Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Рішено було післати козацькі полки — мабуть рахуючи на їx знаннє місцевости, і з ними частину кварцяного війська, але при тім нащось постановили подїлити сї сили на два віддїли: сухопутний і річний, що мав іти долї Днїпром на байдаках і десь на Низу зійти ся з сухопутними полками. «Полем» післано половину реєстрового війська під началом самого комісара Шемберґа, сїм хоругов драгонських, що були при комісарі і полковниках реєстрових, і чотири «казацькі» кварцяні хоругви з їх ротмістрами. [1273] Між ними був і син гетьмана Стефан Потоцкий, «староста деражинський», котрому очевидно призначали ся лаври сеї експедиції, на яку дивили ся справдї як на якусь панську прогулку. Разом з ріжними волонтьорами, що впросили ся в експедицію гетьманича, польського війська могло там бути коло 1200-1500 [1274] та козацького 2000-2500. Більше польського війська гетьмани і не могли післати, бо їм самим в тім моментї зіставало ся мабуть не більше, як 2000-3000, а з ним треба було тримати в страху і послуху волость. Друга половина козацького війська з полковниками Бричевським, Вадовским і Ґурским [1275], і обома осавулами військовими Іляшем і Барабашем, поплила Днїпром. Правдоподібно обидві партії мали зійти ся коло Кодака, щоб там дістати деякого воєнного припасу [1276].

Сухопутна експедиція рушила 21 квітня н. ст. і без перешкод пройшла протягом тижня на вододїл Інгульця і Днїпра, «дванадцять миль від Чигрина», зближаючи ся до Кодака. Aж 29 квітня ударив на них Хмельницький з значним військом і частиною орди. Поляки заложили ся табором коло балки Жовтої Води [1277] і боронили ся протягом двох тижнїв, чекаючи помочи від головного війська [1278]. Хмельницький, займаючи їх дрібними підїздами, не спішив атакувати, чекаючи Татар, що прибували до нього поволї, і головну увагу звертав на те, щоб не дати зійти ся разом так необачно роздїленим частям польського війська.

Післані ним люде збунтовали тим часом козаків, що плили Днїпром. От як оповідає про се комендант Кодака Ґродзіцкий в листї до Потоцкого, на підставі відомости, принесеної йому двома мушкетерами, що були післані до того козацького війська, з ріжним гарматним припасом: «4 мая (н.ст.) коло Камінного Затона все військо Запорозьке, що йшло водою, збунтовало ся і позабивало полковників і всю старшину. Почав ся бунт так: оден ухопив корогву і почав кликати до чернецької ради. З чернецької ради побігли всї за ним. Іляш осавул кинув ся до рушницї та до них, але його зараз почали бити обухами, вхопили і так само всїх иньших старших — побрали живцем і вже другого дня після ради повбивали. Вибрали старшину: гетьманом Джадалїя, а осавулом Кривулю. Була рада у них закликати орду і хана, і йти разом добувати пана комісара, а потім на Кодак» [1279].

Між убитими старшинами Радивил називав ще Калененка, Олеська, Гайдученка і Нестеренка [1280]. З козацьких полковників-шляхтичів иньші згинули, Кричевський же, як особистий приятель Хмельницького, котрого вважали його спасителем, був відставлений до козацького війська. Він пристав до нього і став одним з виднїйших полковників.

В головнім війську якийсь час потїшали себе поголоскою, що се збунтоване військо не прилучить ся до Хмельницкого, — бо його союз з Татарами не сподобав ся козакам, і вони нарікають, що він побісурменив ся [1281]. Але сї ілюзії були короткі: реєстрові полки пристали до Хмельницького, і він з тим більшими силами міг тепер ударити на жовтоводський віддїл. Одначе — оповідали — якийсь час він що держав свої сили в резерві против головного війська, що вирядивши козаків і драґонію наперед, поволї поступало за ними й собі, збираючи сили [1282].

Гетьмани були вже за Чигрином, але не дістаючи відомостей від переднього війська, кінець кінцем завагались і, не рушаючи далї, стали табором тут та почали фортифікаційні работи. Тепер всього війська було з ними коло пяти тисяч: дневник, списаний з оповідання якогось мушкетера-участника [1283], рахує кварцяного війська 3000, а 2000 помічних полків; з рахунку Белгацкого тих помічних полків виходить трохи більше; третїй участник Яскульский рахує всього війська не більше 4000 [1284]. Значнїйші полки прийшли від Сєнявского, Дом. Заславского, з білоцерківського староства Любомірского, а иньших ще чекали [1285].

Прочекавши так коло двох тижнїв і не дістаючи нїяких відомостей від передового війська, гетьмани затрівожили ся ще гірше й кінець кінцем діставши відомість про бунт у війську, післанім Днїпром, рішили відступити назад на волость, мабуть побоюючи ся, щоб в таких непевних обставинах повстаннє не підняло ся на волости в тилу. 13 мая н. ст., по трох тижнях від виходу передового війська, вони рушили назад під Чигирин, а потім і далї на північ, на велике здивованнє і занепокоєннє свого війська.

Коли відомість про сю ретіраду прийшла до Хмельницького, він всїми силами вдарив на жовтоводський віддїл, щоб з ним покінчити. За той час Поляки, не маючи на Жовтих Водах нїяких відомостей з головного війська, розпочали були переговори з Хмельницьким. Подробиці їx не певні, але результат був той, що Поляки видали козакам свою армату чи якусь частину її і зістали ся без армати і без пропуску [1286]. Потім мусїли вигнати своїх коней з табора, зіставши ся без води, і зістали ся піші. А нарештї побунтовали ся їм реєстрові козаки, що були в їx таборі: довідавши ся про бунт реєстровцїв, післаних Днїпром, вони також передали ся до Хмельницького.

Кінець кінцем збентежене, до решти ослаблене польське військо рушило 16 мая н. ст. [1287] табором назад. Але воно пройшло тільки дві милї, як цїлою хмарою впало на нього козацьке війско і вся орда Тугайбея — кількадесять тисяч, як оповідали. Розбили табор польський, почали рубати й хапати. Говорили потім, що при тім зрадили і драґони польського війська, набрані переважно з місцевої українскої ж людности, тільки повбирані в нїмецькі мундири — natione Rохоlаnі, religione Graeci, habitu Germani, як їх іронїчно називано по сїй афері, що зробила очевидно особливу сенсацію в польськім громадянстві [1288].

Цїле польське військо було знищене. Стефан Потоцкий тяжко ранений дістав ся до неволї, але вмер слїдом. Про Шемберґа оповідали, що козаки його замучили за всякі кривди, які від нього терпіли, і потім Хмельницький велїв прибити його голову на жердку й так носити перед військом [1289]. З усього війська вирвав ся тільки один служка, що добіг до обозу гетьманів і оповістив про сей страшний погром.

Корсунь, вісти з Кодака, трівога гетьманів, вість про жовтоводський погром, уступленнє під Корсунь, наступ козаків, уступленнє гетьманів, погром в Гороховій Діброві, вражіннє від нього у сучасників.

Гетьмани, як сказано, почали свою ретіраду 3 (13) мая, з становища свого за Чигирином («пятнадцать миль від Жовтих Вод»), де вже розпочали фортифікаційні роботи і заложили укріплений табор. Мотиви такої наглої зміни пляну не були війську обявлені і викликали очевидне здивованнє і непевність. Її толкували вістями про велику силу ворожу, що приходили до табора, і бажаннєм, відступивши в глубину волости, зміцнити свої сили помічними полками, що громадили ся в околицях Білої Церкви. Здогади мабуть були вірні, а безпосереднїй привід до повороту дав мабуть згаданий лист кодацького коменданта Ґродзіцкого про зраду козацького війська, висланого Днїпром. Лист сей, висланий ним 9 мая, мусїв два-три днї пізнїйше дістати ся до рук гетьманів, тільки мабуть не був ними обявлений війську, щоб не псувати настрою. Пересилаючи сей лист канцлєрови, Потоцкий додав звістку про страшенно великі [1290] орди татарські, що перевозять ті повстанцї, і радив збирати загальний похід та наймати військо на гроші воєводств, вважаючи ситуацію незвичайно критичною [1291].

Хоч як силкувались гетьмани польські затаїти свою трівогу перед військом, воно очевидно переймало ся нею. Сама вже хиткість і непевність стратеґічного пляну, яка виявляла ся з таких змінних і суперечних роспоряджень, не могла не вшивати лихо на настрій війська.

Наступила мудрість по шкодї. Не вважаючи на всї попередні остереження, громаджені Потоцким перед королем, тільки тепер перед очами самого його і його товаришів виступила з повною силою небезпека можливої стрічи, при таких малих силах і в такій висуненій і відірваній позиції, з переважними силами ворога, коли вони, зломивши передове військо, упадуть на військо гетьманське. «З такою малою горсткою війська противстати поганській силї і хлопському бунтови, котрого жатва многа — нема що й думати», пише канцлєрови Потоцкий. «Коли ваша милость не порадиш королеви мудро роздумати ся над сим, кінець державі (actum de republica)».

Трівога за долю сина мусїла уступити обовязкам начального вождя. В інтересах головного війська Потоцкий рішив лишити на ласку божу передові полки. Але — рішив тільки на половину, чи — уступив наляганням своїх товаришів лише про око. Наказавши марш назад, в дійсности відступав дуже поволї, робив кількаденні перестанки і вичікував далї вістей від передового полку і від висланих на розвідки вістунів. За цїлий тиждень пройшли тільки від Чигрина до Черкасів, і тільки як тут, 9 (19) мая наспів до війська недобиток з передового полку та оповів про безповоротну загибіль передового війська, Потоцкий перервав стоянку і став відступати вже спішно, через Мошни і Сахнівку на Корсунь і Богуслав, в напрямі до Білої Церкви [1292]. Та страченого тижня нагородити вже не можна було, і хоч розумієть ся, можна сумнївати ся, чи скора ретірада могла б спасти гетьманське військо, то в кожнім разї ся проволока ще більш погіршила його шанси, давши спромогу Хмельницькому захопити гетьманів неприготованими.

Першого дня з тяжкою бідою дістали ся до Мошен, уйшовши «великі три милї українські, великими пісками, злими переправами через три ріки, прикрими лїсами, лїсовими дорогами і вкінцї довгим мошенським мостом». Другого дня дістали ся до Сахнівки, стративши день і ніч на переправу через Рось, бо сахнівський міст поломив ся. З тяжкою бідою стали недалеко Корсуня. Але тут гетьмани збентежили ся знову. Під Сахнівкою догонив їх післанець Яреми Вишневецького з-за Днїпра, з листом, котрим сей заднїпрянський королець віддавав в роспорядженнє гетьманів своє військо, числом 6000, для боротьби з козацтвом і питав ся тільки, куди має з ним ставити ся [1293]. Очевидно, рішили зачекати його під Корсунем. Дали наказ заложити табор і окопувати ся тут. Був там кавалок старого вала і його велено поправити, а до нього приробити з иньших трьох сторон нові вали. Військо взяло ся до роботи і поробило окопи, і потім тільки розглянули ся, що позиція для оборони зовсїм не підхожа.

Тим часом висланий на розвідку ротмістр привіз відомість, що бачив неприятеля на переправі через Тясмин і він на вечір, а найдальше на ранок, вже буде під Корсунем. Справдї над вечер показали ся передові ватаги козацькі, а рано можна було бачити, як козацькі і татарські полки надходять над Рось і переходять під Корсунем: «в перспективу» бачили кінних людей «в білих сермягах», і здогадували ся, що то козаки.

Щоб ворог не покористував ся з запасів сусїднього Корсуня, Потоцкий ще з вечора позволив свому війську пограбувати місто. Тепер як неприятельське військо стало напливати до міста, велїв запалити найблизші фільварки, і від них місто запалило ся і вигоріло. При зближенню неприятеля польське військо вийшло перед табор, і так день пройшов в дрібній стрілянинї і гарцях татарських.

Але що до тактики між гетьманами не було згоди. Польний Калїновский, як оповідали в війську, стояв за те, щоб дати битву неприятелеви і цїлий день «прикро напирав в тім на пана краківського». Але той не годив ся: не хотїв, мовляв, ріскувати останнїм військом річи-посполитої, «і те пригадував, що скільки разів пробував — нїколи в понедїлок не мав щастя». Може бути, що хотїв таки підождати приходу Вишневецького, що збільшив би його сили майже удвоє.

Тим часом над вечір захопили кількох язиків татарських і «бута або товмача козацького». Потоцкий звелів узяти їх на муки, особливо бута, випитуючи про неприятельські сили, і той сказав, що Татар стоїть понад сорок тисяч, хан в степах ще з більшою силою, а козаків прийшло того дня 15 тисяч з ріжною зброєю і хоругвами. Крім того принесено вістку, що козаки щось роблять з рікою, переймають воду під Стебловим. Справдї помічено, що вода нагло спала в ріцї.

Се зробило вражіннє. В вечері скликано воєнну раду, як бути: чи боронити ся далї на сїй позиції, чи відступати. Супроти переважних сил неприятеля і всяких небезпечних вістей дальшу оборону признано вповнї безнадїйною; відступленнє ж ще лишало деяку надїю, і так рішено відступати табором другого дня. Дано знати по табору, щоб тяжчі вози кидали, брали що лекше. Кожда хоругов мала взяти з собою тільки 15-25 возів. Їх розставлено в вісїм рядів, а між ними розміщено військо і армати, числом 12 разом — на передї, в серединї і ззаду по чотири.