З ним разом мчали боляри й боїли, по праву руку скакав на коні син Гавриїл, попереду і слідом за ними їхала численна дружина, — так вони далеко обминули Витош, опинились на околицях Средця.
Але у Средці в палаці Самуїл не застав брата Аарона, тут був тільки син його Іоанн, батько ж його й жона були нібито в новому палаці в Розметаниці.
Самуїл Шишман знав, що має статись у Розметаниці, він не хотів, щоб син Гавриїл був свідком його розмови з Аароном, а, крім того, хотів, щоб хтось з рідних людей стеріг у Средці сина Аарона Іоанна.
Через це він сказав синові:
— Ти залишаєшся в Средці разом з моїми воями, жди мене тут і стережи як зіницю ока Іоанна.
— А чому стерегти? — запитав Гавриїл.
— Я тобі пізніше про все скажу, сину!
У Розметаниці Самуїл ледь застиг Аарона, — той збирався нібито їхати в Средець, але запряжені, навантажені всяким добром колимаги, які стояли серед двору, свідчили, що він збирався їхати зовсім в інший бік.
Блідий, без кровинки в обличчі, говорив Самуїл з Аароном.
— Що ж, брате, ти замислив? І чи брат ти мені після цього?
— Не відаю, про що ти говориш, — вдаючи, що він нічого не розуміє, відповів Аарон.
— Не відаєш? Тоді читай!
І Самуїл вийняв з кишені, дав Аарону грамоту на пергаменті...
Аарон узяв її, почав читати, але одразу ж випустив з рук... Це була написана ним самим грамота до Василя, в якій він дякував імператору за те, що той визнав його царем Болгарії і згоден віддати за сина Аарона Іоанна сестру свою Анну, у кінці ж грамоти Аарон писав, що згоден відкрити легіонам Троянові ворота...
— Прочитав? — запитав тоді Самуїл.
— Не розумію! — крикнув Аарон.
Самуїл болісно засміявся.
— Не розумієш, як ця грамота потрапила до мене... Відповім: ти думав, що будеш сватом імператора ромеїв і царем болгар, але забув, що болгари не хотять мати над собою імператорів ромеїв, а тебе царем своїм... Горе Болгарії й горе нам, Шишманам, бо ти — старший з синів Миколи Шишмана — зганьбив чесне ім’я батька твого Миколи, матері Ренсами й братів своїх...
— Брате Самуїле! — впав Аарон на коліна. — То є правда, я писав цю грамоту, не знав, що творю, — винна жона моя, митрополит севастійський, що приїжджав до мене від імператорів... Я вже й так покараний, імператори й їхній митрополит мене обдурили, скривдили...
— Чим же тебе обдурили імператори і митрополит?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 17. Приємного читання.
TextBook