Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

Кволе проміння освітило поруб, складені з дубових кругляків, вкриті білою плісінню стіни, покровину з важких тесаних колод, долівку, два пні, на одному з яких стояла корчага з водою й лежав хліб, та ще купу перетертої, зотлілої соломи в кутку.

Ще в одному кутку, опустивши руки, у сорочці й ногавицях стояв босоніж Святополк. Проміння від світильника вирвало з півтемряви його обличчя, низький лоб, перерізаний пасмом довгого волосся, тривожні очі, гострі вилиці й стиснуті уста, заросле щетиною підборіддя.

— От я і прийшов до тебе, Святополче! — промовив Володимир.

— Бачу! — посміхнувся той. — Дякую, що одвідав, княже Володимире. Шкода тільки, що зустрічаю тебе не в палатах, а тут, у порубі.

— Це правда, шкода! — зітхнув князь. — Але що поробиш, — мусимо тут і отак говорити.

Він сів на пень.

— Стомився я! Сядь і ти! — запропонував Володимир Святополку.

— Я й постою, — похмуро промовив він. — Мені немає від чого стомлюватись — хіба від дум...

— Про що ж ти думаєш, Святополче?

— Князеві, який учора сидів у палатах, а нині гниє в твоєму порубі на трухлій соломі, є що думати.

— Чому не думав про це раніше, коли хотів підняти смуту в західних волостях Русі, йти з тестем своїм на Київ, вбити мене — київського князя, зрадити віру руських людей, стати слугою папи?

— Зараз я в твоїй власті, — спроквола відповів Святополк, — ти дужий, вельми дужий, княже, василевс... Але навіщо вигадуєш таке про мене — учора туровського князя, а нині в’язня, кинутого твоєю десницею в цей поруб?

— Марно ти нарікаєш на мене. Не я тебе кинув у поруб, це бояри й воєводи, що чули про твої замишляї в Турові, схопили тебе, привезли до города Києва... Та й жона твоя Марина, духівник Рейнберн, іже були з тобою, нині сказали правду... О люди, люди, всі ви такі, днесь служите одному, заутра другому...

Святополк мовчав, дивлячись у темний куток порубу, потім обернувся до Володимира, й той побачив його запалені очі, закушені уста.

— Що ж, — задихаючись, прохрипів він, — коли все знаєш, скажу і я правду... Слухай, княже Володимире! Це — так! Мислив я з Турова йти на Київ, мислив перемогти твою дружину, а вже вої мої, либонь, не пошкодували б і тебе...

Важко мені в цьому признатись, тобі це страшно чути, але отака моя правда.

Володимир здригнувся й промовив:

— Чую, Святополче! Тепер ти сказав правду. Але марно думаєш, що вона страшна мені. Ні, не за себе боюсь, за Русь, за людей її страшно.

Довгу хвилину по цьому князь Володимир мовчав, а потім продовжив:

— Страшно, Святополче, за Руську землю... З одного боку — ромеї, зі сходу насувають печеніги, за ними ідуть половці, з полунощі точать ножі свіони, ти ж хотів від заходу пустити в нашу землю ще й поляків, німців, Папу Римського.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи