Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Освєнцїм оповідає: В серпнї 1647 р. канцлєр виїхав з Варшави в давно задуману дорогу на Заднїпровє, до Батурина, Конотопа й иньших тамошнїх маєтностей своїх, котрі держав лєнним правом і хотїв звідати, а скрита цїль сеї подорожи була така. Король не встигши поєднати з католицькою церквою дісідентів, звернув своє бажаннє на прилученнє до римскої церкви грецької релїґії, бажаючи таким прилученнєм її до унїї розірвати і згадану лїґу козаків з Татарами. Трактуючи про се з декотрими визначними людьми з шляхти руської, а навіть з митрополитом київським, він набрав до сього великої надїї, і тому канцлєр умисно взяв за причину — побачити свої заднїпрянські маєтности, аби з того приводу могти повести з ними устні переговори і знайти способи вдоволення обох сторін. Мав в тім зносини з митрополитом київським, браславським воєводою Адамом Кисїлем і Максиміляном Бжозовським, як найпершими головами грецької релїґії. Бжозовському з тої ж причини — аби його тим більше заохотити і на свою сторону прихилити, надано каштелянїю київську [1188]. Осолїньский не тільки набрав від них великої надїї будучої згоди, але й привів до того, що визначено навіть публичну діспуту над тою справою, на 16 липня будучого року. А хоч то тримано в великім секретї, але як всї канцлєрові справи, хоч би й найсвятїйші, викликали неохоту, так і ся подорож заднїпрянська наробила ріжних підозрінь між шляхтою [1189].

Справа унїї, чи релїґійного компромісу між православними і унїатами дїйсно оживила ся була в переддень повстання Хмельницького. З одного боку приїзд нового папського нунція Торреса з спеціальними інструкціями в сїй справі, з другого боку — зміна митрополита, поява нової особи на чолї православної церкви на початку 1647 р. відогріли на ново давнїйші надїї і змагання [1190]. Косів і за житя Могили брав участь в компромісових переговорах і не належав до числа непримирених [1191], і тепер, вичікуючи свого затвердження на митрополїї, тим меньше мав поводів виступати різко супроти компромісових тенденцій правительства.

Підставою до вступних переговорів послужив знову той сам проєкт компромісу з 1629 р.: його під 1647 р. подає Єрлич в своїх записках, як справу даного моменту, одержавши сей проєкт від близького королеви чоловіка, маршалка Казановского. Але ся формула, розумієть ся, православних не вдоволяла, і після переговорів піднятих Осолїньским, Кисїль, що грав тут ролю посередника, виладив свій меморіал в справі компромісу. Він заховав ся в актах польської нунціатури — має дату 13 грудня. Кисїлем був пересланий Косову, від нього пішов до канцлєра, а той передав нунцієви, і в перших місяцях 1648 р. ся справа живо дебатувала ся в варшавських кругах, вважала ся дуже надїйною, а центральну ролю в ній відогравав власне канцлєр [1192].

Ся релїґійна сторона подорожи Осолїньского на Україну, більш офіціальна (не потрібувала навіть бути занадто секретною, як представляє її Освєнцім), не виключає одначе, як сказано, иньших завдань. Полишаючи на боцї мало цїкаве для нас питаннє, на скільки Осолїньский був від початку втаємничений в зносини короля з козаками, трудно думати, щоб він не довідав ся про них з часом — як довідав ся і Потоцкий, судячи з того, що від нього Кисїль знав про королївський лист козакам [1193]. Переговори з представниками впливових православних кругів в справі релїґійного компромісу давали Осолїньскому добру нагоду стрічати ся і заводити зносини і з козацькою старшиною, не боячи ся підозрінь, і він певно користав з того. Замітка Освєнцїма, що справа релїґійного компромісу оцїнювала ся також з становища козацької справи — небезпеки козацького союза з Кримом, дуже характеристична. Небезпека сеї козацько-татарської лїґи і потреба їй запобігти — се ж була та формула, під якою в кругах льоялїстів представлювано і оцїнювано королївські зносини з козаками, і можна думати, що й Освєнцїм дещо знав про сю сторону місії Осолїньского, тільки вважав за краще обминути її вище наведеною заміткою.

Чи ся подорож канцлєра і переговори з українськими, може й козацькими старшинськими кругами, зробили дїйсно якийсь вплив на козацькі відносини і додали сюди ферменту, се дуже трудно сказати. На Українї скоро по сїй подорожи пішли трівожні чутки, і се потім дало привід звязувати з подоріжю Осолїньского ті поголоски про визначеннє Хмельницького гетьманом, і т. и. [1194]. Потоцкий на підставі тих відомостей, які до нього доходили в осени 1647 р., як ми бачили, ставив справдї дуже сумні гороскопи, побоюючи ся вибуху козацького повстання при першій нагодї, і домагавсь якихось рішучих заходів для заспокоєння козацького невдоволення. Але се може бути й припадковою хронольоґічною стрічею з подорожею канцлєра. Незалежно від неї могли зійти ся глухі поголоски про попереднї переговори короля з козаками з відгомонами особистої афери Хмельницького, що в тім часї доходила до свого краю, попихаючи льояльного і статочного чигринського сотника до «десператських» вчинків, і підіймав ся грізний привид повстання.

Афера Хмельницького: походженнє Хмельницького, соціяльне становище його родини, його вихованнє, цецорський похід і неволя, дїяльність у війську, житє приватне, лєґенди про нього, Богданів роман.

Особиста біоґрафія Хмельницького на стільки-ж бідна реальними, безсумнївними фактами, на скільки безмірно богата лєґендою, що окрила його по горячим слїдам першого виступу на широкій аренї і зробила улюбленим героєм всяких переказів і видумок, а далї й поетичних та белєтристичних утворів. На сїм місцї не можемо ставити собі завдання дати можливо повну, критично провірену біоґрафію великого гетьмана — се мусїло-б бути завданнєм осібних праць, дуже пожаданих, котрих не маємо нї для Хмельницького, нї для иньших визначних дїячів сеї доби. Я обмежуюсь головнїйшими фактами і моментами особистого житя Богдана, потрібними нам для розуміння його публичних виступів [1195].

Богдан-Зиновій Хмельницький був сином старостинського урядника в Чигиринськім старостві Михайла Хмельницького. Такі урядники звичайно набирали ся з дрібної шляхти, і таким шляхтичем уважав і називав себе Михайло Хмельницький: в пізнїйшім листї своїм до короля під Зборовим (15 серпня 1649 р.), дуже важнім для його біоґрафії (свого рода короткій автобіоґрафії), Богдан Хмельницький називає себе «уродженим Хмельницьким», а на своїй печати уживає герба Абданк. Походженнє його батька одначе зістаєть ся незвісним. Чигиринщина вся була новою займанщиною ріжних приходнїв кінця XVI в.; приходнем в Чигиринцинї, розумієть ся, був і Михайло Хмельницький. Але звідки прийшов він, се зіставало ся незвісним в пізнїйших часах, і сучасники переказують тільки ріжні здогади: так Пасторій називає його шляхтичем («як кажуть») з Литви (з в. князївства Литовського), Коховский каже, що одні вважали його родом з Мазовша, иньші — з місточка Лисянки, в Корсунськім старостві. Ся остання згадка одначе може бути хіба памятю, що Мих. Хмельницький, перед тим як осїсти ся в Чигиринськім старостві, жив в Лисянцї, що була державою тогож Даниловича, що й Чигиринщина, і була осадою також дуже недавнею, з початків XVII в. [1196]. Може бути, що Мих. Хмельницький був її осадчим, як потім займав ся осадництвом в Чигиринщинї [1197].

Про попереднє Коховский переказує здогад що Мих. Хмельницький служив на дворі Жолкєвских в Жовкві, і потім коли Данилович оженив ся з Софією Жолкєвскою, був придїлений до двору своєї панни, перейшов з нею в службу до Даниловича і кінець-кінцем осїв ся в Чигиринськім старостві, котрим володїв Данилович (разом з староством Корсунським). Коли тут осїв ся М. Хмельницький, незнати; правда в потвердженню Суботова за Б. Хмельницьким сказано, що Суботів Мих. Хмельницький держав більше сорока лїт [1198], але сьому досить тяжко увірити, хоч ся дата без сумнїву вийшла від самого Богд. Хмельницького: в 1570-х рр. не було ще навіть і Чигирина [1199].

Взагалї про службу Михайла Хмельницького в Чигиринщинї близших відомостей не маємо. Б. Хмельницький в згаданім автобіоґрафічнім листї каже, що батько його був «підстаростою чигиринським»; иньші сучасники звуть його «писарем провентовим» [1200], офіціялїстом низшої катеґорії. Може бути, що Хмельницький трохи причинив титулу свому батькови, але кінець-кінцем подробиця маловажна. Факт, що Богдан Хмельницький походив не з старої родовитої козачини, а з місцевої дрібно-шляхетської (офіціалїстської), середньо-заможної верстви. Про маєтковий стан сеї родини зовсїм правдоподїбно оповідаєть ся, що Михайло Хмельницький, служачи в старостинській адмінїстрації, не забував забезпечити себе, і осадив під Чигирином вище по Тясмину (з півтори милї віддалення) чималий хутір, названий Суботовим [1201]. Останнє теж факт. Натомість те що оповідаєть ся про ожененнє Михайла Хмельницького з козачкою, звязки з козаками і службу в їx війську — все се виглядає як здогад для обяснення того, що Михайло закінчив житє в битві під Цецорою, а син його опинив ся в козацькім війську. Факти сї одначе нїяких спеціальних обяснень не вимагають, бо дрібно-шляхетська служебна верства стояла в сих сторонах все дуже близько до козаччини, а кожний тутешнїй осадник, шляхтич чи не шляхтич, був заразом і воякою-пограничником. Коли Жолкєвский стягав ся з останнього для боротьби з Турками в 1620 р., його зять Данилович прислав йому в поміч свій двірський полк, і в нїм правдоподібно був і Михайло Хмельницький з сином. Участник Шемберґ в своїм дневнику цецорської війни згадує окрім властивого війська «лісовчиків і добровольцїв п. Хмельницького» [1202].

Що до віку свого, Богдан в згаданім листї до короля 1649 р. називає свої лїта «сивими», і з того треба міркувати, що родив ся він ще в XVI столїтю, в його останнїм десятилїтю. З сим сходять ся відомости, зібрані в 1649 р. венецьким послом в Віднї — що Хмельницькому було «коло 54 лїт», себ-то родив ся він коло 1595 року [1203]. Павло Алепський переїздячи через Черкаси, записує, що се місто було місцем уродження Хмельницького [1204], але трудно дуже полягати на такій принагідно киненій замітцї. Імя його «Богдан» часто толкували потім як призвище, дане йому пізнїйше як спасителеви України, але се без сумнїву початкове, дитинне імя Хмельницького і вповнї правдоподібно, що се був практикований в народї переклад церковного імени Федір, як толкував уже Коховский [1205].

Про науку Богдана Коховский каже, що він учив ся в київській ґімназії, а також «по словам богатьох» — у Ярославі у єзуїтів. Останнє більш певне: перше дуже мало, і мабуть зявило ся як пізнїйший, безосновний здогад. Київська ґімназія, себ-то братська школа, починала своє істнованнє тодї, коли Хмельницький мабуть уже кінчив науку у єзуїтів, а може й скінчив її, тай нїяких звязків у Хмельницького з київськими шкільними кругами не знаємо, нїякої памяти про його науку в сих кругах не бачимо. Натомість про його ученнє в котрійсь єзуїтській колєґії — ярославській чи львівській, се не зовсїм ясно — маємо свідоцтва більш певні. Його професор єзуїт Мокрский, «під котрим Хмельницький учив ся поетики і реторики» [1206], уживаний потім був в посольствах до Хмельницького, з огляду на сю особисту знайомість; тодї Мокрский був у Львові, перед тим міг бути і в Ярославі. При тих звязках з Галичиною, які істнували на дворі Даниловича, зовсїм природно, що чигиринський офіціалїст післав сюди свого синка, і власне до такої щиро шляхетської школи як єзуїтська колєґія.

Судячи з сеї звістки про науку поетики і реторики (її достовірности не можемо нїчого закинути), Хмельницький був в єзуїтській школї досить довго: загальна освіта, по за котру звичайно не преступали люде світські, які не мали заміру віддавати ся церковній дїяльности, займала 6-8 лїт і більше, і кінчила ся власне риторикою [1207]. Освіта, котру Богдан тут дістав, була звичайна, середня освіта сучасного «освіченого» чоловіка, і супроти наведеної звістки мусимо лишити на боцї відзиви сучасників, які говорять про Хмельницького, як про чоловіка ледве помазаного освітою [1208], що тільки між козаками міг бути замітним нею. Не така то й рідка річ між козаччиною, а спеціально між її шляхетськими елєментами, була середня шляхетська освіта в тих часах.

Шкільна наука Богданова закінчила ся перед 1620-м р. Того року, я вже сказав, його батько, вибираючи ся в похід в двірськім полку свого патрона, взяв з собою і Богдана. Подробиць з сього його походу більше не маємо, тільки те що каже сам Хмельницький в згаданім листї, і так само ріжні иньші сучасники: Михайло Хмельницький в битві під Цецорою наложив головою, Богдан попав в турецький полон, «де пробув в тяжкій неволї два роки», поки його звідти викупили. По словам Коховского визволили його козаки, вимінявши на своїх бранцїв, за-для памяти його батька; се не дуже правдоподібно, бо нїяких заслуг для козаччини у Михайла Хмельницького не знаємо. Пасторій каже, що Богдана викупила мати, що буде простїйше і правдоподібнїйше.

Про сю неволю оповідає ширше турецький лїтописець Наїмачелебі, з нагоди посольства Хмельницького до султана в 1650 р. По його словам, мусульманин, що привіз тодї лист від Хмельницького, оповідав, що Хмельницький був в неволї у одного з керманичів султанської фльоти, що проживав в Царгордї в кварталї Касїм-баші; під час своєї неволї Хмельницький прийняв іслам, і пізнїйше зістав ся йому вірним, але се не перешкодило йому, підмовивши кількох иньших невільників, утїкти з неволї [1209]. Одначе цїле оповіданнє повне ріжних фантастичних або мало правдоподібних подробиць, і з нього можна взяти з де-якою правдоподїбністю хіба сю подробицю, що Хмельницький за своєї неволї був в Царгородї.

Пятнадцять лїт, що минули від повороту Хмельницького з неволї і до війни 1637 р., в наших джерелах не зазначили ся нїякими певними фактами. Оповідання пізнїйшої козацької традиції про ріжнї Богданові подвиги: про участь його в морських походах, про те як він взяв в неволю двох Кантемірових синів, визначив ся незвичайно в Смоленській війнї і т. и. [1210] — тільки непорозуміння, або прості вигадки. Так само не мають реальної вартости загальні фрази де яких старших письменників (Коховского й ин.) про ті прикмети, якими Богдан звернув на себе увагу в війську - освіта, красномовність, зручність і оборотність у всякого рода дїлах.

Можемо констатувати, що в серединї четвертого десятилїтя XVII в., коли Богданови могло бути лїт за сорок, він мав визначну позицію в війську — але які уряди займав він перед 1637 р., зістаєть ся невідомим. З особистого житя його також не знаємо майже нїчого. Був він жонатий з Ганною Сомківною, сестрою Якима Сомка, пізнїйшого претендента на гетьманство, і мав чималу сїмю: кількох синїв і доньок. Все се були, очевидно, дїти від першої жінки, яка — припускають, вмерла перед Богдановою аферою, судячи з того, що він тодї жив з тою дамою, за котру у його вийшла ворожнеча з Чаплїньским; але вся ся романїчна історія взагалї мусить приймати ся з значним скептицизмом, як зараз побачимо. Поза тим ще можемо сказати, що Богдан господарив на батьківськім хуторі і в пізнїйшій афері своїй виступає як заможний господар, що своїм достатком викликує заздрість у старостинської адмінїстрації.

В 1637 р. стрічаємо Б. Хмельницького в перший раз на ширшій аренї, як військового писаря, що підписує акт капітуляції козацького війська під Боровицею [1211]. Правдоподібно, тільки на сїй підставі Коховский, що знав дневники Окольского, відозвав ся про Хмельницького, як про зрадливого чоловіка, що брав участь у всїх повстаннях — Павлюка, Острянина і Гунї, і таке переконаннє про участь Хмельницького в повстанню утерла ся глубоко в історіоґрафії. Але близше приглядаючи ся, переконуємо ся, що властиво на се нема підстави. Як вище було вказано, Б. Хмельницький виступає в рядах старшини, визначеної Потоцким на місце тих козацьких старшин, котрих козаки мали за наказом Потоцкого відставити при капітуляції. Тому треба думати, що Богдан належав як раз до людей найменьше скомпромітованих повстаннєм, і через се певного значіння набирає патетична фраза його в автобіоґрафічнім листї до короля, що він від урождення свого і до того сивого волося «не був в нїоднім повстанню против маєстату королївського».

Той факт, що після кампанїї 1638 р. Богдан був визначений до покірної депутації до короля [1212], теж промовляв за тим, що він і в кампанїї Острянина і Гунї не був скільки небудь сильно скомпромітований. Дїйсно в звістках сеї війни ми не знаходимо імени Хмельницького в рядах повстання. Розумієть ся, може се бути припадковим — але знов нїщо не дає нам права відкидати його заяву, що він не був нї в однім повстаннї против короля.

Дальші лїта теж не визначають ся нїчим голосним в житю Богдана. Від ординації 1638 р., що позбавила козаків вищих урядів, займав він уряд чигиринського сотника — позиція вигідна тим, що давала йому можливість лучити занятя господарські з службовими. «Золотий спокій» дав можність і йому загосподарити ся на своїй батьківщинї, може й розширити її: в пізнїйших привилеях предложених Богданом цареви крім Суботова єсть осібне потвержденнє на «слобідку Новосельцї, на землї суботівській лежачую од поль диких за Чигирином» [1213].

Про значні розміри Богданового господарства теж маємо деякі згадки в джерелах. В «кривдах Хмельницького» згадуєть ся 400 кіп абіжа на гумнї його, захоплених при наїздї Чаплїцким (Чаплїньским) [1214]. Натан Ганновер в своїх записках, на підставі оповідань своїх земляків, описує богаті стада Хмельницького. Піночі згадує про стави, млин і шинки, що несли дохід Хмельницькому, і особливо на конкуренцію суботівських і чигиринських шинків кладе натиск в історії пізнїйшого конфлїкту Богдана з Чаплїньским [1215].