— Невже не розумієш, Володимире? Хочу постригтись у черничий образ.
— У черничий образ? — вирвалось у нього. — Ні, ти не можеш, не смієш так робити...
Рогніда враз змінилась, очі її стали суворими й грізними, обличчя вкрай блідим, просто білим.
— Чому ти цього не хочеш?
— Жона моя — черниця в городі Києві, де я сиджу князем?! Ні, це буде понад мої й твої сили, Рогнідо!
— Марно ти боїшся, Володимире! Я ж бо вже не жона тобі, стати черницею хочу не для світу, а для серця свого: все роблю для того, щоб легше було тобі, прагну спокою й тиші, ти ж і цього не хочеш мені дати? Жорстокий ти, несправедливий василевс! Тоді... тоді убий моє тіло, як убив душу...
Це була остання, либонь, краплина, яка вкрай наповнила чашу гіркої образи Рогніди, вона впала на коліна, обхопила руками голову, застогнала:
— Вийми меч із піхов, убий мене, убий!
Саме в цю хвилину раптом розчинилися двері з світлиці поруч і на порозі став княжич Ярослав.
Він був надзвичайно блідий, одягнутий тільки в довгу білу сорочку, спирався на меч.
— Мамо! — крикнув Ярослав. — Хто тебе хоче вбити, чому ти стала на коліна?
Нестримний і рішучий, він вихопив меч із піхов.
— Ярославе! Сину! — заволала Рогніда, підвівшись з колін. — Як ти міг встати з поламаною ногою?.. Дай мені руку, я одведу тебе до ложа.
— Я чув крик, бачив тебе поверженою на коліна, батько хоче тебе вбити...
— Ні, сину, ні, — відповіла вона. — Він мене не вбивав, не хотів, не хоче вбити... Ми тільки говорили з ним, чуєш, говорили. Іди, сину, благаю тебе... — Вона схопила його під руки, силою одвела до дверей.
Володимир стояв увесь цей час біля вікна, дивився на Дніпро й коси, але не бачив їх, коли ж обернувся, сина в світлиці вже не було, а Рогніда, схиливши голову на руки, сиділа на лаві біля столу.
Володимир ступив до неї. Він знав вдачу Рогніди — щось вирішивши, вона ніколи не змінювала свого слова. А хіба він сам щось міг змінити?! Отже, це хвилина прощання, вже довіку їм тепер не зустрічатись, не бачитись...
— Прощай, Рогнідо! — тихо промовив Володимир. — Прости мене й роби, як сама хочеш.
З уст її зірвалось одне тільки слово:
— Прощай!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 65. Приємного читання.
TextBook