Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Примітки.

Десятилїтє перед повстаннєм Хмельницького й ті зміни, які проходили в українськім житю протягом його, досї не звертали на себе уваги самі для себе, а трактували ся головно як прелюдія Хмельниччини.

Особливо яскраве освітленнє з сього становища дав йому Кароль Шайноха в своїй працї Dwa lata dziejów naszych (друковала ся в 1862-1863 рр., осібно вийшла в 1865, мала потім кілька видань). Книга богата змістом, написана талановито і мала великій вплив в історіоґрафії (між иньшим і на Исторію возсоединенія Руси Кулїша), не вважаючи на свого суто-шляхецькі, провіденціяльно-романтичні провідні гадки. Для Шайнохи Хмельниччина була відплатою історичної Немезіди (або по термінольоґії самого Шайнохи — Opatrności, Провидїння), за поневоленнє козацтва, заведене 1638 р. і підтримуване маґнатами й цїлою шляхтою всупереч всїм змаганням короля-лицаря Володислава. Даремно силував ся він вирвати шляхту з її господарських і кольонїзаційних інтересів, які нероздїльно опанували її в сїм періодї польського житя, а козаччину — з того поневолення і омужичення (schłopienia), до якого довели її пани. Матеріялїстичні, аґрарні інтереси взяли гору над ідеальними: над лицарською місією шляхти і козацтва.

В сїм освітленню Шайноха виходив почасти з своїх власних поглядів, що лягли основою його гадок про конфлїкт рицарської й господарської стихії в житю шляхти і боротьбу справжньої, польської шляхти з шляхтою молодшою, козацькою, зрівняною з шляхтою польською. Але заразом стояв під безперечним впливом старої лєґенди польських роялїстів 1648 р., які оправдували неконституційне поведеннє короля в 1646-7 рр. тим, що король мовляв уже тодї мав секретні відомости про приготовання до союзу козаччини з Кримом і своєю війною з Туреччиною хотїв відвернути від нього козаччину, а маґнати своєю опозіцією знищили сї спасенні королївські пляни і стягнули на Польщу козацьке повстаннє. Як було вказано в тексті (с. 141), таку гадку розвиває в своїх записках Освєнцїм, і вона, очевидно, не була його власним домислом, а обертала ся в ширших кругах людей перейнятих піетизмом для покійного короля й противставляла ся наріканням шляхетських опозіціонистів на тайне порозуміннє короля з козаками задля зроблення державного перевороту. По думцї Освєнцїма звістка про змову козаків з Ордою, донесена королеви Конєцпольским, послужила приводом до плянів Конєцпольского про війну з Кримом і королївських замислів що до війни з Туреччиною, і під впливом сих відомостей зложились, очевидно, погляди на сї подїї і у Шайнохи. Він дає паралєлю королївських плянів 1646 р., розбитих шляхецькими аґраріями, і козацької пімсти 1648 р. Відти титул працї: «Два роки», 1646 і 1648.

Під значними впливами Шайнохи була написана друга талановита польська моноґрафія про сї часи — Людвіка Кубалї, Jerzy Ossoliński (I-II, 1885). Тут одначе королївські пляни турецької війни і його зносини з козаками взяті були під докладнїйшу аналїзу в порівнянню з дуже мальовничою, але не надто точною працею Шайнохи (Шайноха подав дещо документального матеріалу в додатках, але джерел своїх при текстї не цитує нїде).

Потім, десять лїт пізнїйше, ще докладнїйшим розслїдам пляни Володислава і його полїтику 1640-х рр. піддав краківський професор Чермак в книзї: Plаnу wojny tureckiej Władysława IV (Rozprawy wydziału hist.-filozof. akademii, т. XXXI, 1895). Не вдоволяючи ся запискою Тьєпольо, на котрій опирали ся попереднї дослїдники, він простудіював невидані депеші його й иньшу дипльоматичну кореспонденцію сих років (на жаль, не видав її, вповні-тільки дрібні, більш меньш припадкові виривки). Таким чином він мав спромогу констатувати значні недокладности в оповіданню Тьєпольо, і взагалї поставити подїї 1646 р. в відповідній перспективі й звязку з иньшими полїтичними плянами й інтересами Володислава. Для сих справ його книга й досї зістаєть ся підставовою. Проба нїби самостійної ревізії сих питань, піднята Р.-Гавронським в його книзї про Б. Хмельницького (див. прим. 5), не має нїякої вартости.

Ранїйшим стадіям полїтики Володислава (кінчаючи р. 1637) присвячена книжка А. Шельонґовского Rozkład rzeszy i Polska za panowania Władysława IV, 1907. Сюди ж належить статейка Чермака: Polska wobec wyniku wojny 30-letnej (передр. в його Studya historyczne, 1901). По-за тим до польської полїтики тих часів іще: Szelągowski, Układy królewicza Władysława i dyssydentów z Gustawem Adolfem w r. 1632 (Kwart. hist. 1899). Ottman, Legacya do Turek W. Miaskowskiego (Klоsу, 1883). Waliszewski, Polsko-francuskie stosunki w XVII w., 1889. Kraushar, Samozwaniec Jan F. Łuba, 1892.

З публїкацій матеріялу для сього часу крім згаданих уже додатків Шайнохи треба згадати Skarbiec historyi polskiej Сєнкевича, 1839 (посольство д'Аво до Польщі 1635 р.); Podgórski, Pomniki do dziejów Polski, 1840; Relacye nunciuszów. 1643-м р. починають ся дуже важні, тільки що згадані записки Освєнцїма, тепер видані в цїлости Чермаком (Scriptores rerum роlоnісаrum, XIX, 1907) (перед тим Антонович видав витяги з нього в перекладї, Кіев. Старина, 1882), а також записки Богуслава Машкевича (тальки старе виданнє в Zbiór pamiętników V). Богато цїнного при загальній бідности матеріялів для наших справ дають московські акти, особливо Донскія ДЂла т. II і III.

Спеціальної лїтератури для історії козаччини або українських відносин сих років не маємо, тільки загальнїйші працї, вичислені в прим. 1 і 2 частини І. Лїтературу української еміґрації сих лїт див. низше.

Історія східнього українського розселення в XVI-XVIII вв. не богата лїтературою, і на жаль поступає вона дуже поволї. Лїтература до історії заселення лївого берега Днїпра в XVI і XVII вв. в звязку з загальним розвоєм кольонїзації польської України була вказана в т. VII прим. 1. Належить до неї додати новійшу роботу: П. Клепатскій Очерки по Исторіи Кіевской земли, т. I, Литовскій періодъ, 1012. Автор збирає тут відомости про заселеннє заднїпрянських волостей Київа до 1569 р.

Найважнїйшою працею на сїм полї, при всїх своїх недостачах, зістаєть ся Ukraina Ол. Яблоновского (в XXII т. Źródła dziejowe, передрукована в його Pisma-х т. III, 1911), але вона обмежаєть ся теріторією Київського воєводства і не сягає далї першої четвертини XVII в. Перед смертю пок. польський історик носив ся з плянами подібної працї про Сїверщину, але видко, не вийшов за приготовчі работи. Надрукований був тільки коротенький його огляд кольонїзації Чернигівщини під словом Zadnieprze в Słownik geograficzny ziem polskich (передрукований в III т. Pism). Пок. Лазаревський замишляв перегляд історії кольонїзації лївобічної України як вступ до історії її житя в козацькій добі, але обробив тільки частину її по сьому пляну: Сїверщину (полки Стародубський і Чернигівський) і частину заднїпрянської території Київського воєводства — Прилуцький полк (не цїлий) в III т. Описанія Старой Малороссіи, «Лубенщина и кн. Вишневецкіе» (Кіев. Старина 1896, I-III), та «Историческій очеркъ мЂстности составлявшей Полтавскій полкъ» (тамже 1900, IV) — статя зістала ся недокінченою з смертю автора.

Ф. Николайчик, видавши вибірку документів з «руської метрики» до історії маєтностей Вишневецьких п. з. «Матеріалы по історіи землевладЂнія князей Вишневецкихъ въ лЂвобережной УкраинЂ» (київські Чтенія т. XIV, рр. 1578-1647), зібрав небогатий матеріал сих актів для історії тутешнього землеволодїння в статейцї; «Начало і ростъ полтавскихъ владЂній кн. Вишневецкихъ по даннымъ Литовской Метрики» (Труды XI археол. съЂзда, II, 1902). Пізнїйше в сї питання війшла ще книга Л. Падалки. Прошлое Полтавской территоріи и ея заселеніе, 1914.

При убожестві иньшого матеріалу чимале значіннє мають для історії тутешнього заселення старі мапи сеї країни, і їм присвячено кілька видань останнїми роками. В. Ляскоронскій, Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящіеся къ Южной Россіи (київські Чтенія XII). Матеріалы по Исторіи русской картографіи, вып. II, 1910: збірка старих мап України, XVI-XVII вв. — З них особливо важні мапи Боплянна, спеціальні й ґенеральна, також Меркаторові й Мик. Радивила (друге виданнє ґенеральної мапи Бопляна в І вип. Матеріалів, пізнїйші перерібки при статї Ляскоронского). Пізнїйщі публїкації Л. Падалка Карта Боплана о заселеніи Полтавской территоріи во второй четверти XVI в., 1916 (перерисована мапа Бопляна, без коментаря). Кілька пізнїйших репродукцій боплянових й иньших мап подано в публїкації ґр. Михайла Тишкевича: Documents historiques sur l'Ukraine, Льозанна, 1919.

Для історії заселення України зарубежної, тої що входила в склад Московської держави, головна праця — Д. Багалїя, Очерки изъ исторіи колонизаціи степной Украины Московскаго государства, 1887. По нїй в значній мірі стратили своє значіннє ранїйші роботи, з котрих варто згадати: «Топографическое описаніе Харьковскаго намЂстничества»; Квітки Ілїї «Записки о слободскихъ полкахъ», 1812; Срезневского «Историческое изображеніе гражданскаго устроенія Слободской Украины», 1839 (нове вид. 1883); Григ. Квітки «О слободскихъ полкахъ», 1840; БЂляева, О сторожевой, станичной и полевой службЂ на польской УкраинЂ Московскаго государства до царя АлексЂя Михайловича, 1846 (московські Чтенія — більшу половину займає тут актовий матеріал, не заступлений і досї якимсь иньшим виданнєм), Филарета «Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи», 1850, друге виданнє 1859 р. (праця богата фактичним, документальним матеріалом по історії поодиноких осад, до котрого й тепер приходить ся звертатись); Гербеля «Изюмскій слободской козачій полкъ», 1852; Германова «Постепенное расширеніе однодворческаго населенія въ Воронежской губ.» 1861 (Записки Географ. общ. XII); Ласковского Матеріалы для исторіи инженернаго искусства въ Россіи (в т. I, 1858, про степове пограниче і його укріплення XVII в.); Второва, О заселеніи Воронежской губ. (Воронеж. БесЂда); Головинского «Слободскіе козачьи полки», 1864 (на обгортцї 1865).

Новійші роботи: Петровъ, Къ исторіи колонизаціи слободской Украины (Кіев. Старина, 1883). Оглоблинъ, ОбозрЂніе историко-географическихъ матеріаловъ XVII и XVIII в., заключающихся въ книгахъ разряднаго приказа, 1884 (Описаніе докум. и бумагъ архива юстиціи, IV) — спеціально гл. III, про пограничну службу: детальнїйші описи матеріалів особливо важного з сього погляду «білгородського розрядного стола» в Описаніи докум. и бумагъ т. XII-XIV, 1901-5. Вейнбергъ, Воронежскій край, вып. I, 1885, його ж Матеріалы по исторіи г. Острогожска, 1886. БагалЂй, Краткій историческій очеркъ торговли, особенно ярмарочной въ Харьковскомъ краЂ въ XVII и XVIII в. (Харьк. сб. II, 1888). Миклашевскій, Къ исторіи хозяйственнаго быта Московскаго государства — Заселеніе и сельское хозяйство южной окраины XVII в., 1894. Альбовскій, Исторія Харьковскаго полка, 1895 (з IX т. Харьков. Сборника) і новійше обробленнє тої ж теми: Харьковскіе козаки, вторая половина XVII ст., 1914 (тут чимало про Острянинову еміґрацію і московську «жесточ» як причину її краху); його ж: Валки, украинный городъ Москов. госуд. 1905 (Сборникъ харьк. ист. фил. общ. XVI). І. Левицкій, Городъ Путивль, 1902 (Труды XII арх. съЂзда) і його ж: Историческое прошлое г. Сумъ, 1905 (Труды XIII арх. съЂзда). БагалЂй и Миллеръ, Исторія г. Харькова за 250 лЂтъ его существованія, т. I, XVII-XVIII, 1905. Рябининъ, Исторія о ПутивлЂ, уЂзд. гор. Кур. губ., 1911 (безвартісна компіляція). В часоп. Україна (1914, II) надрукований був витяг з отсього тому п. заг. «Український рух на схід — розселеннє за московською границею до 1648 р.» В книжцї Василенка, Очерки по исторіи Зап. Руси и Украины, остання глава присвячена кольонїзації Східньої України, вона збирає результати дотеперішнїх дослїдів її. Нарештї дісертація А. Яковлева, ЗасЂчная черта Московскаго государства в XVII в., 1916 (головно про нову орґанїзацію «черти» 1638 р.).

Важнїйші збірки матеріалів по історії зарубежної української кольонїзації крім згаданих публїкацій Беляєва і арх. Філарета: Второва й Александрова-Дольника Древнія грамоты касающіяся Воронежской губ., I-III, 1850 до 1853. Зайцева Царскія грамоты на Корочу, 1859 (моск. Чтенія). Де-Пуле Матеріалы для исторіи Воронежской губ., 1861. Холмогорова Акты относящіеся къ Малороссіи, 1885 (москов. Чтенія). Вейнберга Воронежскіе акты т. I, 1887. Багалїя Матеріалы для исторії колонизаціи и быта степной украины Московскаго государства въ XVI-XVII ст. т. I-II 1886-90, ЗамЂтки и матеріалы по исторіи Слобод. Украины, 1893, і Матеріалы по исторіи г. Харькова въ XVII в., 1905 (з Сбор. ист-фил. общ. т. XVI).

Хмельниччина як рідко богата джерелами й лїтературою. Почавши від перших початків її, по горячим слїдам подїй, зявляють ся в значнім числї записки й лїтописи, які дають їй дуже богато уваги, переходять далї в спеціальні працї присвячені їй і близько звязаним з нею подїям, а незадовго починають зявляти ся й більш або меньш наукові розвідки, які або спеціально займають ся нею, або ставлять її в центрі сучасних подїй. Повна біблїоґрафія Хмельниччини дала б цїлу книгу, яка могла б мати чималий інтерес, тому що на відносинах істориків до сеї доби, на тих точках поглядів, з яких розглядали вони її, дуже характеристично відбивалась історична і національна ідеольоґія тих кругів. Я ж, не претендуючи нї на біблїоґрафічну повноту нї на всестороннє освітленнє історичної лїтератури в рамках сих невеликих приміток, зберу тільки дещо важнїйше або цїкавійше з становища мого розслїду фактів і відносин Хмельниччини.

Починаю від писань сучасників. З-поміж мемуарів приватного характеру, які присвячують більшу увагу Хмельниччинї, насамперед треба пригадати кілька вже принотованих попереду:

Записки Якима Єрлича Latopisiec albo kroniczka róznych spraw i dziejów dawnych i terazniejszych czasów z wieku i życia mego, інтересні особою свого автора, православного українського шляхтича, і місцем написання (в Київі, в захистї київських монастирів). Освітленнє дане тут подїям має через се свою спеціальну цїкавість як голос певної суспільної верстви. Записки були розпочаті 1620 р., доходять до 1672, досї маємо їx тільки в доволї лихім виданню Войціцкого Latopisiec J. Jerlicza, I-II, 1853, нове виданнє було приготовлене пок. Орестом Левицьким, в збірцї лїтературних матеріалів XVI-XVIII, розпочатій київською археоґрафичною комісією. Друковані аркуші були прислані мині покійним до Москви в 1916 р. Випущеним сього тому я не бачив.

Записки Альбрехта Радивила, канцлєра в кн. Литовського — Memoriale rerum gestarum in Polonia, morte Sigismundi III inchoatum, доведене до р. 1655 (в польськім друкованїм текстї — див. ч. 1 прим. 2, вони кінчать ся 1653 р.). Ориґінал мемуарів в бібл. Чорторийських в Кракові, копія в Бібл. Осолїньских — з неї я користував ся. Плянувалось нове, наукове виданнє при краківській академії.