Розділ «ВАСИЛЕВС»

В один з осінніх днів Володимир кличе до себе кращого здателя київського Косьмину, довго радиться з ним у своїй палаті, велить збудувати терем у Берестовому.

Здатель Косьмина не розуміє князя, який має чудові тереми на Горі, у Вишгороді, Білгороді. Терем у Берестовому, за три поприща від Києва, — що ж, він вирубає там ліс, навезе каміння й древа, поставить фортецю, яку видно буде з Гори, Дніпра, лівого берега.

Князь Володимир думає про інше.

— Ти, Косьмино, не рубай там жодного дерева, гай над Дніпром як стояв, так і мусить стояти, не вези туди каміння й дерева, не став ні фортеці, ні палат високих, збудуй мені невеличкий терем, у якому б я жив один, де б міг спочити від усього світу...

Старий здатель Косьмина зрозумів князя — на схилі своїх літ, побудувавши багато теремів, соборів, храмів, він сам дуже хотів спочити...

Осінь. Уже ластівки, журавлі, гуси, лебеді полетіли у вирій, на теплі води, просто в небо. В городі Києві в цей час, як говорили, женили Семена[190], в довгі вечори в хижах, землянках запалювались лойові каганці, воскові свічі: рибалки в’язали сіті, жінки тягли безконечні нитки з кудель, ткали на кроснах толстини, вретища, яриги, унотьки й отроки в темних кутках, під наметами, в стодолах говорили й перешіптувались до світку.

Зима того року видалась холодна, люта, сніжна; людіє, повідає літописець, загибали в полі, птахи мерзли на льоту. Але до Берестового за городом Києвом ще з ранньої осені потяглись дереводіли, здателі; всю зиму там над горою клубочились димки, в гаях і урвищах над Дніпром палали вогнища, далеко котилась луна від множества сокир, — то здатель Косьмина будував по загаду князя Володимира новий терем.

Ніхто на Горі не міг збагнути, чого шукає князь у Берестовому, де тільки гори й кручі, звір у чащобі, ворон над чорним лісом. Адже немарно саме там ще за дідів-прадідів, тікаючи від орд, ховались, рили печери гнані люди, немарно й нині там, правда, не в лісі, а ближче до Дніпра, поставили свою церкву й монастир християни, що тікають від суєти світу.

Ще більш здивувались бояри й воєводи, коли до весни двір цей був закінчений і коли на власні очі побачили, що ж збудував у Берестовому великий князь.

Цей двір зовсім не нагадував тих, які князь Володимир мав в інших місцях. Він був невеликий — один терем з сіньми й верхом на дві світлиці, до стін його тулилось кілька клітей, двір оточувала дуже висока, складена з нетесаних дубових колод стіна — без городниць, без веж, навкруг якої викопаний був рів, ворота замикались на важкі залізні засуви. Чого шукав, від кого ховався князь Володимир у Берестовому за городом Києвом? Воєводи й бояри, оглянувши двір, тільки похитали головами, пошептались та й вернулись на Гору...

Князь Володимир приїхав до Берестового, коли плотники й каменярі закінчили роботу. Там залишився один здатель Косьмина. Він зустрів князя на воротях сам, кілька дворян ще прибирали терем.

Володимир обійшов двір, замислений, похмурий зайшов у сіни, піднявся сходами на верх — у світлицю, що виходила вікнами до Дніпра.

І враз на обличчі в нього з’явилась тиха, лагідна посмішка. Наскільки темний, похмурий був терем зовні, настільки чудовий краєвид відкривався з вікна світлиці — князь Володимир побачив плесо Дніпра, кілька лодій, що пливли на його голубому лоні, вкриту молодою зеленою травою й квітами долину, купи верб, що, потопаючи в повноводді, ніби руки з довгими пальцями, піднімали д’горі віти, церкву, монастир вдалині.

— Дякую тобі, Косьмино! — промовив князь Володимир. — Ти воздвиг за довге своє життя багато чудових споруд, але цей терем найбільше любий моєму серцю...