І це людське, живе, правдиве було не тільки в обличчі Богоматері. Праворуч і ліворуч від неї, але набагато нижче, змальовані були апостоли — дуже високі, кремезні, більше схожі на воїв, аніж на святих, чолов’яги з довгими, простягнутими до Богородиці руками, з суворими великими очима, всі в яскравих одягах, золотом шитих черевиках.
Такі ж були й мученики, євангелісти, пророки — всі святі, змальовані в склепіннях і на стінах церкви, — в їхніх постатях було щось вигадане, штучне, але тим дужче проступали в них риси живого — сам Христос обличчям, постаттю, одягом нагадував князя Володимира, апостоли — горянських воєвод і бояр, а один із святих, євангеліст Марко, крапля в краплю схожий був на покійного купця Божедома, і посміхався навіть так, як купець, — лівим куточком рота й одним лівим оком; люди ж, що вклонялись їм, схожі були на гриднів, ратаїв, смердів Руської землі.
Проте ні князь, ні воєводи й бояри, що оточували його, не думали про це — у високому кам’яному храмі, де все блищало, сяяло, переливалось, а в повітрі снувались пахощі ладану й смирни, де лунав урочистий спів хору, а голос людини був глухим і кволим, все нагадувало землю, але було величним, неосяжним, а через те й неземним.
Вражений тим, що побачив, князь Володимир також став на коліна, широко розвів руки, промовив:
— Дивен храм твій, Господи! Все премудрістю твоєю сотворив єси!
Коли ж він підвівся, то сказав єпископу Анастасу, що стояв близько від нього:
— Я вражений тим, що побачив, Анастасе!.. Однині й довіку велю давати на храм цей десятину того, що маю...
На обличчі Анастаса засяяла щаслива посмішка, — це було саме те, чого він раніше домагався, але князь Володимир перевершив самого себе: десятина його прибутків — великі скарби.
— Щедра десниця твоя, княже Володимире, за це стократ віддасть тобі Всевишній... А коли так вчинив, дозволь називати храм Богородиці довіку Десятинним.
— Так і буде! — згодився князь.
9
У палаті Людяній ще горять свічі, в яскравому їх сяйві князь Володимир сидить у дубовому кріслі — в сріблястому колової, з багряним корзном на плечах, у червоного хза чо-ботях; боярство й воєводи стоять там, де темніше, — попід стінами палати, в кутках, біля поручнів сходів.
Душно! Ніч була парка й гаряча, розчинені двері й вікна, що виходять до Дніпра, але й звідси не тягне свіжим повітрям — горить земля, гаряча вода в берегах.
Чому нині так рано встав князь, чому боярство, мужі, воєводи ще по-темному прийшли до терема, чому всі вони, і навіть князь, неспокійні, тривожні, чого ждуть?
— Ми готові!.. Твори, княже, суд і правду! — чути в палаті один, другий голос.
У сінях, а потім на сходах чути кроки небагатьох людей — ось на верху стало кілька гриднів, вибігли тіуни, ябетники, ємці, вони стали, ждуть.
І от знову лунають кроки — сходами йде кілька чоловік; спочатку видно їхні голови, плечі, далі руки, ноги.
То йшов, оточений гриднями, смерд Давило, він ступав твердо й важко, дивився в землю, руки зв’язані за спиною.
Гридні штовхали його, але він, либонь, уже не відчував їхніх ударів; крок, ще крок, Давило став посеред палати.
Князь Володимир і смерд Давило — один напроти одного, князь у сріблясто-багряних своїх одягах у кріслі, Давило — з непокритою головою, у вретищі, босий — перед ним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 94. Приємного читання.
TextBook