Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

На світанню польський табор рушив по дорозї до Богуслава, горі Росею. Козацькі і татарські війська пропустили Поляків, провожаючи їх оподалїк, поза віддалю стрільби, поки вони не ввійшли в зарослі лїсом яри. Тут користаючи з сього недогідного для Поляків місця, вони почали сильно тїснити їх табор. Той посував ся якийсь час, але все урвало ся, коли за півтори милї від Корсуня, в Гороховій діброві [1294], саме в полуднє польське військо попало в болотисту долину між двома кручами. Козаки в сїм місцї перекопали і зарубали дорогу, запрудили воду, поробили з боків шанцї, і коли польське військо з своїми возами й арматами попало в сю долину, опинило ся немов у матнї. Вози й гармати позастрягали. Козаки й Татари обпали з усїх боків. Завязала ся бійка, в страшній тіснотї — «так що рура (рушницї) трохи до боку не діставала». Постріляно коней возових і гарматних. Розірвано табор.

Потоцкий, що був на передї, вирвав ся був наперед з сеї матнї, але його обскочили і взяли з його двором в неволю; сам дістав шаблею два рази по голові, але уцїлїв. Польний гетьман, ранений кулею в локоть, попав ся також у неволю. Найдовше боронила ся середня частина табору, не знаючи, яка біда спіткала вождів. Коли довідали ся, хапали один у одного коней і гонили куди видко. Маса погинуло, иньші попали в неволю.

Став ся сей погром дня 16 (26) мая, «в годину по полуднї» [1295].

Козацьке військо дістало богату здобич. «Над сподїваннє взяло здобич», записує іронїчно Машкевич, «бо панове коронні, як люде високого духа, вибрали ся були на війну з усїма достатками. А найбільше стратив пан Сєнявский, що хотїв показали ся своєю першою службою в тій експедиції як найдостойнїйше — набрав воєнного прибору дуже багато, серебра столового для гощення рицарства в обозї і всякого иньшого богацтва — коней, убрань і т. и. страшенну силу, й зовсїм непотрібно: все те неприятель в одну годину так ,уходив', що й виду не зістало ся». Невільників повіддавано Ордї — обох гетьманів і всяку иньшу маґнатерію з ними.

Всякі неприхильники старого гетьмана і дрібношляхетські вороги маґнатської пихи і зарозумілости мали тепер нагоду дати волю своїм антипатіям. Той же Машкевич записує, що в війську не могло нїякого порядку, бо Потоцкий тягом заливав ся горілкою і під час останнього маршу пяний сидів в каретї, а Калїновского не слухали, та до того ще він не бачив добре і на стріл з лука не міг пізнати, що то чоловік стоїть [1296]. Єрлич в своїх записках росписуєть ся, що корсунський погром став ся через несправність гетьмана Потоцкого, що більше пильнував чарок і шкляниць, як добра річи-посполитої й цїлости її, і по ночах думав про панн і дївчат молодих та жінок гарних, невважаючи на свою старість, а не радив ся нї товариша свого Калїновского, анї полковників, ротмистрів і товариства» [1297]. Він записує і сатиричні вірші на останнїй погром — характеристичні як вислови дрібно-шляхетських настроїв:

       Глянь — оберни ся, стань — задиви ся і скинь з серця буту,

       Наверни oкa — котрий з Потока. Ідеш до Славути -

       Невинні душі береш за уші, вольность одеймуєш,

       Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.

       Гей поражай ся, не запаляй ся — бо ти рейментаруєш

       Сам булавою в сїм польськім краю як сам хочеш керуєш.

       Мій Бога в серцї, а не май в легцї шляхетської крови,

       Бо світ чорнїєть, правда нищієть — а все ку твоїй волї.

       Гей каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола

       Ще памятати і поглядати на заднії кола,

       Жони і дїти де ся подїти мають наші на потом,

       Гди нас молодцї ті Запорозцї набавять клопотом?

       Глянь - оберни ся, стань задиви ся, що ся дїєть з нами,

       Поручниками і ротмистрами, польськими синами?

       Глянь - оберни ся, стань — задиви ся, видиш людей много: