РОЗДІЛ ХІ. ЗАПОРОЗЬКА СІЧ – ВІДОМА ТА НЕВІДОМА

фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. Потім самостійно "промишляли" під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на 16 чайках запливли в гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П.Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі та визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Вдалим був морський похід козаків у червні-липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: "Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер".

1628 р. козаки прорвалися через Перекоп, завдали поразки татарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тількі під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характері зводилася до пограбування.

4. ГОСПОДАРСТВО ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Запорозька економіка складалася з двох секторів: колективно-січового і індивідуально-паланкового. В свою чергу січове господарство поділялося на загальносічове і курінне. Землею володіла Січ, вона належала всім і кожному козаку, причисленому до війська. Це була колективна власність. За всю історію існування козацтва в Україні воно так і не ввело приватну власність на землю, тому частина угідь надавалася користувачам на все життя, а більша частина щороку розподілялася жеребкуванням. Кожен курінь, як цілком самостійна економічна одиниця, мав своє майно і доходи з рибних ловів, пасовиськ, сіножатей, які кожен рік перерозподілялися між куренями. Але курінні козаки - "товариство" - не мали ніякої власності, крім виплати за службу, грошей, зароблених промислом чи здобутих шаблею. Право власності на здобич, добуту на війні, обмежувалося звичаєм. Перед походом кожен запорожець давав клятву, що всю воєнну здобич віддасть для поділу на корись війську та курінному товариству.

Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні козаки займалися в паланках. Поряд із суспільними (січовими і курінними) у паланках існували і приватні рибні промисли, млини, вантажні човни тощо. Кожен запорожець міг претендувати на землю там, де хотів, де встиг осісти першим, і скільки її брався освоїти. Саме на праві займанщини складалися запорозькі хуторні господарства. (Право на земельні площі фіксувалося згідно з правом першого зайняття певної території, і воно визнавалося як в Речі Посполитій, так пізніше і царською владою.) Якщо курінь був одночасно адміністративно-бойовим і побутово-господарським підрозділом, то хутір-зимівник - лише господарським поселенням. Необхідність куреня зумовлювалася колективними потребами товариства, хутора - лише інтересами окремих козаків як приватних підприємців.

При відсутності приватної власності на землю на Запорожжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, зброя, худоба, речі, човни). Обидві форми власності - колективно-січова та індивіуально-паланкова - не протистояли одна одній, а співіснували. Отже, економічному життю запорозького козацтва однаково були властиві спільні дії.

Однією з галузей господарства козаків були промисли. Вони тривалий час залишалися головним засобом і джерелом багатства запорожців. Серед найвпливовіших було рибальство. Можливостей для промислу було предостатньо: Дніпровський і Бузький лиман, Буг, особливо в межиріччі з Синюхою, на Дніпрі, польових річках і озерах, на Азовському морі. Риболовство велося артільним способом, з чітким поділом праці. Ловилися короп, лящ, щука, судак, сом, лин, карась, а на лиманах - осетр, білуга, камбала, севрюга. Рибу й ікру козаки вивозили

самі або продавали через скупників. Риби виловлювали стільки, що її продаж ставав одним із головних джерел прибутків Запорозької Січі.

Поширеним був медовий промисел - бортництво і бджільництво.

Межиріччя Дніпра й Бугу були чудовими пасовиськами та мисливськими угіддями, де траплялися ведмеді, лосі, олені, водилися кози, бобри, кабани, дикі коні, безліч птиці. На хутро козаки добували вовків, лисиць, куниць, зайців.

Займалися козаки скотарством, випасали коней, овець, велику рогату худобу.

Землеробство в господарстві запорожців (XV - першої половини XVII ст.) відігравало другорядну роль. Через природні умови та загрозу татарських набігів воно було нерентабельним.

Інша справа - торгівля, вона була внутрішньою та зовнішньою, обмежувалася продуктами харчування та предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечувався місцевим виробництвом і кустарним ремеслом. Вагомішою для запорожців була зовнішня торгівля. Протягом XVІ-XVІІ ст. запорожці фактично тримали в своїх руках (або були посередниками) торгівлю Великого князівства Литовського, Польщі і частково Росії з Османською імперією та Кримом. На Січ завозили предмети найпершої потреби: хліб, порох та бойові припаси, зброю, готовий одяг, горілку, тютюн, кінську збрую. Вивозили: віск, мед, рибу, шкіру, худобу. Тримаючи в руках шляхи та переправи на Дніпрі та прикордонних річках, козаки контролювали транзитну кримсько-польську караванну торгівлю. В першу чергу - продаж солі. Українські чумаки для заготовки солі отримували від Запоріжжя дозвіл. Крім того, у Кірнбурнських озерах козаки самостійно добували сіль, постачаючи нею жителів Речі Посполитої. Практично всі козаки варили пиво, брагу, медовій напій, горілку. Ними в Січі й у вольностях міг торгувати кожен, хто заплатив збір у військову скарбницю.

Отже, в результаті козацької колонізації були освоєні величезні південні простори. Поява у степах козаків супроводжувалася їх інтенсивною господарською діяльністю. Січ значною мірою самозабезпечувалася продукцією власних промислів, вела активну зовнішню торгівлю. Однак господарський розвиток і колонізацію запорозької України дуже стримували спустошливі татарські набіги. Головна суперечність запорозького господарства полягала в контрасті між сприятливими природними умовами і несприятливими демографічними факторами при відсутності зовнішньої безпеки; тому у січовиків все ж переважав архаїчний спосіб отримання додаткового продукту - захоплення здобичі в походах.

"Без знання історії ми повинні визнати себе людьми випадковими, які не знають, як і для чого ми прийти в світ, як і для чого в ньому живемо, як і до чого повинні прагнути"