Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

Про роль Кам'янського городища в економіці Степової Скіфії існує декілька гіпотез. Б. М. Граков, який досліджував цю унікальну пам'ятку у 50-х роках, розглядав Кам'янське городище як адміністративний, ремісничий та культурний центр Скіфії, відзначаючи сильне соціальне розшарування суспільства. На його думку, найбагатша частина населення мешкала на акрополі (Знам'янське городище), а найбідніша селилась у кучугурній частині Кам'янки[294]. Ця думка тривалий час була панівною. Пізніше було висловлено припущення про неможливість розвитку обробки заліза на Кам'янському городищі, воно розглядалося як сезонне торжище степових скіфів[295].

Рис. 20. Золота пектораль з Товстої Могили (деталь — скіф з амфорою).

Відновлені 1987 р. на Кам'янському городищі та його окрузі роботи дали змогу по-новому оцінити цю надзвичайну пам'ятку скіфської культури у контексті еколого-економічних закономірностей розвитку кочових суспільств. Ми вважаємо, що виникнення цього економічного центру спричинилося необхідністю контролю, по-перше, заплавних пасовищ, по-друге, — дуже важливої переправи через Дніпро, що була на перетині водного та сухопутного шляхів з античних міст Півдня у лісостепову смугу.

Обидва городища згадані Б. М. Траковим — Кам'янське («передмістя») та Знам'янське («акрополь») — є двома різними пам'ятками. Так, оборонні споруди Знам'янського городища виникли лише у II ст. до н. е., тобто тоді, коли життя на кучугурній частині вже припинилося. До того ж обидві пам'ятки, крім хронологічного відрізка в 100 років, відокремлені одна від одної ще й 5-кілометровою відстанню. Поселення (не городище!), що існувало у с. Велика Знам'янка в IV ст. до н. е. на місці майбутнього «акрополю», за рівнем розвитку не відрізнялося від поселень, що існували в кучугурній частині.

Масив плавнів правого берега Дніпра представлений Базавлуцькими плавнями, над якими височать так звані Панські кручі. На них у IV ст. до н. е. існувало декілька поселень, які були відокремлені від Степу земляним валом (поселення Капулівка II, IV, VIII та вал на Панських кручах описані О. В. Бодянським). За топографією і складом матеріалу вони аналогічні комплексу пам'яток, що утворюють розташоване майже напроти на лівому узбережжі Дніпра Кам'янське городище, але масив плавнів правого берега Дніпра вужчий від лівобережного.

Поза земляними валами Кам'янського та Капулівського городищ, уздовж Дніпра та впадаючих у нього річок і балок з'явилася ціла смуга осілості — поселення, селища та стійбища, що утворювали округи кожного з городищ.

Оцінюючи в цілому скотарство степових скіфів, відзначимо, що воно як галузь грає чільну роль на кожному етапі існування Скіфії. Змінювалися лише форми ведення цієї галузі: у період скіфської архаїки це винятково кочове скотарство, а від зламу V—IV ст. до н. е. — напівкочове зі смугою осілості у Подніпров'ї та кочове у відкритому Степу.

Таким чином, розкопки поселень у Подніпров'ї свідчать про те, що на межі V—IV ст. до н. е. тут формується нова галузь економіки степових скіфів — землеробство. Землеробський спосіб господарювання у степових скіфів генетично не пов'язаний із землеробством періоду пізньої бронзи. Від нього він віддалений значним хронологічним відрізком.

Археологічний матеріал поселень IV ст. до н. е., зокрема, зернові ями городища Лиса Гора, у яких зберігалися ячмінь та просо в обсягах, що значно перевищували їстівні потреби мешканців цієї пам'ятки, свідчать про наявність тут запасів твердих кормів. Це уможливлює припущення, що передумови виникнення та розвитку землеробства у Степу зародилися в надрах кочового суспільства, і землеробство виникло з потреб скотарства.

Інакше кажучи, осідання скіфів-кочовиків мало певну економічну причину, тобто зумовлювалося потребами в кормах на зиму. Цим землеробська система степових скіфів по суті відрізнялася від античної, яка мала тривалу історію, традиції, частково була орієнтована на хлібний ринок метрополії і мала певні особливості[296].

Палеоекологія Степу спричинила особливості землеробської системи степових скіфів. Серед видів культурних рослин переважали засухостійкі: просо звичайне, ячмінь плівчастий, меншою мірою — пшениця-двозернянка[297]. В обробці землі використовувався переліг. На невеликій ділянці палили травостій, потім за допомогою ручного або дерев'яного знаряддя (жодного плуга у пам'ятках Степової Скіфії не знайдено) її обробляли і засівали. Виснажені землі запускалися у переліг, який використовувався як пасовище. Приблизно через десять років ділянка знову підлягала обробці. Перелогова система землекористування на ранньому етапі свого становлення тісно пов'язана з кочовим способом ведення господарства.

Таким чином, землеробство Степової Скіфії у IV ст. до н. е. грало допоміжну роль. Продукція цієї галузі економіки регіону, забезпечувала лише мінімальні потреби населення регіону в зерні. Про вивіз хлібного чи кормового зерна із Степової Скіфії говорити не доводиться.

Усі види домашнього виробництва степових скіфів — деревообробка, обробка каменю, виготовлення посуду, обробка скотарської сировини, прядіння та ткацтво — були забезпечені сировиною. Залежність від ресурсів зумовила концентрацію головних видів домашнього виробництва у Подніпров'ї. Саме у заплаві Дніпра зосереджувалися ліси — сировина для деревообробки. Використовувалася деревина дуба, ясеня, бука, граба, клена, берези, тополі, вільхи, липи, верби. Способи обробки деревини досить складні: рубка, повздовжній розтин матеріалу (розкол деревини за допомогою клинів), лицівка поверхні долотом, теслом, гнуття та довблення. Таким чином, деревообробка у степових скіфів досягла високого ступеня розвитку й перебувала на стадії перетворення на ремесло.

Як і обробка дерева, обробка каменю, очевидно, зосереджувалася у Подніпров'ї, де розташовані потужні виходи граніту та пісковику. Рівень спеціалізації в обробці цих матеріалів за доби раннього заліза залишався досить низьким і не виходив за межі домашнього виробництва. Існували також прядіння та ткацтво, сировиною для яких були вовна та рослинне волокно — конопля, кропива, можливо, льон.

Обробка скотарської сировини також здійснювалась у межах домашнього виробництва. Кочовики були вправними косторізами, кушнірами, виготовляли шкіряний одяг, повсть, шкіряну кінську упряж, ремені, вірьовки тощо.

Основні види хатнього начиння також виготовлялись самими скіфами. Найчисленніший вид посуду — ліпна кераміка. В основному це посуд для приготування та вживання м'ясної і молочної їжі, культові посудини. Переважають горщики різних форм, трапляються миски та чашки, рідше — жаровні, цідилки, курильниці й навіть ліпні казани. Виготовлення ліпного посуду не було централізованим — кожна господиня в межах своєї садиби, використовуючи для випалу звичайне вогнище, могла виліпити та обпалити необхідну кількість посуду.

У степових скіфів ремесла як такого не було. З приводу цього зауважимо, що й у Кам'янському городищі, яке інтерпретувалось як ремісничий центр Степової Скіфії, існування ремесел археологічним матеріалом не підтверджується. Виробництво, зосереджене у досить примітивних «майстернях» цього городища, не відповідає показникам ремесла: воно не було професіональним, спеціалізованим, не вирізнялось топографічно, а речі, виготовлені в цих майстернях, не були об'єктом торгівлі. Ремісничі вироби, що трапляються у скіфських пам'ятках, здебільшого доставлялися сюди з Лісостепу та грецьких міст.

В економіці степової смуги Скіфії наприкінці V — у IV ст. до н. е. визначаються декілька еколого-економічних районів. Центром одного з таких районів було Кам'янське городище, розміщене саме на перехресті сухопутного шляху, що вів від Боспору до Лісостепу[298]. Тому виникнення тут великого поселення цілком закономірне. До того ж розташування серед родючих пасовищ робило його зручним для зимівлі худоби, а пізніше — для осілості. На початку IV ст. до н. е. навколо Кам'янського городища формується округа: її складали, за останніми даними, 82 пам'ятки осілості, серед яких слід назвати городище Лиса Гора, поселення Первомаївка, Чернеча, Маячка; селища Горіхова Роща, Балки; стійбища Русалка, Білозерка та ін. Тобто, на межі V—IV ст. до н. е. у Нижньому Подніпров'ї утворюється район, соціально-економічним центром якого стає Кам'янське городище.

Навколо Кам'янського городища помітні три типові для еколого-економічного району зони. Перша — це зона розселення, яка була оточена земляним валом. У разі виникнення загрози перенаселення у самому центрі у межах цієї зони виникали нові скотарські поселення. Друга зона — господарсько-ресурсна — охоплювала територію Лівобережного Придніпров'я, на якій були розташовані згадані вище пам'ятки. Крім продукції скотарства, з цих пунктів до центру доставлялися продукти землеробства. Третя зона — відродження ресурсів та постачання енергетичних ресурсів — являла собою периферію району і була дуже обширною: для Кам'янського еколого-економічного району вона обмежувалася Дніпро-Молочанським межиріччям. Ця зона має поодинокі стійбища та великі курганні могильники.

Другим еколого-економічним районом було степове Придніпровське Правобережжя з центром у Капулівському городищі, розташованим на Панських кручах. Тут роль першої зони грав мис Панські кручі, значна площа якого була обмежена земляним валом. Другою, господарсько-ресурсною, зоною був правий берег Дніпра над Базавлуцькими плавнями з 24 пам'ятками осілості IV ст. до н. е. Третю, ресурсно-енергетичну, зону становила територія Дніпро-Інгульського межиріччя зі стійбищами та поховальними пам'ятками.