Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Рис. 30. Зображення бика у бойовій позиції з "Гроту бика” Кам’яної Могили, пісковик.

Ймовірно, що композиції “Гроту бика” пов’язані з мисливською магією. Схематизоване, але цілком упізнаване зображення тура дає можливість припустити датування композицій гроту пізнім мезолітом, коли тур широко заселив степові простори України і став провідним об’єктом полювання мешканців цих районів.

Схематична манера виконання зображень на Кам’яній Могилі заслуговує на особливу увагу. Стилізація та схематизм у первісному мистецтві пов’язані з переходом первісних митців від зображень конкретних об’єктів до узагальнюючих образів, що пов’язано із запровадженням лука та стріл, розвитку засобів полювання та значним розширенням об’єктів мисливського промислу. Відображення цих змін бачимо, зокрема, і на зазначених композиціях. Поряд зі схематичними та стилізованими з’являються й зображення такого крайнього ступеню стилізації та умовності, який не дає змоги поки що розкрили їхнє смислове значення. Ці зображення, прості за формою та складні за змістом, свідчать, що в мезолітичну добу формується новий тип мислення, який спроможний глибше аналізувати навколишнє середовище і місце в ньому людини з її складними і суперечливими ідеологічними уявленнями.

Складні міфічні уявлення мезолітичного населення України втілились у чурингах, знайдених у значній кількості на Кам’яній Могилі, на місцезнаходженні Балин Киш у Криму та на інших пам’ятках України. Чуринги (на мові австралійського племені аранда) — це особливі каміння або дощечки з вирізаними або намальованими на них знаками, які переховуються у спеціальних таємничих сховищах і символізують приналежність їхніх власників до конкретної тотемної групи. В. Н. Даниленком розкопаний на Кам’яній Могилі окремий “Грот чуринг”, де знайдено біля сорока кам’яних, прикрашених лінійно-геометричним орнаментом виробів різних розмірів, здебільшого у вигляді різноманітних порід риб. Чуринги виявлено і в інших місцях Кам’яної Могили. З’ясування ідеологічного змісту цих знахідок стане можливим лише за подальшими археологічними дослідженнями.

Завершуючи огляд духовної культури мезолітичного населення, зазначимо, що в цей час помітно зростає рівень раціональних знань первісної людини, поглиблюється її інтелектуальний потенціал, формуються складні ідеологічні уявлення, що відображуються в нових проявах мистецтва та різних міфічних символах, які, здебільшого, поки що важко інтерпретувати.

Все це, поряд із розвитком матеріального виробництва, підготувало базу для запровадження нових форм економіки у неолітичну епоху.

Глава 6

Антропологічний склад населення

Фізичний тип населення України в мезолітичну епоху досліджений за палеоантропологічними матеріалами могильників Дніпровського Надпоріжжя (Волоського, Василівського І і III) (рис. 31) та окремих поховань з гротів Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму. Цими знахідками репрезентоване лише населення Південної України. Для більш північних районів антропологічні знахідки цього часу поки що невідомі. Загалом на основі вивчення зазначених матеріалів антропологи дійшли висновку, що фізичний тип населення Південної України належить до великої європейської раси.

Рис. 31. Чоловік з поселення Василівка ІІ. Реконструкція Г. В. Лебединської.

Серед мезолітичного населення, котре залишило надпорізькі могильники, дослідники виділяють три антропологічні варіанти:

Перший — довгоголовий, з високим склепінням, широким і середньовисоким добре профільованим обличчям; середньошироким носом; низькими або середньовисокими орбітами (Василівка І, поховання із зібганими кістяками Василівки III). Велика схожість антропологічних ознак зазначених поховань двох Василівських могильників, розташованих поблизу один від одного, може бути пов’язана із спорідненістю залишившого їх населення.

Другий представлений ще більш довгоголовим населенням з дуже вузьким і високим обличчям; у деяких індивідуумів помітна тенденція до прогнатизму (Волоський могильник).

Третій відрізняється від перших двох коротшою головою, але в межах довгоголових форм; обличчя середньої ширини і висоти з тенденцією до мезогнатії і альвеолярного прогнатизму (поховання з витягнутими кістяками Василівки III).

Усі три варіанти метисовані і, вірогідніше всього, близькі генетично. Різниця між ними може бути хронологічна або племінна. Так, антропологічний варіант витягнутих кістяків Василівки III, який до того ж відрізняється поховальним обрядом (випростане положення небіжчика), може свідчити про розширення шлюбних зв’язків з іншою групою неспорідненого населення[57].

Поховані в гротах Фатьма-Коба (чоловік) і Мурзак-Коба (чоловік і жінка) загалом схожі з небіжчиками з надпорізьких могильників, проте мають і деякі антропологічні особливості. Чоловік з Фатьма-Коби (рис. 32) був невисокий на зріст, довгоголовий, не масивний, з широким і низьким добре профільованим мезогнатним обличчям з низькими орбітами. Чоловік і жінка з гроту Мурзак-Коба (рис. 33, 34) мали високе склепіння черепу, різку доліхокранність, надто широке обличчя з різко виступаючим носом, високий зріст. У жінки спостерігалась тенденція до прогнатності. Г. Ф. Дебец вважав прогнатизм у частини мезолітичного населення півдня України (особливо Криму) залишками євро-африканської стадії розвитку, коли ще не було сформовано чіткі відмінності між негроїдною і європеоїдною расами. На думку Г. Ф. Дебеца і Є. В. Жирова, люди з кримських гротів були типовими кроманьйонцями.

Рис. 32. Чоловік з гроту Фатьма-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Рис. 33. Чоловік з гроту Мурзак-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Рис. 34. Жінка з гроту Мурзак-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Однак В. В. Бунак і В. П. Якимов не погоджуються з таким визначенням і вважають, що кримські мезолітичні кістяки значно відрізняються від типових кроманьйонців багатьма особливостями і, зокрема, великої) висотою черепа. В. В. Бунак підкреслює також неоднорідність усіх трьох черепів і порівнює їх з високоголовою, середньошироконосою, помірно прогнатною, з широким обличчям різновидністю мезолітичних типів європеоїдного населення. М. М. Герасимов також відзначає деяку відмінність людей з гроту Мурзак-Коба (особливо жінки) від типових кроманьйонців. На його думку, в обличчі жінки зовсім відсутні примітивні риси неоантропа, її голова вражає гармонійністю рис, незважаючи на загальну масивність обличчя та його велику ширину. Високе чоло, тонкий із слабим горбочком ніс, великі мигдалеподібні очі, гарно окреслений рот, чітке, але м’яке підборіддя, незважаючи на велику фізичну силу, гармонійно поєднуються з певною м’якістю, жіночістю всього вигляду. Вона мала тонкі руки і кисті з довгими пальцями, обидва мізинці яких були свідомо покалічені (ампутовані дві фаланги). Можливо, така ампутація була пов’язана з магічними обрядами того часу. Відсутність того чи іншого пальця спостерігається і на відбитках та обводах кистей рук пізньопалеолітичного стінного живопису.