— Ні, Володимире, — сказала Рогніда, — і це, єдине, я знаю — ти василевс, бо став мужем василіси Анни... Спасибі тобі, Володимире, що не привіз її одразу сюди, а сам приїхав раніше — велика Гора, але тобі з двома жонами тут було б тісно... Боже мій, боже мій, — з великим болем сказала Рогніда, — ти й колись приїхав один на Гору, а мене покликав пізніше, нині цариця Анна їде десь у лодії, ти ж тут вирішуєш свою долю.
— Ти глузуєш з мене, Рогнідо?
— Я ніколи, вір мені, не глузувала з тебе, просто говорю про суєтний світ — який він безжальний і жорстокий.
— Невже ж ти думаєш, що мені легко жити в цьому світі?
— Ні, василевсе Володимире, не думаю, щоб тобі було легко жити, якщо колись люди взнають твоє життя, вони здригнуться...
— І проклянуть? — запитав Володимир.
— Ні не проклянуть, бо ти більше, ніж себе, любиш Русь, а за це можна все простити й забути... І я, Володимире, розумію, знаю, довго ти мучився й страждав. Мусив іти супроти ромеїв. Мусив укласти з ними ряд новий. Мусив і християнство прийняти...
Вона замовкла.
— Мусив ти, Володимире, і василевсом стати, одягти корону, ти — достойний ним бути, інакше ти не був би і руським князем... Пригадуєш, коли йшов на брань супроти ромеїв, ми з тобою говорили про це...
— Пригадую, — тихо промовив Володимир.
— Одного не розумію, — закінчила Рогніда, — як міг ти, мене жоною маючи, мислити про іншу, нічого мені не сказавши, взяти нову, ще одну жону?
— Рогнідо! — приклавши руку до серця, відповів він. — Коли я йшов на брань, ні про яку царівну не мислив, укладаючи ряд з імператорами, про це не думав, але грецькі імператори суть лживі і хитрі, я їм не вірив і не вірю, через що зажадав у них руки царівни Анни...
— Видно, дуже бояться тебе імператори, якщо згодились дати свою сестру... Але Анні ти віриш?
Похмурий і суворий Володимир коротко сказав:
— Нарікши її своєю жоною, не можу й не хочу про неї говорити...
Вона зрозуміла біль Володимира, що не зраджував свого слова.
— Пробач, Володимире, — промовила Рогніда. — Я нібито забула, що вже сталось. Гаразд, не будемо говорити про неї... Але про себе самого скажеш?
— Про себе? Скажу...
— Тоді скажи мені правду і не бійся, якою б жорстокою вона не була для мене: ти любиш царівну Анну?
Володимир довгу хвилину, заплющивши очі й стиснувши уста, мовчав, потім подивився на Рогніду й промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 63. Приємного читання.
TextBook