Розділ V Львів, 30 червня 1941 p.: версії

Далі Стецько переконує: він Шептицького не обдурював. Усі свої ідеї та дії на наступні декілька годин попередньо узгодив особисто із Шухевичем (на той момент офіцером вермахту), але той на проголошення державності не прийшов, «бо повинен бути на похороні брата», поневічене тіло якого знайшли в приміщенні тюрми на вул. Лонцького.

Зауваження автора

Навряд чи командування полку «Бранденбург», у якому служив Шухевич, та очільники держави, якій він присягнув, схвально би поставилися до участі офіцера німецької армії у проголошенні державної української незалежності на землях, щойно Німеччиною окупованих. Сам Шухевич, наскільки це відомо, ніяких відомостей щодо цього не залишив.

30 червня, день, Ратуша: версія Я. Стецька

Далі, за Я. Стецьком, події розвивалися таким чином. У будинку львівської Ратуші, в якій «все було понищене», він «присів на якихось дошках», на яких «накреслив план проголошення відновлення державности, хід думок» своєї промови. «Усе це діялося в поспіху, нотатки роблено олівцем на кусниках паперу». Це – сторінка 190. На с. 206 автор споминів, натомість, зазначає: «Акт проголошення відновлення я зачитував особисто як рішення Організації(тобто бандерівської групи, ухвалене її Революційним Проводом невідомо де і коли. – Д. Я.), запропоноване на затвердження чи вдобрення Національних Зборів», які вони щойно вирішили скликати «революційним порядком»! І далі, відповідаючи своїм анонімним критикам: «тут не є істотною юридична еквілібристика…».

30 червня, день. Збори у будинку «Просвіти»: перша версія Я. Стецька

Написавши величний державотворчий план на клаптиках паперу, Стецько вийшов із будинку Ратуші, перейшов через вулицю – до будинку «Просвіти». Тут якраз у цей момент «відбувалося творення міської управи Львова». Перервавши свій виступ на виборах міської управи, один із промовців, згаданий член РП Старух, передав слово Стецькові.

Виклавши свою позицію, той, за його словами (які, як і всі інші повідомлення Стецька не підтверджуються іншими свідками або прямо ними спростовуються), «прийняв присягу на вірність Українській Державі від новопокликаного посадника Львова і інших, які входили до управи міста, побажав успіху і обіцяв повну підтримку від ОУН». Тільки після того до помешкання «почали сходитися скликані на Національні збори громадяни». До слова, анонімні, в невідомій кількості, невідомо ким, коли і в який спосіб скликані.

30 червня, день. Збори у будинку «Просвіти»: друга версія Я. Стецька

Ця версія відрізняється від попередньої.

Слово – Стецькові: «відкриваю Національні Збори…». Відкривши в такий спосіб історичної ваги збори, він промовляє: «ОУН звертається до Національних Зборів схвалити її рішення про проголошення відновлення державності. У часі вичитування мною документа про проголошення державності усі встали, відспівавши після цього національний гімн». Далі учасники зборів заходилися обговорювати державницьку ініціативу. Слово, за Я. Стецьком, мали 4 чи 5 осіб, після чого «Акт» і був присутніми схвалений – датований він двадцятою годиною.

Після завершення співу «Не пора, не пора» Василь Кук прочитав пропозицію Бандери про призначення Стецька «головою Правлінння на вдобрення Національних Зборів» та «запропонував від ОУН уповноважити» Стецька «покликати Правління звільняти – призначати членів його. Національні Збори одобрили становище ОУН і прийняли цю пропозицію…»

А де був Степан Бандера?

Тут, мимоволі, виникає питання: в який спосіб Кук, який за декілька хвилин перед тим намовляв Стецька утриматися від проголошення «Акта», встиг подолати більше 320 км від Львова до Кракова? Як довідуємося від П. Балея, Бандера мусив увійти до Львова разом із групою Стецька і «Нахтігалем», але його «в останню хвилину затримали німці в Кракові».[157] Причина «затримки» наразі невідома.

Констатація автора

«Отримати» письмове уповноваження від Бандери і повернутися до Львова, не виходячи при цьому із зали «Просвіти», можна тільки в один спосіб – якщо вдатися до послуг диявола з роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».

Обрання Державного правління: версія Я. Стецька

Від незрілих авторських зауважень знову повернімося до розповіді Стецька.

Того вечора він, уперше з моменту переходу кордону, «заснув під дахом». Що відбувалося наступними днями, зрозуміти з його споминів неможливо. За словами Стецька, станом на 5 липня «члени Українського державного правління були в дійсності устайнені й отримали свої номінаційні грамоти». Склад ДП, за його версією (а кому, як не йому, знати членів свого уряду!) такий: Я. Стецько (голова і керівник «ресорту соціальних реформ»), професор М. Панчишин (перший заступник голови, міністр здоров'я), Л. Ребет (другий заступник голови), В. Петрів (міністр оборони і керівник УЦК у Кракові), Р. Шухевич і О. Гасин (заступники міністра оборони), В. Лисий (міністр внутрішніх справ), М. Лебідь (міністр державної безпеки), В. Стахів (міністр закордонних справ).[158] І це – весь список.

Арешт: версія Я. Стецька