Розділ V Львів, 30 червня 1941 p.: версії

Тимчасово оунівці-бандерівці зайняли під свої потреби будинок колишнього українського банку «Дністер» – тут, у кімнатах «на другому поверсі розташувався штаб ОУН».

Український банк «Дністер»

Краківська, 17

Зауваження автора

Звернімо увагу і на наступне твердження нашого мемуариста. Він твердить: 29 червня (а це була неділя) і 30 (в понеділок) «велась інтенсивна робота до скликання Народних зборів». Як так могло статися, що група націоналістів, яка увійшла до Львова рано-вранці 30 червня, могла провадити «роботу» та ще й «інтенсивну» за день перед тим, особисто я пояснити ніяк не можу.

Не можу пояснити й іншої розбіжності. «Ярослав Стецько, – за твердженням Кука, – зайнятий був переважно розмовами зрізними видатними діячами Львова, маючи на меті запросити їх до участі в Народних зборах, а згодом – і до українського уряду чи міської управи. Тоді ж він мав розмову з митрополитом Шептицьким», якому, зокрема, розповів і про становище в ОУН, і про причини її розколу, і про плани скликання Народних зборів.[161]

І знову питання: як міг Стецько протягом тих двох днів бути «зайнятим розмовами з поважними діячами», якщо він їх, за власним визнанням, вперше побачив хіба що лише пізно ввечері 30-го в будинку «Просвіти»? Питати в цьому контексті про те, з якими конкретно «поважними діячами» Стецько вів перемовини, мабуть, уже зовсім недоречне.

Версія В. Кука (продовження)

Тепер перейдімо до опису самих зборів, які Кук називає «Народними зборами». Відбулись вони нібито о шостій годині пополудні на другому поверсі (за Стецьком – о двадцятій та пізніше. – Д. Я.).

Інші подробиці такі: «зал був переповнений делегатами» (від кого? – Д. Я.). Виступили: о. д-р Й. Сліпий, анонімний «представник національно-визвольного підпілля», о. Іван Гриньох, сам В. Кук, який «оголосив наказ Провідника Проводу ОУН Степана Бандери про призначення Толовою Українського Державного Правління Ярослава Стецька, Першого заступника Провідника ОУН». Таку пропозицію, рівно ж як «надання» тому права «покликати членів Державного правління», призначати їх на відповідні посади та звільняти з них, «присутні зустріли оплесками».

Саме в цей момент, зненацька, «під кінець зборів з'явилися в залі представники німецької армії д-р Тане Кох та майор фон Айкерн», які «прибули з власної ініціативи, довідавшись про них (тобто про збори. – Д. Я.) від сторонніх осіб».

Хто ці «сторонні особи», як вони дізналися про збори, чому на них прийшли саме Кох та Айкерн – ці таємниці, напевно, навіки такими і залишаться. Адже людський мозок просто непридатний вирішувати завдання такої складності.

Хто такий Ганс Кох?

Кох Ганс (Koch Hans) (1894–1959)

Народився і виростав у Львові. Учасник Першої світової війни. Після зречення імператора Карла та припинення існування монархії Габсбургів перейшов на службу до Української Галицької армії (листопад 1918 – листопад 1920 p.). За деякими даними, був зв'язковим офіцером між Дієвою армією УНР та «Збройними силами Півдня Росії» (командувач – генерал А. Денікін). Закінчив богословські та філологічні студії у Відні (1924 p.), доктор філології та теології (1929 р.). Працював приват-доцентом (з 1927 р.), професором (з 1934 p.) y Кенігсберзькому ун-ті, з 1937 р. – у Вроцлавському (Бреславському); одночасно – директор Ін-ту східноєвропейських студій. З 1930 р. – член «Австрійського націонал-соціалістичного руху». З 1939 р. – офіцер абвера, курирував зв'язки з ОУН, жив у Кракові та Львові. В 1941 р. – зв'язковий між А. Розенбергом та групою армій «Південь». Після завершення війни працював учителем релігії в селі. З 1952 р. – директор Інституту Східої Європи Мюнхенського ун-ту Супроводжував федерального канцлера ФРН К. Аденауера під час візиту до СРСР (1955 р.).

Хто такий фон Айкерн?

Про нього наразі мало що відомо. Існують відомості, що в липні 1941 р. підполковник Ернст фон (цу) Айкерн був начальником підгрупи III (контррозвідка) відділу абвера у Мінську.[162] Згідно з іншим свідченням, майор фон Айкерн був начальником відділу контррозвідки «штабу військового командувача Краків-1». Свідок описує його як «особливо приємного чоловіка, який випадково поранив свою праву руку невеликою таємничою трубочкою, з англійським написом, яку знайдено на одному польському військовому пості».[163]

Версія В. Кука (продовження)

Проте повертаймося на другий поверх «Просвіти», куди, за всього бажання, більше 100 людей набитися не можуть – будинок зберігся, це на власні очі може побачити будь-який з його відвідувачів.

У своєму виступі, прийшовши «зненацька», майор Кох зазначив: «зараз іде війна і необхідно все мобілізувати для потреб фронту, питання ж української державності поки що неактуальне, воно не в компетенції Верховного командування і в майбутньому буде вирішено фюрером Адольфом Гітлером». Після нього, на завершення, виступили ще Вітошинський та Стецько. Про що говорили – Кук не пригадує, але ясно пам'ятає: після цих промов всі заспівали «Не пора, не пора, не пора москалеві і ляху служить».