Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

Єпископ, це було помітно, розповів не все, що знав про кончину Рогніди, він був єдиним свідком останнього дня її життя, останнім розмовляв з нею, але князь Володимир не став у нього нічого запитувати: якби Рогніда щось хотіла йому переказати, Анастас сказав би про це.

— Де лежить її тіло?

— У Предславині, в теремі, княже.

— Коли її поховаємо?

— Завтра, княже.

— А де?

Єпископ на якусь хвилину затявся.

— Княгиня Рогніда простила всіх і просила, аще завинила, її простити, тіло ж заповіла поховати без почесті й слави там, де й жила, — в Предславині, вона-бо давно зреклася суворого світу, як і світ зрікся її, а все добро своє заповідала церкві...

Стоячи біля вікна, Володимир довго дивився, як надворі починає снуватись павутиння світанку, потім обернувся до єпископа й сказав:

— Не будемо судити... Рогніда зробила так, бо ніколи не дбала про суєтну славу, але для слави нашої й церкви її слід поховати як княгиню.

Єпископ схилив голову — він згоден був з думкою князя.

— Велю, — суворим голосом сказав Володимир, — віддати погребову почесть моїй жоні Рогніді як княгині, тіло ж покласти там, де сама побажала, — в Предславині.

Володимир замовк. За вікном усе більше розпалювалось денне світло. Проміння його впало на бліде обличчя, високе чоло.

— І ще я хочу, — важко передихнувши, закінчив князь, — попрощатись з нею. Уночі ми з тобою, отче, підемо в Десятинну церкву.

Ніч. Нічого не видно. Десь у пітьмі лунають кроки. Кілька чоловік пробують землю посохами, спускаються шляхом, що веде від воріт Гори. Ось вони, чути, повертають ліворуч, прямують через яр до Десятинної церкви, обриси якої вимальовуються на сірій тканині неба.

Скоро, либонь, буде дощ, парить, важко дихати. Небо перерізала сліпуча блискавка, й на мить стало видно, як люди зупинились на пагорку — високі й чорні, прямують до дверей церкви. Вдарив грім, на землю падають великі краплини.

У бабинці Десятинної церкви горить кілька свічок, жовте проміння їх освітлює пізніх, одягнутих у темні м’ятли[193] гостей — попереду священики, за ними з посохом у руках єпископ Анастас, поруч з ним князь Володимир.

Дерев’яна, видовбана з товстого стовбура липи корста з тілом княгині Рогніди стояла в правому притворі церкви, навкруг неї горіло у високих срібних світильниках багато свічок. Коли князь і священики стали туди наближатись, то почули голос, що одноманітно читав слова з Псалтиря, а далі побачили черницю, яка читала, і ще кількох, що стояли на колінах біля труни небіжчиці.

Помітивши пізніх прибулих, черниці одступили, зникли десь у пітьмі церкви, далеко в переходах стали єпископ і священики, князь Володимир лишився один перед корстою з тілом своєї першої дружини — княгині Рогніди.

Так, тепер він був один на один із тією, яку, не бачивши, нарік колись своєю жоною і не зрадив свого слова, а покликав до Києва, зробив княгинею Русі...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи