Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

На всій території України в мезоліті полювали переважно за допомогою лука та стріл, про що свідчать численні знахідки різноманітних крем’яних та кістяних наконечників стріл у комплексах практично всіх мезолітичних культур. Лук та стріли як зброя дистанційного бою однаково продуктивно забезпечувала промисел усіх видів тварин, включаючи і птахів, за різних природно-ландшафтних умов (у лісі, степу, горах і на рівнинах). Про нищівну силу стріли можна судити з того, що ескімоський мисливець у процесі полювання пострілом з луку пробивав наскрізь оленя. Досвідчені стрільці до того ж відзначалися вражаючою влучністю.

Велику кількість луків знайдено на поселеннях більш північних районів Європи, де вони виготовлялися з різних порід дерева (сосни, в’яза, тису, ясеня та ін.) і досить добре збереглися у торфовищах. Вони мають різні розміри, але частіше довжина їхня не перевищує 150—180 см. Оформлені вони вкрай просто. У торфовищах збереглися і древки стріл. На стоянці Нижнє Веретье 1, що у Східному Прионежжі, знайдено дві цілі стріли довжиною 65,5 та 58 см. У хвостовій частині однієї з них збереглися сліди від закріплення оперення. Залишки різноманітного оперення виявлені на древках, знайдених на багатьох інших пам’ятках. За даними археології, у мезоліті древка стріл оснащувалися двома типами: у хвостовій частині, або декількома групами по древку. В останньому випадку оперення надавало стрілі обертального руху, що сприяло збереженню у польоті наданого мисливцем напрямку[54]. Стріли оснащувалися крем’яними та кістяними наконечниками.

Як уже згадувалося, починаючи з раннього мезоліту широко розповсюджуються геометричні мікроліти. Це пов’язано із запровадженням у мисливських промислах трансверсальных та скісно лезових наконечників стріл. Ці типи наконечників були значно ефективнішими порівняно з архаїчними наконечниками пізнього палеоліту. Останні були розраховані на нанесення тварині глибокого проникаючого поранення, яке було ефективне лише у випадку вдалого влучення у вразливе місце тварини. Нові типи наконечників передусім призначалися для нанесення широких поранень та дроблення кісток тварин, що — призводило до великої кровотечі, яка швидко виснажувала поранену тварину й давала можливість мисливцю продовжувати полювання по кров’яному сліду в закритих ландшафтах[55].

У пізньому мезоліті поряд з трансверсальними та скіснолезовими наконечниками використовуються наконечники інших типів, що говорить про диференціацію мисливського промислу, пов’язану з початком кризи мисливсько-збиральницького господарства.

Поряд із застосуванням лука та стріл не втратив свого значення як зброї полювання і спис, особливо у полюванні на великих тварин, таких, як тур, кінь, благородний олень, кабан. На поселеннях Східного Прионежжя знайдено три соснові списи довжиною 2,7, 1,45, 1,2 м. Бойовий кінець одного з них загострений, а на початку вістря довжиною 60 см прорізаний для мікролітів, якими оснащувався спис. На кабана полювали також за допомогою кинджала, сокири чи іншої зброї ближнього бою. На наскельних малюнках мезолітичної епохи зображено й інші засоби полювання: ями, пастки, сильця, маскування тощо.

Як було зазначено вище, форма та засоби полювання значною мірою зумовлювалися складом промислових тварин та ландшафтом. Аналізом складу фауни мезолітичних пам’яток України доведено, що здобували тоді переважно нестадних копитних тварин (благородного оленя, козулю, лося, тура, кабана та ін.), які були основним джерелом постачання їжі, шкір, сухожиль та інших виробничих матеріалів, а також палива. Поряд з копитними тваринами мезолітичні мисливці в значно меншому обсязі полювали на хутрових тварин (лисицю, песця, зайця, куницю, лісового кота тощо). Такий склад промислових тварин зумовлював перехід первісних громад від загоно-облавного до індивідуального мисливства, який супроводжувався розпадом великих пізньопалеолітичних громад і розселенням окремих сімей по долинах малих річок та ярів.

Проте склад промислових тварин в різних природно-ландшафтних зонах не був цілком однаковим. Так, у ранньому мезоліті степової зони переважно полювали на дикого коня, гидрунтинового осла, сайгака, а в лісостеповій і лісовій зоні Подністров’я, Прикарпаття та Волині основними промисловими об’єктами залишалися північний олень та кінь. Мисливством на цих стадних тварин частіше всього продовжували займатися невеликі угруповання із кількох сімей. Із зникненням північного оленя, гидрунтинового осла, та із зменшенням стад сайгаків, мисливство на всій території України наприкінці мезоліту набуває переважно індивідуального характеру.

Загалом цей вид промислу, безсумнівно, був надійним джерелом постачання продуктів харчування. Однак згодом удосконалення мисливської зброї, засобів і навичок полювання та поступове зростання щільності населення призвели врешті-решт до зменшення кількості промислових тварин, що, в свою чергу, спричинило зменшення харчових ресурсів та необхідність пошуку нових джерел їхнього постачання. Тому збільшується передусім доля збиральництва, яке значно ускладнюється. На поселеннях помітно зростає кількість кам’яних знарядь для обробки рослинних продуктів харчування — зернотерок та макогонів. За поданням палеоботаніків, на мезолітичних поселеннях для приготування їжі широко використовувалися насіння рослин різних трав (лободи, спориша, вики та ін.).

Знахідки кістяних гарпунів, гачків та блешень з кременю поряд із залишками кісток риб на мезолітичних поселеннях свідчать про поступове зростання тоді частки рибальства. Так, у Криму ловили вирезуба, лосося, форель, голованя, судака, сомів; у степовій зоні — вирезуба, сома, окуня, плотву; на Середньому Подністров’ї та у Карпатах — щуку. Не виключено, що мезолітичне населення широко використовувало і різного типу загородження, а також сіті, кошулі, волокуші і бродаки.

Модель харчування мезолітичного населення, розроблена сучасними дослідженнями, в своїй основі складається із збалансованого співвідношення продуктів усіх життєдайних промислів: мисливства, збиральництва та рибальства. Здебільшого це насамперед мисливська здобич, як найбільш калорійна та приваблива, поряд із нею чільне місце посідали продукти збиральництва, які до того ж забезпечували потребу людини у вуглеводах та крохмалі, яких бракувало м’ясній їжі. На думку С. М. Бібікова, широке розповсюдження рослинних страв наприкінці мезоліту спричинило виникнення першого посуду для їхнього приготування. Цілком ймовірно, що спочатку первісні люди використовували як посуд панцирі черепах, знайдених біля вогнищ на багатьох мезолітичних поселеннях.

Зробимо деякі підсумки короткого огляду господарської діяльності населення. Як зазначалося, подальший розвиток мікролітичної техніки сприяв у мезоліті широкому розповсюдженню досконалої мисливської зброї, передусім лука і стріл. Досконале мисливське оснащення разом з індивідуалізацією та інтенсифікацією мисливства, а також зростанням щільності населення і помітним зменшенням промислових тварин, спричинили кризову ситуацію в мисливському господарстві. Під час пошуку шляхів виходу з цієї кризи на території України склалися два напрями в подальшому розвитку господарської діяльності: у північному регіоні простежується помітна інтенсифікація збиральництва та рибальства зі збереженням значної долі мисливства; у південному — складаються передумови для становлення відтворюючої економіки.

Глава 4

Суспільний устрій

Вище було зазначено, що можливості відтворення соціально-економічних стосунків за даними археології вкрай обмежені, однак не настільки, щоб взагалі відмовитися уявити собі ймовірну структуру мезолітичного суспільства. Вивчення соціально-економічних структур первісних громад у сучасній археології спирається на багато чинників, основним серед яких є рівень розвитку продуктивних сил, екологічні обставини, характер розселення, структура поселень та господарсько-побутових комплексів. Однак, зважаючи на це, необхідно ще зауважити, що достовірність реконструкцій передусім залежить від досконалості відтворення природного оточення та повноти дослідженості пам’яток регіону. Не виключена можливість використання палеоетнологічних моделей, без яких у деяких випадках взагалі неможливо обійтися, однак такі моделі ніяк не можна механічно переносити на минувщину.

Основою соціального упорядження мисливсько-збиральницького суспільства у мезоліті, як і за часів палеоліту, залишалася первісна громада, структура якої тоді зазнала незначних змін. Вона була природно усталеним колективом людей (у багатьох випадках родичів), які добували засоби до існування, мали свої норми споживання, розподілу та взаємостосунків у виробничій, побутовій та соціальних сферах. Як і у пізньому палеоліті, громада залишалася базисом виробництва, незважаючи на те що саме виробництво стало більш індивідуалізованим.

На думку багатьох дослідників, на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім’ї. Розміри малих сімей мали залишатися такими, як і у пізньому палеоліті (5—7 чоловік), або дещо зменшитися. Останнє залежало від екологічної ситуації і зумовлювалося, насамперед, рухомістю ранньомезолітичного населення з його перерозподілом між новими природно-кліматичними зонами. Залежно від соціальних та екологічних обставин з таких сімей формувалися різночисельні і різнотипові первісні громади. Найчастіше вони складалися з родичів по чоловічій лінії. Однак це було необов’язково.

Джерельна база раннього мезоліту вкрай бідна. І все ж, на нашу думку, на її основі можливо провести попереднє відтворення структури суспільства цього періоду.

Нагадаємо, що поселення різного ступеня збереженості досліджені у всіх природно-ландшафтних зонах. Всі вони становлять поодинокі стоянки з невеликою кількістю археологічного матеріалу. Навіть у гірському Криму на стратифікованих пам’ятках поселення раннього голоцену репрезентовані тонкими прошарками з незначною кількістю інвентарю.

Повернемось ще раз до матеріалів практично повністю досліджених поселень Білолісся та Вязовок 4а і зробимо деякі розрахунки та спостереження.

Уздовж берега річки Сарата на поселенні Білолісся знайдено залишки чотирьох жител, кожне з яких мало площу в межах 12 м2. Вірогідно, що тут мешкало 4 малих сім’ї, а вся громада в такому випадку складалася приблизно з 20—25 чоловік. Такою або трохи меншою була громада, яка залишила три житла на поселенні Вязовок 4а (15—20 чоловік). Судячи з матеріалів інших ранньомезолітичних пам’яток, можна припустити, що вони теж були засновані громадами невеликих розмірів (15—25 чоловік).