Розділ «ВАСИЛЕВС»

Володимир

— Суди справедливо, княже...

Це була, власне, не перша така розмова з боярами й воєводами — князь Володимир сам бачив, знав, що старі закони й покони вмирають, на требищах перед старими богами згасають вогні, не кладуться жертви, на Горі, в городі Києві і скрізь на Русі люди шукають нової віри — багатий, щоб ствердити свої права, бідний, щоб вірити в будь-що, хоч і в рай.

А хіба сам він не думав про це, коли ходив у далекі походи, спав просто неба, дивився на землю й таємниче небо, думав про себе і множество людей?!

До нього й приводили благовісники, проповідники, вчителі інших вір: священики Папи Римського, мулли чорних булгар, що вірили в Магомета, на руїнах Саркела князь Володимир довго розмовляв з ребі Ійохонаном Бен-Закаєм[123], що всіляко хвалив і називав єдино справедливою свою віру.

Але князь Володимир неподільно пов’язував у своїй уяві віру з життям: нелюбі були йому благовісники Папи Римського, що говорили про неминучу перемогу католиків у всьому світі, гидкі ропати[124] булгарські з обмиванням тілес, де падали ниць перед невідомим богом, крихка віра в хозар, що блукають по всьому світу.

«Христос освячує державу, князя і бояр, ницих, всіх благословляє, обіцяє рай праведникам, пекло злим», — ні, немарно віра ця гряде в світі, владно вступає й на Русь.

— Я й дружина моя, — каже князь Володимир, — думали над тим, про що просять нас імператори ромеїв, і дамо їм допомогу — шість тисяч воїв.

Воєводи Гори задоволені, це вони обіцяли князеві зібрати, спорядити, дати коней і зброю воям.

— Але, — продовжує князь, — даючи допомогу Візантії, хочемо говорити й про нужди наші та ще про те, аби між нами й імперією були мир, любов, дружба, дондеже світить сонце.

Василіки, схвильовані й підбадьорені таким початком розмови, слухають толковинів, що переказують слова князя.

— Ми утверждаємо й вимагаємо, щоб імператори твердо й несхитно блюли ряди колишні.

— Імператори утверждають, — одноголосно сказали василіки.

— За поміч нашу, яку даємо нині, Візантія мусить дати дань: по десять гривень на кожного воїна, а тисячу гривень городу Києву.

— Імператори згодні дати дань на воїв і городу Києву.

— Мій отець князь Святослав, — вів далі князь Володимир, — уклав у Доростолі з імператором Цимісхієм ряд, за яким і руські, і ромейські вої повинні були залишити Болгарію. Князь Святослав пішов звідти, чому ж акрити ваші нині стоять на Дунаї?

— Візантія затрималась у Болгарії, бо там повстання, земля воює з землею...

— Не будемо заважати чужим землям, дбаймо про своє.

— Візантія піде з Болгарії, — урочисто сказали василіки.

Князь Володимир у цей час порадився про щось з боярами й купцями, що дуже уважно слухали толковинів.

— І про куплю нашу будемо говорити, — продовжив тоді князь Володимир, — наші купці мусять ходити до города Константинополя, як ваші ходять до Києва і всіх городів Русі... Ви ж їх не пускаєте до города, замикаєте у Мами[125], водите до города по півста й не більше, ставите на їхні товари свої ціни, а нам продаєте, що хочете і по своїй ціні. Чому? Ні, пишіть: руські купці у Візантії, як і грецькі на Русі, їздять дозвільно, мита не платять, ставлять ціни свої, купують, що хотять, і в усьому поміч, приязненство, місячне[126] мають.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВАСИЛЕВС“ на сторінці 23. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи