Що до листів Потоцкого до Хмельницького, про котрі він згадує, не маючи їx, не можемо оцїнити, скільки в них дїйсно було якоїсь миролюбивости. Досить вона сумнївна, і в каждім разі, коли там і були які миролюбиві слова, то Хмельницький їм не надавав значіння. Він рахував ся з перспективою польського походу на Запороже мабуть від перших вістей про марш Потоцкого на Україну і пізнїйше рахував «наступленнє» Потоцкого на себе трохи не від найперших своїх заходів на Запорожу. Про всякий випадок укріпляв ся в сусїдстві Сїчевого коша «на Бучках» [1265], ладив ся до війни, до облоги.
На листи і посольства Потоцкого Хмельницький, по словах Потоцкого, довго не відповідав нїчого і затрімував у себе його післанцїв, тільки на посольство Хмєлєцкого дав відповідь. Те що ми маємо від нього — вичисленнє кривд, виняте з якогось листу, чи устного поручення до Потоцкого, і переказані Потоцким умови, які Хмельницький ставив для занехання свого повстання, можуть справдї належати до сього посольства Хмєлєцкого, і не знати чи були поза тим ще якісь листи від Хмельницького до Потоцкого чи иньших достойників з Запорожа. Хоч у пізнїйших письменників говорить ся про ріжні листи його, якими він старав ся приспати увагу польської сторони [1266], а в сучасних листах з лютого і марта ми стрічаємо парафрази ріжних жалїв з Запорожа і вияснень причин повстання [1267], але конкретної вказівки на якісь писання Хмельницького і товаришів я не бачу.
Умови передані Хмельницьким через Хмєлєцкого при кінцї марта н. ст. в каждім разї не були призначені на те, щоб заспокоювати і замилювати очі Полякам. Скасованнє ординації 1638 р., приверненнє давнїх вольностей козацьких і виведеннє польських військ з України — се були жадання дуже далекосяглі і звучали, як ультіматум з козацької сторони. Як останнїй привід до війни були вони очевидно прийняті й Потоцким.
Жовті Води: марш польського війська, польські сили, експедиція на Низ, похід Шемберґа, сухопутна експедиція Стеф. Потоцкого, бунт під Камінним Затоном, гетьмани під Чигрином, їх відступ, бльокада Ст. Потоцкого на Жовтих Водах, відступ і погром.
Про воєнні заходи Потоцкого ми знаємо вже, що передові сили на Запороже були вислані в початках лютого, і слїдом сам Потоцкий рушив на Україну. В однім часї з ним полетїв на Україну і польний гетьман з Винницї. На збір хоругвам був визначений день 13 (23) лютого. Але новий лист від комісара, що він розпустив реєстрових козаків, зіставши ся тільки з польськими хоругвами, і просить рятунку, змусив Потоцкого відкликати сей термін і велїти поспішати як скоріше; взагалї він «дуже журив ся і спішив» [1268]. Штаб-кватирою був Корсунь.
Кварцяного війська, що рушило з Потоцким могло бути коло трьох тисяч (всього рахувало ся тодї в кварцянім війську 3.510 чоловіка: гусарів 1040, козаків 1170, драґонів 900, пішаків 300 [1269].
Наново були покликані козаки і ставили ся; приведено їх для певности до присяги [1270]. Чекали помічних полків від комісарів і ріжних иньших панів, до котрих розіслав завізвання Потоцкий. Але вони стягали ся помалу, тому на воєнній радї в Корсунї рішено тим часом вислати на Низ свій аванґард, зложений з польських і козацьких полків.
Се був погибельний плян, що послужив першим кроком в цїлім рядї пізнїйших катастроф, так що з пізнїйшого погляду аж дивно було, як могло бути прийняте таке небезпечне рішеннє. В листї, писанім з обозу, Потоцкий так означав завданнє сеї екскурсії: вона була післана почасти для приборкання бунтів козацьких, почасти для сторожі Запорожа [1271]. Головним інїціатором її оден участник походу називає комісара Шемберґа і каже, що Потоцкий потім відказував на сї лихі ради [1272]; але трудно покладати ся на сї відзиви на Шемберґа як на мертвого валили потім все.
Очевидно, польські вожди за всяку цїну хотїли не допустити Хмельницького на волость, щоб тут не вибухнуло зараз повстаннє, — змагали до того, щоб паралїзувати його на Низу і там задавити. Рахунок властиво був вірний, тільки переведеннє сього пляну стояло в рішучій суперечности з тими усїми розважними гадками, які сам Потоцкий висловляв хоч би в своїм листї до короля з 31 марта. Він рахував тодї сили Хмельницького на 3000 чоловіка. Знав про його трактати з Татарами і помочи, які він брав від орди, що стояла на нижнїм Днїпрі. Підчеркував непевний настрій козаків, які готові прилучити ся кождої хвилї до повстання. І от висилав против сього небезпечного, необчислимого в своїх силах і засобах ворога, що закріпив ся на далекім і незвіснім теренї, невеличку експедицію — в родї тих панських походів, які собі робили в степи тому кілька місяцїв Конєцпольский або Вишневецький.
Рішено було післати козацькі полки — мабуть рахуючи на їx знаннє місцевости, і з ними частину кварцяного війська, але при тім нащось постановили подїлити сї сили на два віддїли: сухопутний і річний, що мав іти долї Днїпром на байдаках і десь на Низу зійти ся з сухопутними полками. «Полем» післано половину реєстрового війська під началом самого комісара Шемберґа, сїм хоругов драгонських, що були при комісарі і полковниках реєстрових, і чотири «казацькі» кварцяні хоругви з їх ротмістрами. [1273] Між ними був і син гетьмана Стефан Потоцкий, «староста деражинський», котрому очевидно призначали ся лаври сеї експедиції, на яку дивили ся справдї як на якусь панську прогулку. Разом з ріжними волонтьорами, що впросили ся в експедицію гетьманича, польського війська могло там бути коло 1200-1500 [1274] та козацького 2000-2500. Більше польського війська гетьмани і не могли післати, бо їм самим в тім моментї зіставало ся мабуть не більше, як 2000-3000, а з ним треба було тримати в страху і послуху волость. Друга половина козацького війська з полковниками Бричевським, Вадовским і Ґурским [1275], і обома осавулами військовими Іляшем і Барабашем, поплила Днїпром. Правдоподібно обидві партії мали зійти ся коло Кодака, щоб там дістати деякого воєнного припасу [1276].
Сухопутна експедиція рушила 21 квітня н. ст. і без перешкод пройшла протягом тижня на вододїл Інгульця і Днїпра, «дванадцять миль від Чигрина», зближаючи ся до Кодака. Aж 29 квітня ударив на них Хмельницький з значним військом і частиною орди. Поляки заложили ся табором коло балки Жовтої Води [1277] і боронили ся протягом двох тижнїв, чекаючи помочи від головного війська [1278]. Хмельницький, займаючи їх дрібними підїздами, не спішив атакувати, чекаючи Татар, що прибували до нього поволї, і головну увагу звертав на те, щоб не дати зійти ся разом так необачно роздїленим частям польського війська.
Післані ним люде збунтовали тим часом козаків, що плили Днїпром. От як оповідає про се комендант Кодака Ґродзіцкий в листї до Потоцкого, на підставі відомости, принесеної йому двома мушкетерами, що були післані до того козацького війська, з ріжним гарматним припасом: «4 мая (н.ст.) коло Камінного Затона все військо Запорозьке, що йшло водою, збунтовало ся і позабивало полковників і всю старшину. Почав ся бунт так: оден ухопив корогву і почав кликати до чернецької ради. З чернецької ради побігли всї за ним. Іляш осавул кинув ся до рушницї та до них, але його зараз почали бити обухами, вхопили і так само всїх иньших старших — побрали живцем і вже другого дня після ради повбивали. Вибрали старшину: гетьманом Джадалїя, а осавулом Кривулю. Була рада у них закликати орду і хана, і йти разом добувати пана комісара, а потім на Кодак» [1279].
Між убитими старшинами Радивил називав ще Калененка, Олеська, Гайдученка і Нестеренка [1280]. З козацьких полковників-шляхтичів иньші згинули, Кричевський же, як особистий приятель Хмельницького, котрого вважали його спасителем, був відставлений до козацького війська. Він пристав до нього і став одним з виднїйших полковників.
В головнім війську якийсь час потїшали себе поголоскою, що се збунтоване військо не прилучить ся до Хмельницкого, — бо його союз з Татарами не сподобав ся козакам, і вони нарікають, що він побісурменив ся [1281]. Але сї ілюзії були короткі: реєстрові полки пристали до Хмельницького, і він з тим більшими силами міг тепер ударити на жовтоводський віддїл. Одначе — оповідали — якийсь час він що держав свої сили в резерві против головного війська, що вирядивши козаків і драґонію наперед, поволї поступало за ними й собі, збираючи сили [1282].
Гетьмани були вже за Чигрином, але не дістаючи відомостей від переднього війська, кінець кінцем завагались і, не рушаючи далї, стали табором тут та почали фортифікаційні работи. Тепер всього війська було з ними коло пяти тисяч: дневник, списаний з оповідання якогось мушкетера-участника [1283], рахує кварцяного війська 3000, а 2000 помічних полків; з рахунку Белгацкого тих помічних полків виходить трохи більше; третїй участник Яскульский рахує всього війська не більше 4000 [1284]. Значнїйші полки прийшли від Сєнявского, Дом. Заславского, з білоцерківського староства Любомірского, а иньших ще чекали [1285].
Прочекавши так коло двох тижнїв і не дістаючи нїяких відомостей від передового війська, гетьмани затрівожили ся ще гірше й кінець кінцем діставши відомість про бунт у війську, післанім Днїпром, рішили відступити назад на волость, мабуть побоюючи ся, щоб в таких непевних обставинах повстаннє не підняло ся на волости в тилу. 13 мая н. ст., по трох тижнях від виходу передового війська, вони рушили назад під Чигирин, а потім і далї на північ, на велике здивованнє і занепокоєннє свого війська.
Коли відомість про сю ретіраду прийшла до Хмельницького, він всїми силами вдарив на жовтоводський віддїл, щоб з ним покінчити. За той час Поляки, не маючи на Жовтих Водах нїяких відомостей з головного війська, розпочали були переговори з Хмельницьким. Подробиці їx не певні, але результат був той, що Поляки видали козакам свою армату чи якусь частину її і зістали ся без армати і без пропуску [1286]. Потім мусїли вигнати своїх коней з табора, зіставши ся без води, і зістали ся піші. А нарештї побунтовали ся їм реєстрові козаки, що були в їx таборі: довідавши ся про бунт реєстровцїв, післаних Днїпром, вони також передали ся до Хмельницького.
Кінець кінцем збентежене, до решти ослаблене польське військо рушило 16 мая н. ст. [1287] табором назад. Але воно пройшло тільки дві милї, як цїлою хмарою впало на нього козацьке війско і вся орда Тугайбея — кількадесять тисяч, як оповідали. Розбили табор польський, почали рубати й хапати. Говорили потім, що при тім зрадили і драґони польського війська, набрані переважно з місцевої українскої ж людности, тільки повбирані в нїмецькі мундири — natione Rохоlаnі, religione Graeci, habitu Germani, як їх іронїчно називано по сїй афері, що зробила очевидно особливу сенсацію в польськім громадянстві [1288].
Цїле польське військо було знищене. Стефан Потоцкий тяжко ранений дістав ся до неволї, але вмер слїдом. Про Шемберґа оповідали, що козаки його замучили за всякі кривди, які від нього терпіли, і потім Хмельницький велїв прибити його голову на жердку й так носити перед військом [1289]. З усього війська вирвав ся тільки один служка, що добіг до обозу гетьманів і оповістив про сей страшний погром.
Корсунь, вісти з Кодака, трівога гетьманів, вість про жовтоводський погром, уступленнє під Корсунь, наступ козаків, уступленнє гетьманів, погром в Гороховій Діброві, вражіннє від нього у сучасників.
Гетьмани, як сказано, почали свою ретіраду 3 (13) мая, з становища свого за Чигирином («пятнадцать миль від Жовтих Вод»), де вже розпочали фортифікаційні роботи і заложили укріплений табор. Мотиви такої наглої зміни пляну не були війську обявлені і викликали очевидне здивованнє і непевність. Її толкували вістями про велику силу ворожу, що приходили до табора, і бажаннєм, відступивши в глубину волости, зміцнити свої сили помічними полками, що громадили ся в околицях Білої Церкви. Здогади мабуть були вірні, а безпосереднїй привід до повороту дав мабуть згаданий лист кодацького коменданта Ґродзіцкого про зраду козацького війська, висланого Днїпром. Лист сей, висланий ним 9 мая, мусїв два-три днї пізнїйше дістати ся до рук гетьманів, тільки мабуть не був ними обявлений війську, щоб не псувати настрою. Пересилаючи сей лист канцлєрови, Потоцкий додав звістку про страшенно великі [1290] орди татарські, що перевозять ті повстанцї, і радив збирати загальний похід та наймати військо на гроші воєводств, вважаючи ситуацію незвичайно критичною [1291].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 79. Приємного читання.
TextBook