Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

Можливе також існування еколого-економічного району в басейні Сіверського Дінця та Середнього Дону[307]. Всі зазначені райони мають досить високу щільність населення. На порівняно невеликих територіях зосереджено багато пам'яток осілості. Нарешті, основною галуззю економіки цих об'єднань було землеробство, а не скотарство. Але оборонні можливості Лісостепу значно поступалися військовому потенціалу кочовиків.

Ці особливості відбилися на відносинах між племенами Степу та Лісостепу. Мешканці Лісостепу після завоювання їх номадами стають об'єктом експлуатації кочовиків. Крім стягнення данини, пограбування та захоплення у полон під час походів на північ, номади широко використовували ремісничий потенціал лісостепових племен. По суті, лісостепові майстри забезпечували степовиків ремісничими виробами і передусім — продукцією металообробки. Невичерпним джерелом збагачення степовиків було захоплення у Лісостепу людей та продаж їх у рабство до грецьких міст. У IV ст. до н. е. работоргівля стає джерелом збагачення степових скіфів.

Таким чином, на зламі V—IV ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї складалася економічна система, в межах якої функціонували різні за рівнем розвитку етнокультурні утворення землеробських племен Лісостепу, кочових та напівкочових скотарів Степу та греків Північного Причорномор'я. Незважаючи на те що творці цієї системи входили до різних політичних об'єднань, були етнічно різними й відносини між ними складалися не завжди мирні, ця економічна система протягом кількох століть функціонувала досить стало. Більше того, Північне Причорномор'я наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. є прикладом економічної системи, в якій збалансовувались інтереси античних держав Північного Причорномор'я, кочових та напівкочових скіфських племен та землеробського населення Лісостепу.

Основним напрямком розвитку економічних зв'язків були відносини південь — північ, які здійснювались між кочовиками-скотарями та осілими землеробами. Причому ці відносини часто мали характер економічної чи соціальної залежності й не обмежувалися лише обміном. У кочовиків, відомих за етнографічними даними, наприклад, практикується обмін або передача у тимчасове користування землеробам скоту, вивезення з полів врожаю з одержуванням за це фуражу та соломи, зберігання землеробами частини майна кочовиків під час їх перекочовок. Тобто, різниця у рівнях економічного розвитку, культурна, соціальна й політична специфіка кожного регіону забезпечували активність і різноманітність зв'язків між ними. Всі ці стосунки робили Велику Скіфію економічно життєздатною.

Проте у другій половині IV ст. до н. е. виникають умови, що в подальшому спричиняються до глибокої економічної кризи головного соціально-економічного об'єднання Північного Причорномор'я — Великої Скіфії.

Причини занепаду Великої Скіфії

У Степовій Скіфії, яка у IV ст. до н. е. була ядром Великої Скіфії, ці причини були комплексними — екологічними, економічними та політичними. У досліджуваний нами час помітні лише еколого-економічні зміни, тоді як соціально-політичної сфери криза ще не торкнулася.

Екологічні причини кризи суспільства номадів закладені у самій системі примітивного скотарського господарства. Степові екосистеми, до яких ці утворення прив'язані, відрізняються ламкістю, підвищеною чутливістю до зовнішніх впливів. Як правило, останні мають антропогенне походження і зумовлюють виснаження природних ресурсів, передусім пасовищних. Підкреслимо, що економіка аридних областей базується на екстенсивному скотарстві, тому традиційна просторова організація господарства у Степу спрямована на використання більшої частини території як природних пасовищ. Тому об'єктивною закономірністю скотарського господарства у Степу є збільшення експлуатації пасовищ, зростання стада, що в свою чергу призводить до виникнення та перетворення на зональне явище пасовищної дигресії. Це явище, як правило, супроводжується зростанням кількості населення.

Дуже показовими в цьому плані є дані археології. Кількість досліджених степових поховань періоду архаїки близько 200, у IV ст. до н. е. — їх майже 4000, тобто, ми бачимо картину типового демографічного вибуху. З мілітаризацією суспільства зростає антропогенний вплив на степи. Дигресійні процеси посилюються випалюванням степів, яке скіфи застосовували в господарському їх використанні та при веденні військових дій. Зміни у флорі Степу викликають зміни у фауні. З'являються види, характерні для дигресійних районів: сайгаки, ховрахи малі. Залишки кісток цих тварин відомі за матеріалами розкопок скіфських поселень IV ст. до н. е.

Коли згадані явища набувають зонального характеру, відбувається зміна екологічної ситуації. У IV ст. до н. е. все ще могутня Степова Скіфія протистоїть труднощам, зумовленим погіршенням палеоекологічної ситуації. Але для подолання кризи потрібні або інтенсифікація головної галузі господарства — скотарства, або суттєві зміни у структурі економіки. У кочовому суспільстві доби раннього заліза інтенсифікація скотарства майже неможлива. Населення Степової Скіфії продовжувало займатись екстенсивним скотарством, яке дедалі нарощувало навантаження на довкілля. Археологічний матеріал фіксує майже невірогідне для кочовика явище: використання у IV ст. до н. е. зимових пасовищ, для експлуатації яких, а також для створення кормових запасів засновуються осілі та напівосілі поселення. Тобто, плавневих пасовищ було недостатньо і мешканці поселень були вимушені вирощувати зернові культури для створення запасів твердих кормів. Цим явищем фіксуються еколого-економічні зміни у Степу — пошуки скотарями нової екологічної ніші та поява у Придніпров'ї нового господарсько-культурного типу — напівкочового скотарства.

Відносини кочовиків з експлуатованими лісостеповими землеробами наприкінці IV ст. до н. е. здійснюються за простою схемою: прогресуюче внаслідок виснаження пасовищ погіршення загального економічного стану скіфського степового суспільства компенсувалось збільшенням експлуатації Лісостепу. Але такі відносини могли тривати лише декілька десятків років. Швидко настав час, коли, врешті-решт, були повністю виснажені ресурси як степової, так і лісостепової смуг. Політичні об'єднання кочовиків із землеробами існують дуже короткий час і після їх розпаду відроджуються лише землеробські угруповання, які мають більш сталу економічну базу. Наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. відбувається повна руйнація економічної бази скіфського політичного об'єднання Велика Скіфія і вона назавжди зникає з історичної арени.

Майнова і соціальна диференціація кочових скіфів

Головним багатством скіфів, як і кожного кочового народу, була худоба. Приватна власність на неї поєднувалась зі спільним володінням землею[308]. Унаслідок воєнних сутичок і конфліктів це багатство легко переходило від одного хазяїна до іншого — кочові суспільства зазнавали значного майнового розшарування. Не були винятком з цього правила і скіфи, що підтверджують численні письмові та археологічні джерела.

Найбідніша група населення фіксується серед скіфських поховальних пам'яток. Це поховання в невеликих могилах у супроводі малочисленного інвентаря — маленької купки стріл у чоловіків або низки скляних намистин у жінок. Кількість таких поховань не дуже значна й не перевищує 10% загальної[309].

На протилежному полюсі скіфського суспільства перебувала також зовсім не численна група скіфських можновладців — вищої аристократії та царів. Їх ховали під величезними курганними насипами — справжніми степовими пірамідами — у супроводі незліченних скарбів. Найбільших розмірів ці споруди досягають у IV ст. до н. е. — у часи розквіту Причорноморської Скіфії.

Яскраве уявлення про ці поховальні пам'ятки дає курган Чортомлик, що досліджувався поблизу сучасного м. Нікополя на Дніпропетровщині[310]. Під його 20-метровим насипом було вирито гігантську підземну споруду у вигляді 11-метрової шахти і п'яти камер, у яких, крім самого скіфського царя, поховані його дружина й слуги. Окремі могили прислужників і верхових коней у золотих та срібних прикрасах знаходились за межами центральної гробниці. Хоча остання була пограбована ще у давнину, проте тут залишилось понад 7 тис. різноманітних предметів, значна частина яких була вироблена з коштовних металів. Найціннішою з них була так звана чортомлицька срібна амфора заввишки 0,7 м, прикрашена рельєфними сценами зі скіфського життя. Вона являє собою один з найвидатніших шедеврів давнього ювелірного мистецтва.

Між цими двома шарами суспільства займало місце рядове населення. Більшість його складали родини з досить скромним добробутом. Образну їхню характеристику залишив грецький письменник Лукіан, який відзначив, що основну масу вихідців з «юрби простих скіфів» складають «восьминогі», тобто власники пар волів, що тягли за собою воза з кибиткою. Про майновий стан «восьминогих» наочне уявлення дають поховання з досить різноманітним, але не дуже багатим інвентарем — у чоловіків це комплекти зброї (стріли, списи, інколи мечі), ліпний посуд; у жінок — велика кількість намиста, бронзові прикраси, посуд. Такі поховання становлять понад 60% загальної кількості[311].

На верхньому щаблі у цій майновій групі стояли найзаможніші з числа «простих скіфів». У їхніх могилах, крім переліченого вище і більшого за кількістю набору, знаходилась також імпортна грецька кераміка, золоті прикраси, металевий посуд, бронзові дзеркала тощо.

Проте соціальний стан індивіда у скіфському суспільстві не був пов'язаний тільки з розмірами його майна — не менше або й більше значення мала його належність до того чи іншого суспільного підрозділу, що успадковувалося від народження. «За рікою Герром, — розповідає Геродот, — ідуть так звані царські володіння, де живуть найчисленніші й найхоробріші скіфи, що вважають усіх інших скіфів своїми рабами» [Herod., IV, 20]. Ще Б. М. Граков відзначав, що особливий стан скіфів царських ґрунтувався на підкоренні ними усього іншого населення Степу[312]. Це цілком вірогідно, якщо пригадати особливості формування скіфського суспільства, адже воно склалося внаслідок завоювання прийшлими номадами («протоскіфами») місцевого кочового населення півдня Східної Європи.

Рис. 22. Срібна амфора з кургану Чортомлик.

Такі випадки, коли роль панівної верхівки цілком належала якомусь племені, добре відомі етнографам[313]. Структури, що склалися унаслідок такого плину подій, надалі розвивалися у бік трансформації етнічної диференціації у соціальну, класову[314]. Ця тенденція була характерна й для скіфського суспільства, у межах якого поступово складався єдиний скіфський етнос. Проте кочовий спосіб життя консервував родоплеменну структуру суспільства скіфів, оскільки за умов постійного пересування населення генеалогічний принцип усвідомлення своєї спільності був єдино можливим[315]. Тому соціальний стан члена такого суспільства залежав не тільки від розмірів його приватного майна, що, врешті-решт, визначало його зв'язок чи то з прошарком безпосередніх виробників, чи то з прошарком експлуататорів, а й від його місця у родоплеменній структурі. У зв'язку з цим фахівці схильні визначати скіфське суспільство як станово-класове. Ця його особливість позначилася й на шляхах формування скіфської державності.

Рис. 23. Золота гривна з Товстої Могили.