Розділ «ВАСИЛЕВС»

Володимир

І це людське, живе, правдиве було не тільки в обличчі Богоматері. Праворуч і ліворуч від неї, але набагато нижче, змальовані були апостоли — дуже високі, кремезні, більше схожі на воїв, аніж на святих, чолов’яги з довгими, простягнутими до Богородиці руками, з суворими великими очима, всі в яскравих одягах, золотом шитих черевиках.

Такі ж були й мученики, євангелісти, пророки — всі святі, змальовані в склепіннях і на стінах церкви, — в їхніх постатях було щось вигадане, штучне, але тим дужче проступали в них риси живого — сам Христос обличчям, постаттю, одягом нагадував князя Володимира, апостоли — горянських воєвод і бояр, а один із святих, євангеліст Марко, крапля в краплю схожий був на покійного купця Божедома, і посміхався навіть так, як купець, — лівим куточком рота й одним лівим оком; люди ж, що вклонялись їм, схожі були на гриднів, ратаїв, смердів Руської землі.

Проте ні князь, ні воєводи й бояри, що оточували його, не думали про це — у високому кам’яному храмі, де все блищало, сяяло, переливалось, а в повітрі снувались пахощі ладану й смирни, де лунав урочистий спів хору, а голос людини був глухим і кволим, все нагадувало землю, але було величним, неосяжним, а через те й неземним.

Вражений тим, що побачив, князь Володимир також став на коліна, широко розвів руки, промовив:

— Дивен храм твій, Господи! Все премудрістю твоєю сотворив єси!

Коли ж він підвівся, то сказав єпископу Анастасу, що стояв близько від нього:

— Я вражений тим, що побачив, Анастасе!.. Однині й довіку велю давати на храм цей десятину того, що маю...

На обличчі Анастаса засяяла щаслива посмішка, — це було саме те, чого він раніше домагався, але князь Володимир перевершив самого себе: десятина його прибутків — великі скарби.

— Щедра десниця твоя, княже Володимире, за це стократ віддасть тобі Всевишній... А коли так вчинив, дозволь називати храм Богородиці довіку Десятинним.

— Так і буде! — згодився князь.

9

У палаті Людяній ще горять свічі, в яскравому їх сяйві князь Володимир сидить у дубовому кріслі — в сріблястому колової, з багряним корзном на плечах, у червоного хза чо-ботях; боярство й воєводи стоять там, де темніше, — попід стінами палати, в кутках, біля поручнів сходів.

Душно! Ніч була парка й гаряча, розчинені двері й вікна, що виходять до Дніпра, але й звідси не тягне свіжим повітрям — горить земля, гаряча вода в берегах.

Чому нині так рано встав князь, чому боярство, мужі, воєводи ще по-темному прийшли до терема, чому всі вони, і навіть князь, неспокійні, тривожні, чого ждуть?

— Ми готові!.. Твори, княже, суд і правду! — чути в палаті один, другий голос.

У сінях, а потім на сходах чути кроки небагатьох людей — ось на верху стало кілька гриднів, вибігли тіуни, ябетники, ємці, вони стали, ждуть.

І от знову лунають кроки — сходами йде кілька чоловік; спочатку видно їхні голови, плечі, далі руки, ноги.

То йшов, оточений гриднями, смерд Давило, він ступав твердо й важко, дивився в землю, руки зв’язані за спиною.

Гридні штовхали його, але він, либонь, уже не відчував їхніх ударів; крок, ще крок, Давило став посеред палати.

Князь Володимир і смерд Давило — один напроти одного, князь у сріблясто-багряних своїх одягах у кріслі, Давило — з непокритою головою, у вретищі, босий — перед ним.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 94. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи