Розділ 1. Проблемне поле історії культури

1.1. Місце історії культури у генезі культурологічного знання

Формування предметного поля історії української культури, розуміння необхідності її виникнення і самообґрунтування не можливо поза розумінням ґенези культурологічного знання взагалі. Опис багатовікового процесу розвитку культурологічної думки - від античності до наших днів - демонструє загальні закономірності розвитку культурологічного знання та його історичні та етнічні особливості. Нам видається доцільним дати коротку загальну характеристику трьох головних етапів цієї історії.

Етап перший. Виникнення культурологічної проблематики

Етап другий. Філософія культури

Рух теоретичної думки в цьому напрямі відбувався у XVIII ст. від "Загальної науки" Дж. Віко до "Ідеї філософії історії людства" И. Гердера. Системне обґрунтування поняття культури отримало у концепції трьох "Критик..." І. Канта й у всеохоплюючих теоретико-історичних конструкціях И. Шеллінга, Г. Гегеля, О. Конта. Саме в цю епоху відчуття цілісності світу, що створюється людиною, було обґрунтовано у концепціях школи Г. Ляйбніца і X. Вольфа про тріадну будову духовних здібностей людини, що істотно відрізняються й доповнюють одна одну: розум, воля, почуття. їм відповідає тріада цінностей "істина - добро - краса", що реалізується у формах культури як наука, мораль і мистецтво. Так вперше було визначено контури структури цілісного поля людської діяльності - культури, основні підрозділи якої мали відповідати критерію необхідності й достатності, що й давало змогу вбачати у ній не "суму", а системне ціле; саме в такому значенні його й необхідно вивчати.

Це означає, що незалежно від того, чи користувалися мислителі тієї епохи поняттям "культура", чи вживали синонімічні терміни "цивілізація" (civilisation), "утворення" (bildung), чи вони розробляли "історію культури", "феноменологію духу" або "філософію духу", філософська думка розгорталася до побудови загальної теорії культури, яка, не поглинаючи всієї філософської проблематики, ставала необхідною й істотною частиною філософського знання.

Так починався другий етап історичного процесу формування культурологічної думки - перетворення культури як цілісного (при всій її різнорідності) поля людської діяльності у предмет самостійного філософського розгляду. При цьому культура розумілася настільки широко, що поглинала й суспільство (економічне й політичне життя), охоплюючи все, що не є природою (і, зрозуміло, Богом).

Характеризуючи філолофсько-культурологічне знання на цьому щаблі його розвитку, треба мати на увазі, що за своєю формою воно було настільки ж різноманітним, як філософська думка в цілому. Оскільки її специфічною й центральною проблемою було співвідношення суб'єкта й об'єкта, а підходити до розуміння цього співвідношення можна або з позицій об'єкта, або суб'єкта, тому відповідно філософське мислення виявлялося у двох основних формах: якщо виходити з об 'єкта, то форма знання має бути строго науковою (філософія, зокрема філософія культури, уподібнюється у цьому випадку до природознавства й математики); якщо з боку суб 'єкта - вона може мати лірико-публіцистичний характер і орієнтуватися на поетичні, художні форми осягнення. Подальший рух культурологічного знання відбувався шляхом знаходження рівноваги між суб'єктом і об'єктом (оскільки людина як суб'єкт створення культури виступає і об'єктом культурологічного знання).

Філософія культури виступає у цих трьох модифікаціях; на Заході їх прикладами можуть слугувати вчення Г. Гегеля, Фр. Ніцше й О. Шпенглера, а в Україні - І. Франка, Т. Шевченка й Д. Антоновича. Коли ж прагнення до науковості досягає крайнього ступеня, і замість обговорення специфічних проблем відношення культури в її цілісності до інших форм буття (природи, суспільства, людини) теоретик звертається до вивчення тих або інших конкретних феноменів культури (етичних, історичних, соціальних, професійних), тоді філософія культури поступається місцем конкретному культурологічному знанню - етнографічному, соціологічному, семіотичному, історико-мистецтвознавчому тощо.

Етап третій. Культурологія - наука про культуру