Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

Святополк стояв у кутку порубу й пильно дивився на князя Володимира, що сидів на пні, похиливши низько голову. Мить — він здригнувся, здавалось, хотів кинутись уперед.

Але мить була така коротка — Святополк не думав іти вперед, він обхопив голову руками, стиснув зуби так, що навіть Володимир почув скрегіт, і підвівся...

— Ти — мій батько? — крикнув він. — Ні, ти жартуєш, княже Володимире. Ти хочеш мене обдурити, як множество людей... Не вірю, чуєш, я не вірю, княже!

У Володимира нестямно колотилось серце. Страх, рани далекого минулого, скорбота, що так усе сталось, що він знову стоїть перед тінню брата Ярополка, а може бути, — плодом своєї любові, перед сином, розривали його душу.

— Святополче, — вставши з пенька, хрипко промовив він. — Брата Ярополка немає, кості матері твоєї Юлії поховані в Херсонесі, я один нині відповідаю й мушу відповідати за наш гріх. Правду говорю, ти — мій син, іди ж до мене.

І він справді був би безмежно щасливий, з його душі, мабуть, спав би той тягар, який протягом багатьох і багатьох літ гнітив його, коли б Святополк пішов до нього, простягнув свої руки.

Та Святополк не рушив з місця.

— Жорстокий, безжальний княже, — прохрипів він. — Зараз я вірю тобі, але навіщо, навіщо ти мучив мене, зробив такого, яким я є? Вже мені пізно змінюватись, чуєш, — він на мить замовк і кінчив, — я проклинаю тебе!

Володимир зрозумів, що сталось, — Святополк устами своєї матері проклинає, ненавидить його: у цю ніч, в цьому порубі нічого не можна зробити.

— Що ж, Святополче, — сказав він, — ти проклинаєш, а я... я прощаю тебе.

Князь пішов до дверей порубу, рішучим рухом, так що забряжчали засуви, широко розчинив їх.

— Ось двері розчинені, — промовив Володимир, — іди, Святополче...

Він першим вийшов земляними сходами з порубу, побачив воєводу Вовчого Хвоста й гриднів.

— Я увільнив князя Святополка з порубу, — сказав Володимир воєводі. — Віднині він житиме на Горі. Пустіть його.

Надворі сіявся дощик. Низько над Горою пливли кошлаті важкі хмари, із-за них крадькома визирали зорі. Було холодно, вогко, пусто.

6

В один з перших днів зарева[192] князь Володимир дізнався про кончину колишньої жони своєї — княгині Рогніди. Розповів йому про це єпископ Анастас, що до світання прийшов у терем, побудив князя.

— Нині вночі, — скорботно промовив він, — у Бозі спочила княгиня Рогніда — черниця Анастасія.

— Вона тяжко хворіла, страждала? Чому мені не повіли про це? — повернув голову до єпископа й подивився на нього якимись великими очима князь Володимир.

— Княгиня не веліла комусь говорити про свою хвор, — відповів Анастас, — і не турбуйся, княже, вона не мучилась, не страждала, дні й ночі проводила в самоті, вкушала хліб та воду, давно вже нікого не хотіла бачити, токмо вчора покликала мене й висповідалась, а вночі тихо спочила, пішла в світ інший...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи