Розділ «ВАСИЛЕВС»

— А хто ж ти єси, жоно, що так хочеш бачити князя?

Жінка трохи знітилась, подивилась гостро на Брича й

відповіла:

— Я рабиня... Смердянка...

— Що ж тобі до князя? — продовжив Брич.

— Про те я говоритиму тільки з ним... Пустіть-бо, пустіть, а там скажу князеві...

Тепер уже всі сторожі засміялись. Але вони обірвали сміх — до воріт наближався Вовчий Хвіст, сторожі розступились перед головним воєводою князя, відчинили ворота.

Проте воєвода не пішов одразу на Гору, зупинившись на воротях, він чув, як жінка, що стояла перед сторожею, просила:

— Пустіть мене, гридні, на Гору, до князя.

— Та хіба ж з тобою говоритиме князь?!

— Говоритиме... Я мушу з ним говорити...

І вона пробивалась до воріт, хотіла вийти на Гору.

— До чого ж уперта ти, жоно, — вже суворо заходились її умовляти сторожі. — До нашого князя не кожен і боярин доступить...

— Ви мене тільки пропустіть у ворота, а вже там я доб’юсь до нього, — твердила жінка.

І знову вони сказали:

— Ти, жоно, нічого не знаєш. Якщо б і пустили тебе, то є сторожа за ворітьми, перед теремом княжим, у сінях терема... Хто тебе до нього допустить?

Старший сторожі Брич уже загримів:

— Одійди, жоно, від гріха... Куди тобі, смердянці, до василевса? Не дратуй мене, жоно, бо, коли розгніваюсь, велю гридням гнати тебе.

— А я не піду! — запалилась жінка. — Не руште мене, не піду...

Воєвода Вовчий Хвіст, що все стояв на воротях, ступив назад, подивився на жінку, на сторожу.