Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

           Клейнотъ, который Хмелницькихъ дом приоздобляєт

               в мужъности, в правдЂ въ вЂрЂ моцъно утверждаєт

           Не дивъ: бо Абданкъ знакъ єсть щодрой поволности

               крестъ за фЂрмаментъ вЂры, Хмелницких мужности

           Незвитяжоный кролю въ християнском панъствЂ,

               кгды поволность Хмелницъких маєшъ у подданствЂ! [2111]

і до кінцевої, польської підписи гетьмана (окрім властивого підпису його — українського, як весь реєстр споряжений по українськи): «Згідно з волею і умовою з й. кор. м. паном моїм милостивим під Зборовим до тих реєстрів печать військову притиснувши, рукою своєю власною підписав Богдан Хмельницький гетьман з військом й. кр. м. Запорозьким». І як автентична перепись без малого сорок тисяч осіб приналежних в тім моментї до війська (осїнь — зима 1649 до 1650 р.) з їх подїлом по полкам і сотням «реєстр» мав велику вартість, служить і служитиме невичерпаним джерелом для помічень і інформацій.

Але все таки значіння його не треба перецїнювати. Реєстр не робив ся для власного ужитку і меньше всього мав на метї дати образ дїйсного стану річей — він був, так би сказати, дипльоматичною одпискою, приладженою до вимог зборівської угоди; потім — робив ся прихапцем, з бажаннєм перед усїм як найменше звертати на сю процедуру увагу місцевої людности. Він не включав всеї людности, яка фактично входила в склад козацького війська і зісталась в нїм і після сеї реґістрації, без огляду на неї. По друге — він не обіймав усеї козацької теріторії, бо не міг розтягатись на краї, виключнї з нeї збрівською деклярацією. Правда, всупереч їй включено до реєстру Овруччину (Овручська сотня Київського полку). Але не маю сумнїву, що тільки з огляду на зборівську угоду не бачимо тут козаків стародубських і новгород-сїверських, житомирських і взагалї з країв між Тетеревом і Случею, а також подільських (на захід від лїнїї Винниця-Ямпіль). Вписано до реєстру меньше 40 тис. [2112] — себто не використано всеї цифри реєстру, щоб дати в нїм можливо більшому числу захист від панського права, — хоч гетьман, відсилаючи реєстр королеви й звиняв ся за переступленнє цифри зборівських пунктів. Се для мене також важний доказ того, що реєстру анї не брали дуже поважно, анї не дбали дуже при його складанню.

Військо подїлено на 16 полків, се меньше, скільки їх знаємо перед тим, і скільки їх рахувало ся і в тім моментї, але треба признатись, що в часї складання реєстру ми більше полків чи полковників з певністю вказати не можемо [2113]. Ся система полків приблизно рівномірно розкладала ся по обох боках Днїпра. На Правобережі було 9 полків, а на Лївобережі 7, але в Чигринськім, Черкаськім і Київськім полку декотрі сотнї переходять на лївий бік. На першім місцї вписаний полк Чигринськии, і на чолї його — «єго милость пан гетьман Хмельницький», за ним гетьманич «Томіш Хмельницький» і четверо старшин: Іван Чернята обозний військовий, осаули військові Михайло Лучченко й Демко (Лисовець) [2114] і писар військовий «Иоанъ Остафиєвичъ» (Виговський). Иньша старшина вписана низше в реєстрі Чигиринського полку: Васько хоружий бунчучний, Опанас Процовкин хоружий військовий, Васько Томиленко хоружий гарматний, Петро Дорошенко писар гарматний, Гаврило Кульбака комисар, і кілька визначних імен без всякого титулу, як Павло Яненко, Михайло Криса, Іванець Хмельницького, і т. ин.

Полковником чигириньским бачимо все того ж Федора Якубовича (Вешняка) «лучшого (найвизначнїйшого) полковника і совітника гетьманського», як його атестував Лука лїкар [2115]. Крім нього асавуди полкові Андрій Пилипович і Васько Литвиненко, хоружий полковий Дацько Костенко, і кілька імен з буквою А при них, що значить мабуть отаманів. Все се в складї того, що становить наче першу сотню полку, чигиринську [2116]. Всього тут записано 467 козаків і я думаю, що тут разом списані козаки кількох чигиринських сотень, як се було в иньших полках. Крім того полку є ще 18 сотень, з них 10 на правім боцї — Крилівська, Воронівська, Бужинська, Боровицька, Медведівська, Жаботинська, Смілівська (чи Смілянська по теперішньому), Оловятинська, Баклиська і Орлівська, а 8 за Днїпром: Вереміївська, Жовнинська, Максимівська, Кремінчуцька, Потоцька, Омельницька, Голтвинська і Остапівська. Крім сотників (вони не скрізь і прописані з сим титулом, як се і по иньших полках теж часто трапляєть ся) иньших урядників позначено дуже мало (тільки хоружий в Жаботинській сотнї). Всього записано в полку 3291 козаків [2117], разом з тою старшиною, що вписана в реєстр полку. Пять сотень мають рівно (або майже рівно) по 100 чоловіка (в иньших полках такі круглі цифри стрічають ся далеко рідше), в чотирьох сотнях більше як по 200, в одній 80, в девяти від 100 до 200.

На другім місцї полк Черкаський, полковник Ясько Воронченко. Нїяких урядів крім нього і сотників не позначено. Сотень 18, з них тільки 5: з правобічних Мошенська і чотири лївобічні: Богушкова, Золотоношська, Домонтівська і Піщанська названі по місцевостям, дванадцять — по іменам своїх сотників (сотня Шубцева — Фесько Шубець сотник, сотня Петрашкова — Петро Синоданович сотник, і т. д.); тому що сї іменні сотні йдуть за полковою, перед названими по місцям, сама собою насуваєть ся гадка, що сї іменні сотні всї черкаські (Черкаси ж найбільше, традиційне гнїздо козацтва). Всього записано в сїм полку 2808 чоловіка. Чотири сотнї мають меньше як по 100 (50 до 97), чотири понад 200 (226 до 288), десять від 100 до 200.

Третїй полк Канївський, полковник Семен Савич. Сотень 16: за полковою девять іменних, правдоподібно канївські, а шість названі по іменам сотенних місць: Межирицька, Терехтимирівська, Ржищівська, Стаяцька, Михайлівська, Маслівська. Крім сотників в двох прописані писарі, в одній осавул. Всього записано в сїм полку 2957 чоловіка, дві сотнї мають коло 100 козаків, одна меньше (66), шість від 111 до 200, сїм понад 200 (в тім сотня Івана Стародуба 333).

Полк четвертий Корсунський; в нїм містить ся і полк лисянський, що в иньших роках виступає окремо. Полковник Лукіан Мозира, Іван Демкович Креховецький писар (полковий, очевидно, але фіґурує і як гетьманський). Поза тим крім сотників нїяких урядів. Сотень 19, з них по іменам місць означено тільки чотири: Імглїївська (Млїївська по теперішньому), Лисянська, Ольшанська і Ситницька; решта 14 по іменам сотників, але при тім деякі називають ся іменами не теперішнїх сотників, а хіба попереднїх, — так напр. в сотні Горкушиній сотником стоїть Остап Ярошенко, а Василь Горкуша виступає сотником сотнї Вергуненкової; в «сотні Максима Городійського» сотником Максим Кулїй, не знати чи той сам Максим, чи може другий. Коли судити з порядку, в якім ідуть сї іменні сотнї, можна думати, що маємо тут одинадцять сотень корсунських, три млїївські, три лисянські. Всього вписано в сїм полку 3333 особи, так що се найлюднїйший полк. Остання з сотень, Ситницька має тільки 48 чоловіка; три сотнї мають по сто і кілька, сїм від 110 до 200, вісїм понад 200 (209 до 250).

Сї чотири полки, вписані на початку реєстру, займають ту територію, де по словам Кисїля в його листї до гетьмана, «сама натура козаків хотїла мати», і він радив звідти записувати козаків до реєстру як найбільше, «тільки прибираючи з дальших волостей». Чи сповнюючи сю раду чи без огляду на неї, але з сеї теріторії справдї вписано до реєстру найбільше: відкидаючи навіть заднїпрянські сотнї, на сей розмірно невеликий куток козацької теріторії припадає повиш 10 тис. козаків, себто більш четвертої частини всього реєстру. Се дуже кидаєть ся в очі, особливо коли порівняти з сусїдніми західнїми полками: Білоцерківським, Уманським, Браславським і Кальницьким (Винницьким) — в сїм порядку вони йдуть у реєстрі; в них записано теж понад 10 тис., на теріторії більшій може в три рази, і се власне там, де питаннє про свободу від панського права стояло особливо гостро. До Черкаського або Чигринського полку пани однаково коли б ще поткнулись, а для Браславщини, взагалї для Побожа, та для західньої Білоцерківщини ся перспектива стояла перед очима, і тут запись до реєстру мала для кожнього незвичайну вартість, в інтересах тутешнього козацтва повинна була бути використана особливо сильно і широко — далеко ширше, нїж ми то бачимо на дїлї.

Білоцерківський полк записаний до реєстру без подїлу на сотнї. Крім полковника Михайла Громики і Івана Кравченка осавула більш нїяких урядів не прописано. Під заголовком Білоцерківського полку після полковника вписано 1037 козаків, що вважаючи на дальше означає мабуть білоцерківські сотнї: козаків з Білої Церкви й її близшої околицї. Потім під заголовком: «Чорний Камінь містечко» вписано 700 з лишком козаків. По нїм меньші козацькі гнїзда: Германівка 99, Камінний Брід 30, «з Хвастова» 100, «місто Волоховець» 100 круглі цифри, наче сотнї — але зараз далї що иньше: містечко Боярка 30, місто Антонів 69,Торчиця 100, Пятигоре місто 120, Сквира містечко 30, Дїдовщина 50, Карабчіїв 21, Паволоч 99, Ходорків 47, «Івничане» (з Івницї) 50, Грищів 68, Водотиї 22, Вилля містечко 19, Брусилів 19, Рожів 50, Войташівка 39, Коростишів 90. Тут містить ся і те, що в иньших роках виступає як окремий полк Паволоцький. Всього вписано в сїм полку 3035 козаків.

Уманський полк — полковником Йосиф Глух. Перша сотня не названа — очевидно Уманська, всї иньші називають ся іменами місць: Маньківська, Іваньгородська, Бузівська, Бабанська, Бершадська, Кочубіївська, Цибулївська, Іванська, Бучанська, Романівська, Кисляцька, Соболівська, Ладижинська. Всїх 14. Сотники скрізь, окрім першої, мають сей титул, крім того в одній сотнї осавул. Всього вписано в сїм полку 2949 козаків, в пяти сотнях меньше як по 200 (153 до 198), в иньших понад 200 (200 до 295).

Браславський полк мав полковником все Данила Нечая. Крім нього показані тільки сотники (майже скрізь мають сей титул). Полк подїлений на 22 сотнї (більше нїж у якім небудь полку), всї називають ся по місцям своїм, а в богатьох крім того козаки розписані по місточкам і селам. Перша сотня (очевидно Браславська) як то звичайно в сїм реєстрі, не названа по імени й не має нїякого подїлу. По нїй сотня Райгородська - крім самого Райгорода очевидно, має означені місця: Городниця, Бортники, Вишковець, Салинцї, Мачоха, Ястребинцї, Сотня Тульчинська — Білоусівка, Журавлївка, Крищинцї, Кобелївка. В сотнї Краснянській Іванівцї, Черемушни, Рогізне, Соколівка, Звонихи, Тиврів, Клещів, Соколинцї, Юрківцї, Сілниця, Труківцї, Білоусівка, Михайлівка, Ворошилівка: в декортих з сих сїл показано тільки 3-4 козаки. Иньші сотнї такі: Клебанська, Браїлівська, Вільшанська, Вербська, Горяшківська, Тимонівська, Олександрівська, Яланецька, Ямпільська, Шаргородська, Мурахівська, Станиславівська, Мястківська, Лучинецька, Багланівська, Чечельницька, Комаргородська, Чернавицька. Всього козаків вписано 2662. Дві сотнї мають 99, одна 100 козаків, девять меньше (40 до 85), пять 108 до 196, тільки чотири понад 200 (208-256).

Полк Кальницький — пізнїйше званий Винницький. Полковник Іван Федоренко (Богун). Крім нього судя (полковий, очевидно) Филон Немара. Реєстр взагалї богатий означеннями урядів: в ріжних сотнях знаходимо писарів (хоч і не систематично), хоружих, осавулів, атаманів. В декотрих сотнях навіть по кілька сотників; з них сотня Немирівська доволі велика (214 імен), так що коли тут бачимо двох сотників і двох хоружих, то можна думати, що в немирівскій околицї було дві сотнї. Але сотня Вороновицька має записаних всього 59 імен, і в тім трьох сотників: чи се прості призвища тільки, чи давнїйші сотники, трудно рішити. Всїх сотень 19, називають ся по іменням місць: крім Кальницької (по імени не названої) се Животівська, Борщагівська, Тетнївська, Погребиська, Липовецька, Балабанівська, Ілинська (Ілинцї), Кунянська, Рахнівська, Дашівська, Терлицька, Жорницька, Ометинська, Бабинська, Прилуцька, Винницька, Немирівська, Вороновицька. Всього вписано в сїм полку 1976 осіб. Девять сотень мають меньше як 100 (20 до 77), чотири рівно по 100, чотири понад сто (131-199), дві понад 200 (214-296).

Північна Київщина вся представлена одним Київським полком: реєстр держить ся в тїсно зачеркненних зборівською угодою границях козацької теріторії (по Димір, Горностайполь, Коростишів), тільки Овруцька сотня робить несподіваний екскурс за сю границю — на дїдину овруцької шляхти. Поза тим всї сотнї в близшій околицї Київа; на лївім боцї тільки Броварська, всї иньші, здаєть ся, на правім. Три сотнї названі по йменням сотників і мабуть се також київські сотнї, що йменнями своїх сотників відріжняють ся від першої Київської сотнї (так і названої тут Київською); сотня Передримирського, сотника печерського [2118], у всякім разі теж київська сотня — та мабуть і сотнї Самійла Білецького і Тишка Нагірного. По йменням місць названі сотнї: Васильківська, Білгородська, Ходосівська, Трипільська, Обухівська, Преварська, Гостомська, Броварська, Ясногородська, Макарівська, Мотовилівська, Ворсівська, Овруцька. Богато тут старшини: крім полковника Антона Ждановича на чолї полкового реєстру, перед київською сотнею записано два писарі: Іван Яхимович і Пилип Скороходенко і пять осіб без титулів, але видко — з катеґорії полкової ж чи військової старшини: правдоподібно, позіція козацтва в Київі як українськім центрі і воєводській столицї вимагала від нього більшої репрезентативности. По сотнях стрічаємо крім сотників асавулів, хоружих і отаманів, але не систематично. Всього до полку вписано 1792 особи. Вісїм сотень мають меньше як сто (53 до 94), девять понад сто (105 до 186), перша Київська сотня найбільша.

Нинїшня Полтавщина представлена в реєстрі пятьма полками: Переяславським, Кропивенським, Миргородським, Полтавським і Прилуцьким. Кропивенський (на місці такого ж ефемерного Ірклїївського полку) [2119] потім був подїлений між Переяславським і Лубенським; Лубенський [2120] в реєстрі подїлений між Кропивянським і Миргородським: Гадяцький включено в склад Полтавського; полк Ічанський 1648 p. [2121] в склад Прилуцького. Всього вписано в сих пяти полках 12 тис. козаків (а як рахувати лївобічні сотнї чигиринські й черкаські то без малого 14 тис. — але за те північні полки, Переяславський і Прилуцький, значно заходять на територію нинїшньої Чернигівщини).