— Непокоюсь я. Дні йдуть, а Бориса немає, велю тобі, воєводо, — візьми з собою дружину, їдь сам у поле, знайди Бориса, верни його в Київ...
— Заутра виїду, княже...
— А про Святополка нічого не чути?
— Ні! Він, либонь, дуже далеко, в Польщі, та руки в нього короткі...
— І Новгород мовчить?
— Мовчить... Цього літа лодії Ярослава вже Волока не пройдуть...
— То й іди! Їдь до города, спочинь. Може, зараз і я засну, воєводо...
— Зроблю, як велиш, — вклонився воєвода. — Прощай, княже!
— Прощай, воєводо! І їдь шукай сина Бориса...
Спав він чи не спав? Князь прокинувся, розплющив очі, побачив темну постать біля розчинених дверей.
— Хто там? — запитав Володимир.
— Єпископ Анастас, княже...
— Чого ж ти прийшов? Хіба тобі, старому, ходити в таку грозовицю?
— Я відчував, що тобі важко, от і прийшов...
— Ти вгадав, отче, у цю ніч мені чомусь так важко, як ніколи... Іди, єпископе, сядь біля мене...
Єпископ наблизився до ложа, сів у низенькому кріслі.
— А чого ж тобі важко, княже? — дуже тепло запитав він.
— Не вмію на це відповісти.
— Скажи, як велить душа, і тобі стане легше...
Князь Володимир, дивлячись на вогник свічі, думав,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 32. Приємного читання.
TextBook