Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

1. Подумайте, чому твір має таку назву.

2. Випишіть з тлумачного словника визначення слова "оптимізм". Яке визначення цьому терміну дає Кандід?

3. Випишіть з тексту цікаві філософські роздуми героїв.

4. Складіть логічні схеми, кросворди, ребуси, тести...

Література

1. Клочкова Л. А. "Усе на краще у цьому кращому із світів". Два уроки за повістю Вольтера "Кандід, або Оптимізм". 9 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах.— 2004. —№ 12. — С. 23—24.

2. Лімборський І. В. Вольтер і Україна // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 1999. — № 3. — С. 48—50.

3. Писатели Франции. — М., 1964.

Інструктивно-методичні матеріали

Перу Вольтера належало півтора десятка повістей, які назвали "філософськими". Вони вимагали посиленої уваги до філософських поглядів самого автора, які той виражав не абстрактно, а в конкретних персонах і життєвих ситуаціях. На оповідній манері відбилася та обставина, що Вольтер вголос читав у своєму салоні розділи творів у міру їх написання.

Автор побудував розповідь у вигляді стрімких подій. Його завдання — якнайшвидше привести подію до точки, в якій виявиться і стане наочною "якась безглуздість оточуючого життя". Використовував і свіфтівську іронію, коли безглуздя демонструвався як для всіх прийнятне явище. Проза Вольтера наскрізь іронічна та комічна.

До найкращих "філософських повістей", письменник належала повість "Кандід". Тут у комічно-пародійній формі змальовані мандри головного героя Кандіда в пошуках втраченої коханої—Кунігунди. Доля закинула персонажів у різні куточки світу, зокрема й в Америку. Кандід— втілення наївного здорового глузду і моральної чистоти, якими обдарувала його природа. Він мандрував у супроводі вчителя - філософа Панглоса. Якщо для Кандіда світ сповнений вражаючих несподіванок, загадок і чудес, то для Панглоса вже заздалегідь на все була відповідь: "Все — на краще у цьому найкращому зі світів".

Герої щоразу перевіряли істину Панглоса на собі, точніше — на своєму тілі: їх били, вішали, спалювали на вогнищі, ґвалтували, проколювали шпагами, вони тонули в океані, страждали від землетрусу тощо. Остаточно заплутавшись, кому слід довіряти, — привабливій ідеї вчителя про вічну гармонію чи власним відчуттям, які свідчили зовсім про інше, доля нарешті повернула йому Кунігунду.

Перед читачем твору постали не характери, а своєрідні маски. Герої уособлювали різні філософські системи. Панглос виражав систему німецького філософа Г. Ф. В. Лейбніца, згідно з якою людина з колиски мала у свідомості так звані "природжені ідеї" щодо розумності і гармонійності всього навколо сущого. Йому протиставлено філософію англійця Дж. Локка: довіряти треба не наперед даним уявленням про реальність, а самій реальності, яка свідчила про себе через органи чуттів.

Кандід готовий повірити у піднесений ідеалізм Панглоса, але його особистий досвід, досвід його багатостраждального тіла свідчить про зовсім протилежне.

Вольтер відкрито глузував з філософського твердження Лейбніца про те, що у світі панує "наперед усталена гармонія", тобто все, що б не відбувалося — відбувається на благо.

За твердженням Шефтсбері, сама природа ніби допомагала людині приймати морально бездоганні рішення. Вольтер критикував цю думку, і в повісті Кандід страждав саме від своєї моральної незіпсованості і наївності.

Сюжет повісті підкорено єдиній логіці — логіці маятника: від везіння до невезіння і навпаки.

Фінал твору не ставить крапки у філософській суперечці. Герої оселялися десь у Туреччині у невеликому садку. З точки зору ідеалізму, садок — це рай в мініатюрі, чарівний куточок, мрія поета; з точки зору практичної філософії— жалюгідний шматок землі, неспроможний прогодувати юрбу стомлених життям героїв. Відповідний критерій можна було застосувати і для коханої жінки Кандіда — Кунігунди. З погляду німецького ідеалізму, герой знайшов свій ідеал краси і кохання, його мрія здійснилася; з погляду ж англійського практицизму — Кунігунда постаріла, втратила свою красу, її багато разів ґвалтували, вона стала дратівливою, голос її — хрипким, руки — червоними і жилавими.

Вольтеру загалом не вдалося ані спростувати ідеалізм Лейбніца і Шефтсбері, ані захистити переваги Локкового практицизму. Суперечності між цими двома істинами є вічною рушійною силою самого життя.