Князь призначив годину, щоб говорити з василіками, — в другий день тижня, на світанні, в Золотій палаті, велів прийти туди небагатьом боярам і воєводам, мужам ліпшим і старцям, — князь не хотів віддавати слам якоїсь особливої шани: є, либонь, кричуща потреба в імператорів, якщо прислали слів узимку, від ромеїв можна всього ждати.
Так і було. У вівторок задовго до світання князь вийшов з своїх покоїв у Золоту палату, там уже зібрались покликані ним воєводи, бояри, мужі, — у теремі було холоднувато, й вони одягли підбиті хутром чоботи, кожушки, — коли князь увійшов, вони низько вклонились йому.
Князь сів на своєму столі під знаменами, мужі стали попід стінами, дворяни ходили й оправляли свічі.
Василіки зайшли до палати з острахом — у Константинополі вони наслухались багато жахів про незнану Руську землю, але, побачивши невелике зборище людей, князя, що сидів у простому темному платні на помості, посміливішали, попрямували один за одним до помосту, там стали в ряд, низько вклонились.
— Від імператорів Василя й Костянтина василіки, — через толковинів почали вони, — прибули, щоб засвідчити любов і дружбу межи нами... Як себе почуває князь Володимир і його родина?
— Спасибі імператорам Василеві й Костянтину за любов і дружбу, — відповів Володимир, — скажіть їм, що я й моя родина почуваємо себе добре. Як же їхалось вам, василіки, в далекій дорозі?
— Дякуємо, княже, їхали ми швидко, й у твоїх землях приймали нас гостинно, але холодно нині на Русі, мерзли вельми...
Мерзли вони, правда, не тільки в дорозі — сюди, в Золоту палату, з’явились у холодних одягах — темних шовкових рясах, хламидах, сандаліях, через що аж посиніли, тремтіли.
— Що поробиш? — Князь подивився на замерзлі вікна. — Зима на Русі сувора, зла... У Константинополі, либонь, і зараз тепло?
— Так, княже, тепло, дуже тепло, гаряче...
Слуги, що прибули з василіками, внесли тим часом дари від імператорів, поклали на лави добру зброю, оксамити, узороччя.
Князь Володимир подякував за дари, проте розумів, що не тільки це привело в зимову пору до Києва слів ромей-ських.
Вони й самі почали:
— Імператори веліли сказати, що, утверждаючи ряди давні, бажають любові й дружби з Руссю.
— Ми такожде хочемо токмо миру й дружби з Візантією.
— Але в старих рядах, княже Володимире, сказано, що якщо в землі Корсунській або в інших городах над Понтом Евксинським вчиниться брань і руський князь попросить у нас воїв, то імператори дадуть йому, скільки треба, і нехай воює... [122]
— Я читав ряди князів наших, Русь ніколи не просила помочі в імператорів ромеїв.
— Зате імператор Василь просить нині такої помочі в руського князя.
— Імператор Василь просить мене дати воїв?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 20. Приємного читання.
TextBook