Його видно було з Подолу й берегів Дніпра, він вставав, як дивне видіння, здалеку перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чи водою. «Дивен храм, в світі такого немає», — говорили про нього.
І то правда — храм в ім’я Богородиці був дивен, він не нагадував грецьких соборів — важких кам’яних споруд з позолоченими дахами, високими вікнами, широкими дверима: він несхожий був і на болгарські храми — сірі будівлі, що ставились на скелях, чи, тим більше, на суворі, складені з темного дикого каменю храми далекого Півдня й Сходу.
Здателі храму Богородиці в городі Києві склали його з легкої цегли, сіни мазали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмети, виноградні грона й всілякі оздоби, дах поклали з хвилястої сірої черепиці, поставили на банях-шатрах позолочені хрести, що світились у голубизні неба, як зорі...
Храм цей ніби виростав з гущавини дерев, його, здавалося, народила, зметнула над горами й злилась з ним рідна київська земля, каміння його складали, підносили, вивершили руські люди. Поперед храму на восьми дубових стовпах почепили мідяні била, які раніше висіли на городницях київської стіни; начищені до блиску, вони нагадували золоті щити. Не сторожа Гори, а убогі задушні люди, що шукали собі притулку біля церкви, взялися за клепала, вдарили в била, й луна покотилась над горами, Дніпром, далекими лугами...
Князь Володимир, якого єпископ Анастас і всі священнослужителі запросили на освящення храму, проминувши двір Гори, зупинився на схилах, довго слухав передзвін бил, милувався новою спорудою.
— Добре потрудились наші здателі, — промовив він до бояр і воєвод, які оточували його. — Дивен храм, височітиме віки...
Здатель Косьмина, що стояв по праву руку від князя, стиха сказав:
— Чимало доводилось сперечатись з гречинами, не все побудоване в Царгороді годне тут, на Русі.
— Спасибі тобі, Косьмино, — відповів Володимир, — бачу Русь у цьому храмі, доки стоятиме він, люди й здателя не забудуть.
— Я робив токмо те, що велів ти, княже, — вклонився Володимиру Косьмина.
Навкруг церкви зібралось на той час безліч людей київських — бояр, воєвод, їхніх жон і дітей, плавом туди йшли ремісники, смерди, холопи.
Оточений священиками, поперед яких крокував єпископ Анастас, князь піднявся сходами, проминув сіни храму, вийшов на його середину й зупинився.
Дивне, ніколи не бачене видовище відкрилось його очам. Просто перед ним, залитий яскравим промінням багатьох свічад і панікадил, сяяв золотом, сріблом, дорогоцінними каміннями олтар. Над ним, у глибині бані, на золотому тлі викладений був із смальти образ Христа — він сидів у різьбленому кріслі, з золотою короною на голові, трохи косуватий, з товстими, зведеними докупи бровами, довгими вусами й тонкою борідкою, у бузковому хітоні й синьому корзні, з Євангелієм у лівій руці, високо піднявши правицю, суворий і грізний.
Навкруг Христа майстри зробили напис: «Дивіться, дивіться, я один, і немає Бога, крім мене; я сотворив землю, а з неї людину, своєю десницею поклав основу неба...»
Проте князь Володимир не бачив і не прочитав цього напису — він дивився на осяяний промінням сонця, освітлений множеством свічок і панікадил олтар.
Там на тлі ківорія[188] також із смальти зроблений був образ Богородиці — вона стояла в синьому царському одязі і червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руку, дивлячись перед собою.
Не пишні царські одяги, не коштовне каміння на поясі, рукавах і плечах Богородиці, не золото, що сяяло, грало, блищало навкруг неї, прикували до себе Володимира.
Він бачив тільки її обличчя, бліде, трохи ніби стомлене, очі — смутні, благальні, якісь замріяні, — все дуже просте, звичайне, людське.
І чомусь у цю хвилину князь Володимир подумав про свою матір, яку палко любив, але не знав, про яку мріяв, ждав, але так і не міг діждатись... Вона, Малуша, здавалося йому повинна була бути саме такою, як Богородиця...
— Мати моя! — прошепотів князь Володимир. — Аще ти жива, прийди до мене, аще ж не прийдеш, то хоч помолись за мою душу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 93. Приємного читання.
TextBook