Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

Хоч як силкувались гетьмани польські затаїти свою трівогу перед військом, воно очевидно переймало ся нею. Сама вже хиткість і непевність стратеґічного пляну, яка виявляла ся з таких змінних і суперечних роспоряджень, не могла не вшивати лихо на настрій війська.

Наступила мудрість по шкодї. Не вважаючи на всї попередні остереження, громаджені Потоцким перед королем, тільки тепер перед очами самого його і його товаришів виступила з повною силою небезпека можливої стрічи, при таких малих силах і в такій висуненій і відірваній позиції, з переважними силами ворога, коли вони, зломивши передове військо, упадуть на військо гетьманське. «З такою малою горсткою війська противстати поганській силї і хлопському бунтови, котрого жатва многа — нема що й думати», пише канцлєрови Потоцкий. «Коли ваша милость не порадиш королеви мудро роздумати ся над сим, кінець державі (actum de republica)».

Трівога за долю сина мусїла уступити обовязкам начального вождя. В інтересах головного війська Потоцкий рішив лишити на ласку божу передові полки. Але — рішив тільки на половину, чи — уступив наляганням своїх товаришів лише про око. Наказавши марш назад, в дійсности відступав дуже поволї, робив кількаденні перестанки і вичікував далї вістей від передового полку і від висланих на розвідки вістунів. За цїлий тиждень пройшли тільки від Чигрина до Черкасів, і тільки як тут, 9 (19) мая наспів до війська недобиток з передового полку та оповів про безповоротну загибіль передового війська, Потоцкий перервав стоянку і став відступати вже спішно, через Мошни і Сахнівку на Корсунь і Богуслав, в напрямі до Білої Церкви [1292]. Та страченого тижня нагородити вже не можна було, і хоч розумієть ся, можна сумнївати ся, чи скора ретірада могла б спасти гетьманське військо, то в кожнім разї ся проволока ще більш погіршила його шанси, давши спромогу Хмельницькому захопити гетьманів неприготованими.

Першого дня з тяжкою бідою дістали ся до Мошен, уйшовши «великі три милї українські, великими пісками, злими переправами через три ріки, прикрими лїсами, лїсовими дорогами і вкінцї довгим мошенським мостом». Другого дня дістали ся до Сахнівки, стративши день і ніч на переправу через Рось, бо сахнівський міст поломив ся. З тяжкою бідою стали недалеко Корсуня. Але тут гетьмани збентежили ся знову. Під Сахнівкою догонив їх післанець Яреми Вишневецького з-за Днїпра, з листом, котрим сей заднїпрянський королець віддавав в роспорядженнє гетьманів своє військо, числом 6000, для боротьби з козацтвом і питав ся тільки, куди має з ним ставити ся [1293]. Очевидно, рішили зачекати його під Корсунем. Дали наказ заложити табор і окопувати ся тут. Був там кавалок старого вала і його велено поправити, а до нього приробити з иньших трьох сторон нові вали. Військо взяло ся до роботи і поробило окопи, і потім тільки розглянули ся, що позиція для оборони зовсїм не підхожа.

Тим часом висланий на розвідку ротмістр привіз відомість, що бачив неприятеля на переправі через Тясмин і він на вечір, а найдальше на ранок, вже буде під Корсунем. Справдї над вечер показали ся передові ватаги козацькі, а рано можна було бачити, як козацькі і татарські полки надходять над Рось і переходять під Корсунем: «в перспективу» бачили кінних людей «в білих сермягах», і здогадували ся, що то козаки.

Щоб ворог не покористував ся з запасів сусїднього Корсуня, Потоцкий ще з вечора позволив свому війську пограбувати місто. Тепер як неприятельське військо стало напливати до міста, велїв запалити найблизші фільварки, і від них місто запалило ся і вигоріло. При зближенню неприятеля польське військо вийшло перед табор, і так день пройшов в дрібній стрілянинї і гарцях татарських.

Але що до тактики між гетьманами не було згоди. Польний Калїновский, як оповідали в війську, стояв за те, щоб дати битву неприятелеви і цїлий день «прикро напирав в тім на пана краківського». Але той не годив ся: не хотїв, мовляв, ріскувати останнїм військом річи-посполитої, «і те пригадував, що скільки разів пробував — нїколи в понедїлок не мав щастя». Може бути, що хотїв таки підождати приходу Вишневецького, що збільшив би його сили майже удвоє.

Тим часом над вечір захопили кількох язиків татарських і «бута або товмача козацького». Потоцкий звелів узяти їх на муки, особливо бута, випитуючи про неприятельські сили, і той сказав, що Татар стоїть понад сорок тисяч, хан в степах ще з більшою силою, а козаків прийшло того дня 15 тисяч з ріжною зброєю і хоругвами. Крім того принесено вістку, що козаки щось роблять з рікою, переймають воду під Стебловим. Справдї помічено, що вода нагло спала в ріцї.

Се зробило вражіннє. В вечері скликано воєнну раду, як бути: чи боронити ся далї на сїй позиції, чи відступати. Супроти переважних сил неприятеля і всяких небезпечних вістей дальшу оборону признано вповнї безнадїйною; відступленнє ж ще лишало деяку надїю, і так рішено відступати табором другого дня. Дано знати по табору, щоб тяжчі вози кидали, брали що лекше. Кожда хоругов мала взяти з собою тільки 15-25 возів. Їх розставлено в вісїм рядів, а між ними розміщено військо і армати, числом 12 разом — на передї, в серединї і ззаду по чотири.

На світанню польський табор рушив по дорозї до Богуслава, горі Росею. Козацькі і татарські війська пропустили Поляків, провожаючи їх оподалїк, поза віддалю стрільби, поки вони не ввійшли в зарослі лїсом яри. Тут користаючи з сього недогідного для Поляків місця, вони почали сильно тїснити їх табор. Той посував ся якийсь час, але все урвало ся, коли за півтори милї від Корсуня, в Гороховій діброві [1294], саме в полуднє польське військо попало в болотисту долину між двома кручами. Козаки в сїм місцї перекопали і зарубали дорогу, запрудили воду, поробили з боків шанцї, і коли польське військо з своїми возами й арматами попало в сю долину, опинило ся немов у матнї. Вози й гармати позастрягали. Козаки й Татари обпали з усїх боків. Завязала ся бійка, в страшній тіснотї — «так що рура (рушницї) трохи до боку не діставала». Постріляно коней возових і гарматних. Розірвано табор.

Потоцкий, що був на передї, вирвав ся був наперед з сеї матнї, але його обскочили і взяли з його двором в неволю; сам дістав шаблею два рази по голові, але уцїлїв. Польний гетьман, ранений кулею в локоть, попав ся також у неволю. Найдовше боронила ся середня частина табору, не знаючи, яка біда спіткала вождів. Коли довідали ся, хапали один у одного коней і гонили куди видко. Маса погинуло, иньші попали в неволю.

Став ся сей погром дня 16 (26) мая, «в годину по полуднї» [1295].

Козацьке військо дістало богату здобич. «Над сподїваннє взяло здобич», записує іронїчно Машкевич, «бо панове коронні, як люде високого духа, вибрали ся були на війну з усїма достатками. А найбільше стратив пан Сєнявский, що хотїв показали ся своєю першою службою в тій експедиції як найдостойнїйше — набрав воєнного прибору дуже багато, серебра столового для гощення рицарства в обозї і всякого иньшого богацтва — коней, убрань і т. и. страшенну силу, й зовсїм непотрібно: все те неприятель в одну годину так ,уходив', що й виду не зістало ся». Невільників повіддавано Ордї — обох гетьманів і всяку иньшу маґнатерію з ними.

Всякі неприхильники старого гетьмана і дрібношляхетські вороги маґнатської пихи і зарозумілости мали тепер нагоду дати волю своїм антипатіям. Той же Машкевич записує, що в війську не могло нїякого порядку, бо Потоцкий тягом заливав ся горілкою і під час останнього маршу пяний сидів в каретї, а Калїновского не слухали, та до того ще він не бачив добре і на стріл з лука не міг пізнати, що то чоловік стоїть [1296]. Єрлич в своїх записках росписуєть ся, що корсунський погром став ся через несправність гетьмана Потоцкого, що більше пильнував чарок і шкляниць, як добра річи-посполитої й цїлости її, і по ночах думав про панн і дївчат молодих та жінок гарних, невважаючи на свою старість, а не радив ся нї товариша свого Калїновского, анї полковників, ротмистрів і товариства» [1297]. Він записує і сатиричні вірші на останнїй погром — характеристичні як вислови дрібно-шляхетських настроїв:

       Глянь — оберни ся, стань — задиви ся і скинь з серця буту,

       Наверни oкa — котрий з Потока. Ідеш до Славути -

       Невинні душі береш за уші, вольность одеймуєш,

       Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.

       Гей поражай ся, не запаляй ся — бо ти рейментаруєш

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 80. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи