Розділ «ВАСИЛЕВС»

— Так, княже, тепло, дуже тепло, гаряче...

Слуги, що прибули з василіками, внесли тим часом дари від імператорів, поклали на лави добру зброю, оксамити, узороччя.

Князь Володимир подякував за дари, проте розумів, що не тільки це привело в зимову пору до Києва слів ромей-ських.

Вони й самі почали:

— Імператори веліли сказати, що, утверждаючи ряди давні, бажають любові й дружби з Руссю.

— Ми такожде хочемо токмо миру й дружби з Візантією.

— Але в старих рядах, княже Володимире, сказано, що якщо в землі Корсунській або в інших городах над Понтом Евксинським вчиниться брань і руський князь попросить у нас воїв, то імператори дадуть йому, скільки треба, і нехай воює... [122]

— Я читав ряди князів наших, Русь ніколи не просила помочі в імператорів ромеїв.

— Зате імператор Василь просить нині такої помочі в руського князя.

— Імператор Василь просить мене дати воїв?

— Так, княже, імператор Василь просить тебе дати йому в поміч шість тисяч воїв.

— Для чого?

Василіки розповіли, що в імперії неспокійно, бо в Малій Азії підняли повстання й оголосили себе імператорами небіж покійного імператора Никифора Вард і полководець Склір.

— Ці самозванці-імператори спираються на вірмен і арабів, вони ведуть на Константинополь тисячі грузин, коли ж перейдуть Гелеспонт — Візантії буде важко, страшна загроза повисне й над Руссю.

— Я вислухав вас, василіки, але не можу дати зараз відповіді, мушу радитись з дружиною своєю, — сказав Володимир.

Чи повірив на цей раз князь Володимир василікам ро-меїв? Ні, він не вірив їм, не міг вірити.

Володимир розумів, що над Візантією нависла смертельна загроза — поразка імператора Василя в Малій Азії була б загибеллю для нього, поруч з Константинополем лежить Болгарія — досить іскри в Малій Азії, і вона також встане, збере останні свої сили, піде проти Візантії.

Немає згоди в імператора Василя й з німецькими імператорами; якби він хоч трохи надіявся на Оттона, то не послав би своїх василіків до Києва; Німецька імперія притаїлась і жде, досить імператору Василеві програти битву в Малій Азії, Оттон піде на Константинополь, разом з ним рушать і роздеруть на шмаття Візантію Угорщина, Чехія, Польща.

Коли б князь Володимир знав, що Болгарія вже підводиться, збирає свої сили, починає з Візантією останню битву, коли б він знав, що Німеччина після поразок у битвах із слов’янськими племенами над Варязьким морем і жорстоких боїв у Південній Італії обливається й стікає кров’ю, коли б він зрозумів, що Польща, Чехія, Угорщина тільки й мріють скинути ярмо Німецької імперії, він, маючи велику дружину й поміч усіх земель Русі, сміливо пішов би до берегів Дунаю, помстився б за батька й кров множества руських людей, зробив би останній і рішучий удар по Візантії.

Пізніше досить було йому кинути клич у землі, щоб руські люди йшли проти Візантії, і вони стали під його знамена, рушили на ромеїв, били їх і розбили.