Розділ «ВАСИЛЕВС»

Блідий, без кровинки в обличчі, говорив Самуїл з Аароном.

— Що ж, брате, ти замислив? І чи брат ти мені після цього?

— Не відаю, про що ти говориш, — вдаючи, що він нічого не розуміє, відповів Аарон.

— Не відаєш? Тоді читай!

І Самуїл вийняв з кишені, дав Аарону грамоту на пергаменті...

Аарон узяв її, почав читати, але одразу ж випустив з рук... Це була написана ним самим грамота до Василя, в якій він дякував імператору за те, що той визнав його царем Болгарії і згоден віддати за сина Аарона Іоанна сестру свою Анну, у кінці ж грамоти Аарон писав, що згоден відкрити легіонам Троянові ворота...

— Прочитав? — запитав тоді Самуїл.

— Не розумію! — крикнув Аарон.

Самуїл болісно засміявся.

— Не розумієш, як ця грамота потрапила до мене... Відповім: ти думав, що будеш сватом імператора ромеїв і царем болгар, але забув, що болгари не хотять мати над собою імператорів ромеїв, а тебе царем своїм... Горе Болгарії й горе нам, Шишманам, бо ти — старший з синів Миколи Шишмана — зганьбив чесне ім’я батька твого Миколи, матері Ренсами й братів своїх...

— Брате Самуїле! — впав Аарон на коліна. — То є правда, я писав цю грамоту, не знав, що творю, — винна жона моя, митрополит севастійський, що приїжджав до мене від імператорів... Я вже й так покараний, імператори й їхній митрополит мене обдурили, скривдили...

— Чим же тебе обдурили імператори і митрополит?

— Митрополит привіз у жони сину моєму Іоанну не сестру імператорів Анну, а якусь гулящу дівку з Константинополя, за що ми її вбили, а митрополита спалили... Змилуйся, брате!

— Ні, віднині ти мені вже не брат, — суворо промовив Самуїл і звернувся до своїх боляр і боїлів: — Як будете судити зрадників Болгарії Аарона, жону його, сина?..

— Да приймуть смерть! — пролунала одностайна відповідь.

Вої схопили Аарона й повели в двір, де вже стояла зв’язана жона Варвара.

А в цей час у Средці Гавриїл довго розмовляв із своїм двоюрідним братом Іоанном, який говорив, що боїться, аби не покарали батька, пожалів його, велів осідлати двох коней, виїхав з Іоанном за город...

Блідий, переляканий Іоанн попрощався з Гавриїлом, як з братом, обняв, поцілував.

— Їдь швидше! — велів Гавриїл.

І Іоанн ударив коня, помчав у гори.