Розділ «ВАСИЛЕВС»

Слухаючи василіків імператора Василя, князь Володимир стояв перед таємничим, невідомим світом, у якому народжувались і зникали племена, землі, імперії, він однаково ненавидів Східну Римську імперію і нову Німецьку імперію, перед ним були ворожі Схід, Полудень, Захід, у цьому тривожному, разбурханому морі він думав і дбав про Русь.

Через це князь Володимир вирішив утвердити мир і дружбу між Візантією й Руссю, але помочі давати їй не хотів.

Василіки пішли. Бояри й воєводи, що були в Золотій палаті, прикипівши до вікон, довго дивились, як вони виходять з терема, крокують двором, зникають у воротях.

— Туго зараз імператорам, аще доводиться серед зими посилати василіків у Русь, — хижо засміявся Воротислав — верткий, темнуватий, схожий на хозарина боярин, що замолоду гостював, не раз бував у Візантії. — Як журавлі, витягають ноги з снігу, захрясли. Біда — зима! Ха-ха-ха!!!

Князь Володимир посміхнувся — суворий сміх у боярина, але справедливий, — ромеї захрясли, і не тільки в Києві, у себе, на батьківщині.

У палаті потеплішало — надихали люди, сонце вже встало з-за Дніпра, надворі мороз, а проміння любаве, гріє.

— Так що ж скажемо василікам, дружино моя? — запитав князь.

Перший вийшов наперед і став перед князем той же Воротислав.

— У кожному ділі користь треба мати, — сказав він. — Імператори думають про своє, руські люди такожде дбають про себе... Ми, княже, дуже вже багато пролили крові на бранях з ромеями, багато ратоборствували, а нічого мечем не добились.

Воєвода Вовчий Хвіст підтримав Воротислава:

— І не можемо, не можемо, княже, іти на брань нині...

Золота палата шуміла, потоки рожевуватого проміння бились у стіни, грали на знаменах, доспіхах княжих.

— То не дамо помочі імператорам? — промовив князь.

— Чому ж? — став суворим Воротислав. — Я цього не говорю, княже. Я говорю про мир з імператорами, а не про брань.

— Не розумію, мужі мої, — здивувався Володимир. — Що ж єсть мир, а що брань?

І тоді вже кілька бояр і воєвод, перебиваючи один одного зачали:

— На брань ходили князі Олег, Ігор, Святослав — і загинуло множество людей, пролилася кров, все бездоб, всує, марно...

— Мудра була княгиня Ольга — не з дружиною їздила до Царгорода, а з мужами, слами, купцями, говорила про куплю й продаж, хотіла по свойству стати родичкою імператорів.

Князя Володимира болісно вразили ці слова, — так, його баба Ольга, він достеменно знав це, бувши в Константинополі, хотіла й домагалась, аби імператор дав у жони отцю його Святославу порфірородну дочку, але, дяка богам, цього не сталось — він народився не від царівни, а від рабині Малуші.

Володимир відповів боярам сердито, зло: