Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

На поселенні Білолісся знайдено залишки від утилізації семи тварин (двох турів, чотирьох коней, одного сайгака). При збалансованому харчуванні за нормами споживання первісних мисливців м’яса утилізованих тварин мало вистачити громаді, яка меншала на поселенні, десь на півроку. Структура вогнищ, жител та всього поселення дає підстави вважати, що громада проживала тут з ранньої весни до пізньої осені. Житла поселення Вязовок 4а навпаки інтерпретуються дослідниками як зимівники.

Планіграфічний аналіз розподілу залишків мисливської здобичі поміж мешканцями жител довів, що туші забитих тварин розподілялися між всіма господарсько-побутовими комплексами, що, очевидно, слід пов’язувати з колективними способами полювання на тура та коня, промисел яких поодинці був дуже небезпечним. Водночас виготовлення знарядь праці, приготування та споживання їжі та інші побутові роботи, як показує той же аналіз, зосереджувалися переважно в сімейному колі. Так, склад виробничого інвентарю у всіх житлах Білолісся, за даними трасологічного аналізу, був практично однаковий. Незначні розбіжності у техніко-морфологічному оформленні деяких виробів між господарсько-побутовими комплексами лише підтверджує дискретний характер первісного виробництва, де кожний мисливець виготовляв собі і своїй родині повний комплекс знарядь праці.

Для раннього мезоліту України поки що невідомі великі поселення, які можна було б розглядати як базові довгочасові табори мезолітичних громад. Однорідні невеликі поселення цього часу широко розсіяні у межах природно-кліматичних зон (Рогалик — Леонтіївка — Царинка; Кукрек — Кам’яна Могила — Анетівка та ін.), а іноді й за межами екологічних регіонів.

Спостереження за пам’ятками раннього мезоліту дають нам можливість відтворити соціальну структуру суспільства того часу. Його основним виробничим осередком була невелика первісна громада (до 20—25 чоловік), яка складалася з 3—4 малих сімей по 4—6 чоловік у кожній. Такі громади були розсіяні на значній відстані одна від одної. Однак збережені традиції оформлення мисливської зброї свідчать, що вони підтримували тривкі зв’язки між собою. Це було зумовлено не виробничими потребами, а необхідністю дотримання шлюбно-сімейних стосунків, які регулювалися консервативними традиціями екзогамії.

Пам’ятки пізнього мезоліту досліджено повніше, що дає змогу конкретніше відтворити соціальну структуру їхніх мешканців. Досить виразна група пам’яток, як було зазначено вище, досліджена у межиріччі Дунаю та Дністра. В центрі цього регіону розташовано велике поселення (Мирне). У радіусі 90 км від нього відкрито ще понад 20 невеликих пізньомезолітичних місцезнаходжень.

За сучасними демографічними оцінками, у 18 господарсько-побутових комплексах на поселенні Мирне мешкало 90—130 чоловік протягом 2 років. Однак, враховуючи пересувний спосіб адаптації пізньомезолітичних громад, можна припустити, що на поселенні постійно мешкало значно менше людей, а термін його функціонування був значно більший. Підкреслимо, що неоднорідні за техніко-морфологічним складом виробничого інвентарю господарсько-побутові комплекси належали до двох культурних традицій. Загальна оцінка економічного потенціалу поселення та етнічного складу його мешканців дала змогу дослідникам розглядати Мирне як базове тривале поселення гетерогенної громади, що складалася з 18 сімей двох родів: анетівців та гребениківців. Мешканці поселення вели колективний мисливський промисел, який зумовлював рівноправний розподіл мисливської здобичі між малими сім’ями, що доведено планіграфічним аналізом.

Невеликі місцезнаходження, розсіяні в межиріччі, за техніко-морфологічним складом виробничого інвентарю також належать двом культурним традиціям, репрезентованим на Мирному. Більшість з них представлена складом знарядь, притаманним лише одній з двох традицій: анетівській або гребениківській. Лише на одному місцезнаходженні (Залізничне) знайдено вироби двох культурних традицій. Однак взаємовідносини між різними етнічними групами на цьому поселенні поки що повністю не з’ясовані.

Значно складніше оцінити демографічну ситуацію на малих поселеннях, а також щільність заселення всього регіону. Попередні розробки, складені лише за кількісними оцінками виробничих комплексів, дають можливість припустити, що ці місцезнаходження були сезонними стоянками рухливих громад, які складалися з 2—4 сімей родичів по чоловічій лінії. Однак приклад Залізничного показує, що тоді траплялися малі первісні громади зі спорідненими сім’ями й, можливо, необов’язково по чоловічій лінії.

Загалом соціально-етнічна ситуація, досліджена у межиріччі Дунаю та Дністра, на нашу думку, може розцінюватися як племенна організація, а поселення Мирне — як постійно (тривалий час) функціонуюча організація (виробничо-організаційний центр), де одночасно представлено обидві шлюбні філіації. Навколо Мирного у радіусі 90 км розселяються малі однородові громади. Територія, зайнята племінною організацією, відповідає нормам “кормової” території племен, досліджених етнологією.

Зауважимо, що сім’ї в даному конкретному племені були патрилокальними, доказом чого є величезна перевага на малих поселеннях однокультурних індустріальних комплексів, які за первісними традиціями вироблялися виключно чоловіками. Поряд з цим індивідуалізація мисливського господарства та відносна економічна незалежність малих патрилокальних громад дає можливість припустити становлення патріархальних відносин у сім’ї.

Аналогічна етносоціальна ситуація виявлена дослідниками в інших природно-кліматичних зонах України. Розбіжності, котрі подекуди спостерігаються у розмірах соціальних об’єднань, їхній структурі та типах поселень, пов’язані з господарсько-культурною спеціалізацією або особливостями адаптації до природно-ландшафтного оточення. Принцип же формування племінної організації, основою якої були невеликі, переважно однородові громади, що складалися із малих патрилокальних сімей, для всіх регіонів залишається єдиним. Базові поселення трапляються рідко. У деяких випадках, наприклад на поселенні Гіржове, вони мають зовсім іншу, порівняно з Мирним, структуру, яка дає змогу розглядати такі пам’ятки як місця періодичних сходищ малих громад племінної організації або господарсько-екологічної ніші.

Окрім матеріалів поселень, нові риси в структурі мезолітичного суспільства добре простежуються на матеріалах поховань та могильників, що досліджені у Надпоріжжі, Криму та Подністров’ї.

Виникнення могильників є важливою новацією у поховальному обряді. Справа в тому, що раніше, ще з часів мустьє (неандертальців), в Україні, як і в усьому світі, були відомі лише індивідуальні або групові поховання. Вже сама поява могильників з визначеною системою розміщення похованих засвідчує значну осілість мезолітичного населення, формує поняття власної родової території та складання у її мешканців досить стійкої соціальної організації, яка могла б всебічно контролювати життєдіяльність у межах цієї території, захистити не лише її мешканців та природні ресурси, а й похованих, які символізували непорушний зв’язок живих із батьківщиною, тобто рідним краєм. Кладовище відтоді стає символом єднання людини з землею і формується поняття батьківщини, а водночас і любові до рідного краю.

Статевовікова структура та просторове розміщення поховань Надпорізьких могильників не залишає сумнівів у патріархальних відносинах серед Населення, яке їх залишило. Так у 1-му Василівському могильнику в Надпоріжжі поховані виключно чоловіки (принаймні, лише 3 з 24 поховань підлягають сумніву в визначенні статі). Більшість похованих — це чоловіки зрілого віку, захоронені невеликими компактними групами по 2—4 чоловіки у кожній. Місця поховання таких груп, ймовірно, були кладовищами чоловіків однородової громади, а могильник в цілому — племінним кладовищем. 3-й Василівський могильник відрізняється від вищеописаного як складом, так і структурою поховань. Тут захоронені чоловіки, жінки й діти. Жіночі поховання на могильнику розташовані в його центральній частині, тоді як чоловічі оперізують їх групами, ніби захищають від ворогів. Діти захоронені як з чоловіками, так і з жінками. Знахідки поховань дітей з чоловіками, ймовірно, свідчать про громадське усвідомлення чоловічої лінії спорідненості в процесі становлення патріархальних відносин. Свого часу А. Д. Столяр, вивчаючи матеріали 1-го Василівського могильника, дійшов висновку, що помітна перевага чоловічих поховань може бути наслідком як патрилокального шлюбу, так і виникнення військової чоловічої організації, яка склалася серед місцевого населення для протидії чужинцям. Останніх у Надпоріжжі і взагалі на Подніпров’ї було чимало.

Справді складна етноісторична ситуація на Подніпров’ї і насамперед у Надпоріжжі, про що йшлося вище, не виключала збройних сутичок між різними групами населення, передусім між місцевим населенням та племенами, які просувалися з різних напрямків у багату життєдайними ресурсами долину Дніпра. Таке припущення підтверджується знахідками небіжчиків у мезолітичних похованнях Надпоріжжя зі слідами насильницької смерті. Наконечники стріл, знайдені в кістках похованих, належали не місцевому, а зайшлому населенню. Захист племінної (корінної, “кормової”, батьківської) території в час, коли поступово наростала екологічна криза, безсумнівно набув першочергового значення. Тому виникнення військової організації у мезолітичного населення Надпоріжжя може вважатися цілком ймовірним. Консолідація чоловіків для захисту племенної території могла мати місце і в інших племенних об’єднаннях. Однак ймовірніше, що контакти між різними етнічними спільностями в мезоліті були частіше миролюбними та спокійними.

Таким чином, як показує аналіз археологічних джерел, утворення племінної організації пов’язано із стабілізацією щільності населення, появою осідлості, хай спочатку і відносної, розвитком поняття. єдиної племінної (“кормової”) території, складанням режиму її раціонального використання та захисту від посягань чужинців, а також із формуванням нового ставлення до землі як батьківщини. Нова соціальна організація мала складний, нестійкий та суперечливий характер. З одного боку, тоді завершився розпад великих первісних громад пізнього палеоліту, на місці яких виникли невеликі однородові громади (2—4 сім’ї). З іншого, досить виразно простежується на новій основі об’єднання малих громад у племена, які на початку формування навряд чи були стійкими соціальними об’єднаннями. Вони виникли на різних територіях, розпадалися, з’єднувалися заново залежно від конкретних історичних ситуацій, як це притаманно більшості молодих, ще не цілком сформованих соціальних об’єднань, включно до ранніх державних утворень.

На сучасному етапі дослідження мезолітичної епохи вкрай важко дослідити характер зв’язків між різними структурами в племені. До того ж вони були різними в різних регіонах. В одних випадках, як це спостерігалося на Подніпров’ї, плем’я мало чіткі структури управління, без яких неможливо уявити собі військову організацію; у других, як було показано на прикладі межиріччя Дунаю та Дністра, це була соціальна організація, яка регулювала на більш “демократичних” засадах лише шлюбні та ідеологічні уявлення при відносно вільних господарських стосунках. У лісовій та лісостеповій зонах, судячи за даними етноісторичного аналізу, племенні об’єднання мали тимчасовий,нестійкий характер.

Однак при всьому розмаїтті етнічних, господарських, соціальних та культурних стосунків як між різними групами населення, так і в середині окремих соціальних об’єднань, мезолітична епоха, безсумнівно, підготувала підвалини для виникнення нового типу господарства — відтворюючої економіки та складання тривкої громади землеробів та скотарів.

Глава 5

Духовна культура