підґрунтя етнокульутри. ритуал, обряд, звичай

  • 2.6. Проблема трансляції культури в етносах різних типів

  • 2.7. Національне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу

  • Розділ 3. Джерела формування української культури

  • 3.2. Скіфські культурні джерела

  • 3.3. Антична епоха

  • 3.3.2. Музика античних держав

  • Розділ 4. Культура Київської Русі

  • 4.7. Мистецтво

  • 4.8. Музичні надбання старокиївської культури

  • Розділ 5. Українська культура в епоху відродження та реформації (XIV-XVII ст.)

  • Розділ 6. Культурне життя України в епоху просвітництва

  • Розділ 7. Українська культура XIX ст

  • 7.3. Музика XIX ст
  • Розділ 8. Українська культура ХХ ст

  • Розділ 9. Національно - культурне відродження та культура України на сучасному етапі

  • Розділ 10. Культурно - суспільне життя української діаспори

  • Словник

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи