Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

Степове Побужжя грало роль ресурсно-енергетичної, чи фільтраційної, зони для еколого-економічного району з центром в Ольвії. Степовий Крим економічно орієнтувався головним чином на Боспор і був для нього фільтраційною зоною. Брак пам'яток осілості у Приазов'ї та нечисленні поховальні пам'ятки не дають нам можливості говорити про існування тут еколого-економічного району. Можливо, цей регіон економічно був пов'язаний з Подонням, де Єлізаветівське городище з його округою[299] цілком відповідає наведеній вище схемі.

Оцінюючи в цілому другий період розвитку економіки Степової Скіфії (кінець V—IV ст. до н. е.), відзначимо появу напівкочової форми ведення скотарського господарства, землеробського компоненту, нових видів домашнього господарства — прядіння, ткацтва, виготовлення ліпного посуду.

Особливості економічного розвитку Лісостепової Скіфії

Не викликає сумніву той факт, що Лісостеп Північного Причорномор'я незалежно від політичної ситуації був невід'ємною частиною того економічного простору, який складав Велику Скіфію. На відміну від степових районів, природні умови Лісостепу сприятливі для розвитку осілості та землеробства. Це смуга помірної вологості, де лісові масиви є природним захистом від суховіїв. Глибокі малогумусні та середньогумусні чорноземи на лесі, підзолисті чорноземи та темно-сірі ґрунти — основа розвитку землеробства в будь-яких формах.

Тому основною галуззю економіки регіону було землеробство. Землеробство Лісостепу, яке мало глибокі історичні традиції і безперервну лінію розвитку з найдавніших часів, відрізнялося від степового вищим рівнем розвитку. Тут вже використовувався плуг — застосовувалася неглибока безвідвальна оранка. Можливо, у лісах була відома підсіка. Могла застосовуватись двопільна система. Посіви були в основному яровими, але відомі й озимі[300]. Асортимент культур, що вирощувались у Лісостепу, порівняно із степовим був дещо різноманітнішим. Головними культурами, що вирощувались населенням Лісостепового Правобережжя, були плівчастий багаторядний ячмінь, італійське просо, плівчасті пшениці (однозернянка, двозернянка і спельта) та голозерні (карликова), а також горох та конопля[301]. На Лісостеповому Лівобережжі, крім згаданих, вирощувались голозерна пшениця (м'яка), голозерний та пляшкоподібний ячмінь, тверда пшениця, жито, овес а також квасоля та боби.

Порівняно із степовими різноманітнішими були й знаряддя землеробської праці. Крім рал, у Лісостепу знайдено залізні серпи та коси, знаряддя типу коріннякопалок, зернотерки та ступки для розтирання зерна. Для просушування зерна використовувалися глиняні товстостінні жаровні, фрагменти яких знаходять у печах. Засоби зберігання зерна були загальними для всіх носіїв культур доби раннього заліза — зернові ями.

Особливістю господарства мешканців лісостепових поселень скіфського часу було садівництво. Яблука вирощували на Більському та Лихачівському городищах, а на поселенні Полкова Микитівка ще й черешні або терен. Існували навіть печі для сушіння фруктів[302].

Рис. 21. Бронзовий «сервіз» з Гайманової Могили.

Таким чином, землеробство Лісостепу відрізняється від степового способами обробки землі та землекористуванням, асортиментом вирощуваних культур. Землеробство у Лісостепу, яке зберігало багатовікові землеробські традиції, було домінантою економіки цього регіону й у своєму розвитку на декілька ступенів перебувало вище землеробства степової смуги Північного Причорномор'я.

Скотарство. Характерною рисою природних умов Лісостепу є чергування лісу, що займав звичайно декілька гектарів, і досить великих просторів трав'яної рослинності. Високий рівень освоєності території, переважання лугових і болотяних ґрунтів, розгалужена сітка глибоких ярів та невеликих річок басейну Дніпра у Правобережному Лісостепу та несприятливі для кочового скотарства природні умови Лівобережного Лісостепу (за винятком смуги терасового Лісостепу) утруднювали, а часом робили неможливими для скотарів цього регіону віддалені перекочовки. До того ж, кочове скотарство, на відміну від землеробства, не мало тут глибоких традицій. Все це свідчить про те, що скотарство у Лісостепу було відгінним або присадибним. Можливо, що вже тоді у лісостепових селищах заготовляли на зиму сіно. Зокрема на Більському городищі зафіксовано залишки хлівів та знайдено коси. Тобто, скотарство було пов'язане з осілим життям і базувалося на використанні оточуючих пасовищ та заготівлі кормів на зиму.

Це підтверджується і складом поголів'я худоби. Так, у культурному шарі Більського городища кісткові залишки великої рогатої худоби становлять 51,8%. Чверть стада було упряжно-тягловою силою — коні та воли. Часто серед матеріалів лісостепових поселень трапляються глиняні фігурки тварин, переважно биків. За зовнішніми ознаками ці тварини нагадують звичайних сірих волів української породи[303]. У стаді були також кози та вівці, зовні подібні до сучасної романівської породи. Кількість свиней у господарствах Лісостепу перевищує кількість цих тварин у степових пам'ятках.

Таким чином, скотарство Лісостепу за доби раннього заліза значною мірою відрізнялося від степового. Не становлячи домінанту в економіці регіону, воно, проте, грало значну роль у харчовій сфері. Обмеженість пасовищних територій, залежність від землеробства визначили тенденцію переходу до інтенсифікації скотарства шляхом відбору найжиттєздатніших та найпродуктивніших тварин. Саме мешканці Лісостепу прискорили процес перетворення скотарства на тваринництво. Під тваринництвом мається на увазі галузь господарства або господарчий уклад, пов'язаний з утриманням та розведенням сільськогосподарських тварин. В нього включається скотарство (розведення стадних копитних), птахівництво, рибництво і т. п.

Ремесло та домашнє виробництво. Корінною відмінністю економіки Лісостепу від степової є існування тут ремісничого виробництва, в якому чільне місце займала обробка металу. Одним з центрів металургії та обробки заліза, бронзи, а, можливо, й дорогоцінних металів було Більське городище. Залізоробне ремесло було добре забезпечене сировиною — бурим залізняком та його різновидами — болотними, озерними та луговими рудами. Добре були розвинуті ковальське та бронзоливарне виробництво, залишки яких виявлено на городищі. До IV ст. до н. е. сировину для кольорової металургії постачали північнокавказькі джерела, меншою мірою — західні. Пізніше частка останніх збільшується[304]. Можливо, на Більському городищі виготовлялися вироби із золота та срібла[305]. Таким чином, Лісостеп у VI—IV ст. до н. е. виступає як важливий центр обробки металів, виробництво яких мало всі ознаки ремесла.

Велика кількість кераміки й різноманітність її форм відрізняє пам'ятки Лісостепу від степових. Увесь посуд виготовлено з місцевих глин. Майстрам Лісостепу (як і Степу) гончарний круг не був відомий. На відміну від степових «керамістів», лісостепові широко використовували такий засіб обробки поверхні посудини, як лощіння. Лісостеповий керамічний комплекс порівняно зі степовим був дещо різноманітніший: глеки, корчаги, миски, кухлі, черпаки, цідилки, лійки, світильники, усілякі горщики. Рівень технології виготовлення ліпного посуду у Лісостепу був досить високий.

Розвивалося також домашнє виробництво. Це стосується передусім обробки продуктів сільського господарства: шкіри, кістки, рогу, а також обробки дерева, каменю та ін. Найдавнішими заняттями були кушнірство та чинбарство. Найпоширенішим видом занять жінок було прядіння та ткацтво на вертикальному станку. Сировиною для прядіння були вовна, конопля та льон, іноді — кропива. Прядінням займалися усі жінки, незалежно від їхнього майнового та соціального стану. Було розвинуто плетіння з лози верби та берести. З лози виготовлялись різні побутові предмети: кошики, каркаси жител, печей, захисних споруд. З мотузків та товстих ниток плелися сітки для рибальства та лову птахів.

Домашнім виробництвом була й обробка каменю. Точильні бруски, шліфувальні плитки, зернотерки та розтиральники, молоти та тарелі з пісковику, сланців, кварцу, базальту, шиферу — такий асортимент виробів з каменю, знайдених у пам'ятках Лісостепу скіфського часу.

З дерева виготовлялися частини поховальних споруд, житла, візки, човни, деталі різних видів зброї, посуд. З деревини найчастіше використовували дуб, березу, клен, липу. Інструмент для обробки деревини в Лісостепу дещо різноманітніший і якісніший порівняно зі степовим.

Еколого-економічні райони. Еколого-економічні райони Лісостепу формуються значно раніше ніж Степу. Це пояснюється тим, що культури доби раннього заліза у Лісостепу мають глибоке місцеве коріння й традиції осілості населення регіону не переривалися жодного разу.

На Лісостеповому Правобережжі поняттю еколого-економічного району відповідають Тясминська, Пороська, Східноподільська групи пам'яток.

На Лівобережжі простежуються три райони. Найкраще вивчений Поворсклинський з Більським городищем у центрі. Менші за площею та значенням пам'ятки осілості (наприклад, Пожарна Балка, Полкова Микитівка) утворювали ресурсну зону району, а басейн Ворскли з курганами[306] — фільтраційну.

Посульський еколого-економічний район формувався довкола Басівського городища. Менші за розмірами городища та поселення складали його другу зону, а численні кургани — з великим хронологічним діапазоном — від Старшої Могили до Аксютинських курганів — входили до третьої зони.