Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

— Все про своє — воювати з Ярославом збирається, шукає Святополка, молиться на сина Бориса. Що тільки й буде по його смерті, воєводо?

— Кожному овочу своя пора, — засміявся Вовчий Хвіст, — кожне дихання дбає про себе... Ти, єпископе, здається мені, такожде себе не забуваєш...

— Про що говориш? — зупинився й схопив за плече Вовчого Хвоста єпископ.

— Бачив, що в тебе в кишені грамота княжа...

— Що ж, — зухвало промовив Анастас. — Маємо устав церковний, підписав його нині князь. Не про себе дбаю, про церкву... Що, може, скажеш, зробив недобре?

— Ні, — відповів Вовчий Хвіст, — дієш ти добре... Давно пора. Государ повинен дати устав і церкві, і боярству, і всім людіям — кожному своє, за те й служимо... Тільки що цей устав, аще прийде після Володимира недостойний князь?!

Знову небо прорізала блискавка — єпископ і воєвода стояли поруч серед двору, здавались вищими, ніж справді. Блискавиця була така сліпуча, що від неї на зелений спориш навіть не падали тіні, навкруг не видно було нічого, тільки чорніло недалеко покинуте кимсь цебро з срібним кружальцем води.

— Воєводо Хвіст! — сполохано сказав єпископ. — Зажди, про що говориш?

— Я нічого не говорю, — відповів єпископу Вовчий Хвіст, — а знаю — аще прийде в Київ Ярослав, він порве устави отця свого.

— А Борис? — запитав Анастас.

Воєвода схилився до самого вуха єпископа.

— Бориса не прийняв навіть Ростов, що ж він — немічний, кволий — Києву?! Син василіси? А чим, чим нині нам Візантія допоможе? Та й тобі, єпископе, ні з ним, ні з патріархом константинопольським не по дорозі...

— О, це так, — згодився єпископ. — З патріархом мені не по дорозі.

Недалеко вже були й ворота з двору. В сяйві блискавиць за ними окреслювались критий візок єпископа, кілька осідланих коней, темні постаті дворян, гриднів. Єпископ зупинився, схопив руку Вовчого Хвоста.

— Так що ж це? Що? Хто ж тепер сяде на столі?

Вовчий Хвіст помовчав.

— Токмо син князя Ярополка й царівни, — долинув з темряви його хрипкий голос. — Святополк — князь дужий, суворий, він захистить бояр, людей, церкву.

— Але він далеко, в Польщі?

— Ніч темна, нічого не видно, — натяком відповів Вовчий Хвіст, — якщо це станеться з Володимиром нині, Святополк до ранку може бути в Києві...

— Почекай, воєводо, почекай, — не випускаючи руки Вовчого Хвоста, мовив єпископ. — Святополк католик...