Василіки затялись.
— Імператори наші радились з патріархом Миколою Хризовергом, і він посилає єпископом на Русь Михайла...
— Марно молоді імператори ваші, — зло пожартував князь Володимир, — турбували старого патріарха вашого Миколу... Я сказав вам, василіки, коли посилав у Константинополь, що на Русі не буде єпархії візантійського патріарха, а буде наша, руська єпархія.
— Але ж і для цієї руської єпархії потрібен єпископ! — заволали василіки.
— А я маю вже єпископа, якого обрав сам.
— Хто ж він?
— Священик Анастас буде віднині єпископом на Русі.
— Анастас відступник, патріарх Микола наклав на нього анафему! — закричали василіки і сам єпископ Михайло.
— Патріарх Микола, — сказав князь Володимир, — може накладати анафему тільки на тих пасторів своїх, іже суть у Візантії, я ж, владою, даною мені імператорами, благословляю й призначаю єпископом Русі Анастаса Корсунянина.
Василіки й єпископи перешіптувались:
— Переклюкав[162] нас князь Володимир, як і баба його Ольга.
— Я слухав усе, що ви сказали, і сам сказав, що думав, — закінчив князь Володимир. — Будемо рушати в дорогу, зі мною в Київ поїдуть зодчі ваші, навчателі, хто з священиків хоче їхати в Київ — запрошую... А тепер прошу вас, дорогі гості, поділити зі мною трапезу.
Князь Володимир з Анною попереду, за ними бояри й воєводи рушили, а ще далі й гречини-василіки, священики попрямували до палати, де для них був приготований руськими воями щедрий сніданок: смажена журавлина, лебедина, солона веприна, копчені ведмежі шинки, качка, гуси, в’ялена риба з гирла Дніпра, що просвічувалась, як янтар, сочива з гороху й квасолі, всякі юшки, сирники, киселі, меди, вина, ол, кваси...
Тут було що поїсти, від чого упитись, дуже швидко образи й сварги потонули на дні келихів, корчаг, братин, незабаром з вікон полилась і залунала над морем величальна пісня.
5
Того ж дня князь Володимир, у білому платні, з непокритою головою, мечем біля пояса, разом з воєводами й боярами побував у полках комонних, що стояли за городом і вже готові були вирушати в далеку дорогу, спустився до затоки Символів, де зібрались лодії.
На березі затоки кипіла робота — там навантажували на лодії дань, яку привезли з Константинополя, й ту, яку князь Володимир вирішив узяти з переможеного Херсонеса.
Йому хотілося б багато чого взяти тут, у Херсонесі, — чудові мусії із забутих храмів, що були привезені ще з городів Еллади, мармурові статуї з тих же часів, які повалені лежали за стінами города над морем, дивні ікони старого письма, на яких боги малювались, ніби живі люди, — у столиці Кліматів можна було знайти чимало диковин тогочасного світу.
Але на одну та навіть і на десять лодій не візьмеш усього, що вабило око й тішило душу князя Володимира; промине ще багато літ, доки багатства, створені майстрами світу, широкою рікою полинуть на Русь; промине ще більше літ, і тоді світ здивується і замре перед багатствами душі руської людини...
У цей же час на одну з лодій з гучними криками вої тягли вилиті з бронзи постаті диких коней, яких приборкували сміливі наїзники, на іншу вантажили мармурові статуї — далеку пам’ять Еллади. Мали роботу й священики, що обережно укладали на лодії ікони, сосуди церковні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 59. Приємного читання.
TextBook