Розділ «ЛЕКЦІЯ 8. ДІЯЛЬНІСТЬ Ж.-Ж. РУССО І П. БОМАРШЕ»

1. Соціально-філософська концепція Ж.-Ж. Руссо.

2. "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин.

3. Внесок П. Бомарше в розвиток французької драматургії.

4. Маркіз де Сад. — французький письменник, філософ, політичний діяч.

1. Соціально-філософська концепція Ж.-Ж. Руссо

2. "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

У галузі художньої прози Руссо прославився своїм романом "Юлія, або Нова Елоїза". Це просвітницький філософський роман, його справедливо називають "енциклопедією "руссоїзму". Основні проблеми, уславлення природи та доброчинності, вирішуються тут за допомогою "уяви серця". Тому одночасно роман був своєрідною сентименталістською енциклопедією почуттів. Написаний у формі листів, він поділялися на дві книги, кожна з яких містила три частини. У перших трьох Руссо зображує історію кохання дівчини із заможної родини Юлії до бідного учителя Сен-Пре. Кохання постало як природне почуття, здатне зруйнувати забобони та суспільні умовності. В останніх трьох частинах письменник прославляв моральний обов'язок, говорив про обов'язки людини перед родиною, близькими, суспільством. Це історія заміжжя Юлії, яка підкорилася волі батька та вийшла заміж за рівного їй за суспільним станом Вольмара, — історія добропорядного шлюбу без пристрасного кохання. Проте намір Руссо бути лише повчальним не до кінця витримано. Оголошуючи почуття основним критерієм природності людини, він у відповідності до естетики сентименталізму передав складну гаму почуттів своїх героїв, неможливість знищити ці почуття за допомогою розсудливих роздумів. Його героїня нібито померла від випадкової хвороби, проте в той же час це смерть було кохання.

Сюжет

"Я наблюдал нравы своего времени и выпустил в свет эти письма", — пише автор у "Передмові" до свого твору.

Маленьке швейцарське містечко. Освічений та вразливий різночинець Сен-Пре, ніби П'єр Абеляр, закохався у свою ученицю Юлію, доньку барона д'Етанжа. І хоча сувора участь середньовічного філософа йому не загрожувала, він знав, що барон ніколи не погодиться віддати доньку за людину, що не мала аристократичного походження.

Юлія відповіла Сен-Пре не менш пристрасним взаємним почуттям. Проте, вихована у суворих правилах, вона не уявляє собі кохання поза шлюбом, а шлюб — без згоди батьків. "Возьми суєтную власть, друг мой, мне же оставь честь. Я готова стать твоей рабой, но жить в невинности, я не хочу приобретать господство над тобой ценою своего бесчестия", — пише Юлія коханому. "Чем более я тобою очарован, тем возвышеннее становятся мои чувства",— відповідає він їй. З кожним днем, з кожним листом Юлія все сильніше прив'язується до Сен-Пре, а він "томится и сгорает", вогонь, що тече його жилами, "ничто не может ни потушить..., ни утолить".

Клара, кузина Юлії, сприяла закоханим. У її присутності Сен-Пре зривав з вуст Юлії поцілунок, від якого йому ніколи не зцілитися. "О, Юлія, Юлія! Невже союз наш неможливий! Невже наше життя піде різними шляхами і нам призначена вічна розлука?" — промовляв він.

Юлія дізналася, що батько знайшов їй чоловіка — свого давнього друга, пана де Вольмара, і у відчаї покликала до себе коханого. Сен-Пре умовив дівчину тікати разом із ним, але вона відмовився: її втеча нанесе удар кинджалом у материнське серце і "розчарує кращого із батьків". Охоплена суперечливими почуттями, вона в пориві пристрасті стала коханкою Сен-Пре і тут же гірко пошкодувала про це. "Не розуміючи, що я кою, я вибрала власну загибель. Я про все забула, думала тільки про своє кохання. Я скотилася до безодні ганьби, звідки для дівчини немає повернення",— довірила вона Кларі. Та заспокоїла подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистого кохання.

Сен-Пре страждав, переживаючи за Юлію. Його ображало розкаяння коханої. "Значить, я вартий лише зневаги, якщо ти зневажаєш себе за те, що з'єдналася зі мною, якщо радість мого життя для тебе — мука?" — запитує він. Юлія, врешті, визнає, що тільки "кохання є життєдайним камінням усього нашого життя". "Нет на свете уз целомудреннее, чем узы истинной любви. Только любовь, её божественный огонь может очистить наши природные наклонности, сосредоточивая все помыслы на любимом предмете. Пламя любви облагораживает и очищает любовные ласки; благопристойность и порядочность сопровождают ее даже на лоне сладострастной неги, и лишь она умеет все это сочетать с пылкими желаниями, однако, не нарушая стыдливости". Не в змозі далі боротися із пристрастю, Юлія запросила Сен-Пре на нічне побачення.

Побачення повторювалися, Сен-Пре щасливий, він насолоджувався коханням свого "неземного янгола". У суспільстві неприступна красуня Юлія подобалася багатьом чоловікам, і в тому числі знатному англійському мандрівникові Едуардові Бомстону; мілорд постійно захоплювався нею. Якось у чоловічій компанії розніжений вином сер Бомстон особливо палко говорив про Юлію, що викликало різке незадоволення Сен-Пре. Коханець дівчини викликав англійця на дуель.

Закоханий у Клару пан д'Орб розповідав про те, що трапилося, дамі свого серця, а та — Юлії. Юлія умовив коханого відмовитися від поєдинку: англієць небезпечний противник. Юлія написала також серу Едуарду: вона зізналася йому, що Сен-Пре — її коханець і вона обожнює його. Якщо він вб'є Сен-Пре, він вб'є відразу двох, оскільки вона жодного дня не проживе після його загибелі.

Благородний сер Едуард при свідках приніс свої вибачення Сен-Пре. Бомстон і Сен-Пре стали друзями. Англієць із розумінням ставився до бід закоханих. Зустрівши у товаристві батька Юлії, він намагався переконати його, що шлюб із безрідним, але талановитим і благородним Сен-Пре аж ніяк не принижував дворянські чесноти родини д'Етанж. Проте барон неухильно наполягав на своєму.

Сен-Пре у відчаї; Юлія охоплена сум'яттям. Вона заздрила Кларі: її почуття до пана д'Орбу спокійні та рівні, її батько не збирався чинити опору вибору доньки.

Сен-Пре поїхав до Парижа. Звідти він посилає Юлії листи, у яких описував моральні норми паризького світу. Піддавшись всезагальній гонитві за насолодами, він зрадив Юлії і написав їй лист-покаяння. Вона пробачила коханого, але застерегла його: ступити на шлях розпусти легко, але залишити його неможливо.