Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Особливе значення у вивченні історії стародавнього часу мають дослідження, пов’язані з відтворенням рівня розвитку інтелекту і духовної культури первісної людини, її намаганням пізнати навколишнє середовище, світ взагалі і знайти своє місце в ньому. Сам по собі процес зростання інтелектуального і духовного потенціалу у суспільстві вкрай складний і суперечливий. Він зумовлений багатьма чинниками і має різні конкретно історичні прояви. До того ж, на превеликий жаль, пам’яток духовної творчості мезолітичної людини в Україні знайдено дуже мало.

Однак, спираючись на попередні відомості про творчу діяльність первісної людини, спробуємо відтворити деякі моменти її буденного життя в мезолітичний час, залучивши при цьому всі ймовірні свідчення про її духовну й інтелектуальну діяльність.

Як нам уже відомо, близько 3 мільйонів років людина день у день виготовляла з каменю мисливську зброю та інші знаряддя праці. Наприкінці мезоліту вони були не тільки ефективнішими за попередні, а й естетично довершенішими. Здебільшого вони були оброблені і підігнані з ювелірною точністю і великою майстерністю. Однак справа навіть не в цьому. Перш ніж зробити ефективну і естетично досконалу зброю, людині необхідно було добре знати і вміти оцінювати якості кам’яних порід, що безумовно сприяло накопиченню мінералогічних знань. Із безмежного обсягу гірських порід людина поступово навчилась відрізняти не лише ті, які могли бути піддані подальшій обробці з метою отримання необхідних і належної якості знарядь, а й ті, що могли бути доцільно використані на будівництві різноманітних споруд із застосуванням каменю та інших матеріалів.

Проте цим не обмежуються знання первісними людьми властивостей гірських порід. На мезолітичних поселеннях знайдено численні перепалені уламки дрібнозернистого озалізненого пісковика, темнобурого мергелю, вохри тощо, поряд з фарботерками, товкачами для фарб, дрібними вістрями та трапеціями. Розтерті в порошок перепалений пісковик, мергель, вохра використовувались як барвники для розпису одягу, а також для татуювання та розпису тіла людини при обрядових церемоніях. Червоні, близькі до кольору крові, вони часто супроводжували мертвих у похованнях на мезолітичних могильниках Надпоріжжя та Криму. Навряд чи можна сумніватися в тому, що перші пошуки людини в хімічній галузі були пов’язані саме з виготовленням мінеральних барвників.

Накопиченню знань з географії та біології сприяли необхідність удосконалення мисливського промислу та процесу розчленування і обробки туш мисливської здобичі. Мисливець повинен був не лише добре знати особливості рельєфу місцевості полювання і вільно орієнтуватися у просторі, а й склад та звички тваринного світу, біологію розмноження промислових тварин, склад і їстівні якості рослин довкілля. Без цих знань важко було успішно вести мисливсько-збиральницьке господарство і неможливо було б перейти до доместикації рослин і тварин, перші спроби якої на півдні України розпочались наприкінці мезоліту — початку неоліту. Зростанню географічних уявлень сприяли і вимушені міграції населення, про що йшлося раніше. .

Розвиток виробництва також зумовлював потребу в подальшому удосконаленні математичних та астрономічних знань. Останнім часом в археології стало визнаним, що значна частина пізньопалеолітичних та мезолітичних виробів з кісток та витворів мистецтва, які були свого часу “прикрашені” різноманітними зарубками, ямками, хрестиками, крапками тощо, відбивають процес становлення і розвитку системи рахунку та календарних (астрономічних) уявлень у первісної людини[56].

Передумови розуміння необхідності кількісних уявлень і операцій визрівали у повсякденному житті первісної людини і були пов’язані з її утилітарною діяльністю: розчленування крем’яної сировини, розподіл продуктів мисливського промислу, складання із окремих частин наконечників стріл, спорудження жител тощо. Математичні уявлення на основі цих спостережень почали складатися в попередні часи, ймовірно, ще в ранньому палеоліті. За періоду мезоліту первісна людина, безумовно, уже досить вільно володіла навичками рахунку, що відбилося в численних графічних витворах того часу.

Так, на одному з уламків костяних наконечників, знайдених на мезолітичному поселенні Мирне, що у Нижньому Подунав’ї, чітко помітні чотири групи насічок (рис. 27). Три з них складаються з ромбоподібної фігури в центрі, зверху і знизу біля гострих кутів якої нанесено по чотири або три паралельні насічки. Ледве помітна подібна композиція простежується й у нижній частині уламка, яка частково була стерта заполіровкою під час крепління наконечника до древка, що свідчить про попереднє графічне оформлення наконечника до його остаточного закріплення на стрілі. Чітка ритміка графічних композицій безперечно є відбитком досить сталих математичних знань, передусім розвинутої системи рахунку, операційними одиницями якої були числа 4 й 3, та геометричні надбання. Напевне, ці геометричні композиції мали магічне значення і водночас могли бути відображенням досить складних календарних (астрономічних) уявлень.

Рис. 27. Наконечник стріли з “математичними” насічками (Мирне).

На інших уламках чітко помітні композиції з двох паралельних насічок, які наносились поперек пазів проти місць кріплення крем’яних вкладенів, що, мабуть, мало символізувати надійне закріплення крем’яних пластинок — гострого леза мисливської зброї — та сприяти йому (рис. 28).

Рис. 28. Наконечник стріли з орнаментальними насічками (Мирне).

Трапляються на уламках і графічні композиції, які нині сприймаються як суто орнаментальні, хоча в даному контексті мали не лише естетичне, а й смислове навантаження.

Вище зазначалося, якими значними соціальними змінами в житті тогочасної людності було зумовлене виникнення мезолітичних могильників. Поряд з цим дослідники підкреслюють і їхнє певне ідеологічне навантаження. Так, аналізуючи позу та орієнтацію небіжчиків волосько-василівських могильників, Д. Я. Телегін дійшов висновку, що населення Надпоріжжя, яке залишило могильники цього типу, поклонялось Сонцю і пов’язаному з ним теплу, а також вогню, який символізував домашнє вогнище з його затишком, теплом та спокоєм.

Оригінальний звичай простежений С. М. Бібіковим під час дослідження парного мезолітичного поховання в гроті Мурзак-Коба в Криму. В процесі розкопок та анатомічного вивчення жіночого кістяка з’ясувалося, що у небіжчиці було ампутовано дві останні фаланги на мізинцях обох рук, причому ще за життя жінки, і це мало обрядове значення. Цей звичай був широко розповсюджений серед населення різних континентів за різних історичних часів, від палеоліту до середньовіччя включно, і мав різне ідеологічне навантаження, що й ускладнює конкретизацію обрядових уявлень, якими керувались мешканці гроту при його виконанні.

У зв’язку з описаним обрядовим каліцтвом підкреслимо ще один аспект інтелектуального розвитку мезолітичної людини. Незважаючи на негативну оцінку змісту ампутації, сама по собі вона засвідчує певні досягнення хірургічної практики первісної людини.

Крім ампутації кінцівок на остеологічних матеріалах мезолітичного часу простежено трепанацію черепа, вилучення зубів, лікування переломів тощо. Досить високий для тієї доби рівень практичної хірурги, напевно, супроводжувався і значними досягненнями в інших підрозділах медичної практики та фармакології, які важко простежити на археологічних матеріалах.

Серед незліченних пам’яток мезолітичного часу особливе місце посідає своєрідний археологічний комплекс Кам’яної Могили, яка розташована за 15 км на північ від Мелітополя. Незвичайним є вже саме розташування пам’ятки у ландшафті. Високий пісковий горб, вкритий великими кам’яними брилами, що виразно виділяється серед широкої рівнини заплави р. Молочної мимоволі привертає до себе увагу мандрівників. Місцеве населення охоче розповідає захоплюючі легенди як про фантастичне утворення Кам’яної Могили, так і про багатющі скарби, закопані героями або розбійниками під її скелями. Таке вражаюче явище природи не обійшли увагою і стародавні мешканці приазовських степових просторів.

Але не сам по собі велетенський кам’яний горб цікавить археологів (хоча й сама історія його створення природою серед степової рівнини є дуже цікавою), а своєрідні зображення, що вкривають брили пісковика в гротах Кам’яної Могили (рис. 29), та інші загадкові знахідки, вкриті лінійно-геометричним орнаментом, яких за понад 100 років дослідження Кам’яної Могили знайдено більше тисячі. Однак до останнього часу серед дослідників не існує єдності ні з приводу хронології зображень, ні в питанні їхнього історичного змісту. Безсумнівно лише те, що гроти Кам’яної Могили були культовим місцем, де протягом багатьох століть первісні мешканці відправляли якісь особливі обряди, що відповідали їхнім ідеологічним уявленням.

Рис. 29. Кам’яна Могила, загальний вигляд зображень.

Не зачіпаючи згаданих вище дискусійних проблем, звернемо увагу читачів лише на одну групу зображень у “Гроті бика” (за іншими тлумаченнями “Грот мамонта”). Центральне місце за розмірами тут займає зображення пораненого стрілами чи списами бика (тура) в бойовій позі (рис. 30). Місця “влучення” стародавній художник акцентував штучними заглибинами на корпусі тварини. Поряд з цим зображенням досліджено ще декілька окремих композицій. Насамперед, це коло з чотирьох биків, які також “тримають” оборону (рис. 29). Зображені також три олені, коні, хижаки, градчасті огорожі, протерті заглиблення. Над фігурами людей і заглибинами піднесена людська постать мисливця-заклинателя.