Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Останніми роками, завдяки впровадженню в практику археологічних досліджень нових наукових методик і передусім вивченню планіграфії культурних решток на площі поселень, вдалося конкретизувати організацію побуту і виробничого процесу первісної громади. На деяких поселеннях повністю реконструйована виробничо-побутова обстановка: визначені місця обробки та розщеплення кременя, виготовлення знарядь і одягу, білування тварин, приготування їжі, проведення обрядово-театралізованих свят.

З’ясувалося, що виготовлення знарядь праці носило дискретний характер, тобто вони не виготовлялись в одному місці і про запас. Цей процес був розтягнутий у часі і просторі. На стоянках, розташованих поблизу виходу сировини, склад кам’яних виробів специфічний. Тут багато напівфабрикатів і заготовок, але мало закінчених виробів та спрацьованих нуклеусів. Зрештою, в районах виходу кам’яної сировини трапляються місця її видобування і попередньої обробки — майстерні (наприклад, Студениця на Дністрі). Вони функціонували, як правило, тривалий час протягом кількох періодів кам’яного віку. Типологічно завершених видів знарядь тут майже не буває. Велика кількість безформних уламків сировини, первинних відколків, відщепів та уламків, малопридатних для вторинної обробки або безпосереднього використання, інколи заготовок нуклеусів — такий небагатий склад виробів, які трапляються на майстернях. Типологічно вони аморфні і практично не піддаються точнішому датуванню, аніж “друга (або перша) половина кам’яного віку”.

Найчисленнішу категорію матеріальної культури, а частіше єдину, становлять кам’яні знаряддя праці та відходи їхнього виробництва, які розглянемо в розділі про господарську діяльність.

Глава 2

Господарство

Основою господарства первісної громади пізнього палеоліту було мисливство та збиральництво. Значна частина трудових зусиль витрачалась також на будівництво жител, виготовлення знарядь праці та предметів побуту, пошиття одягу, приготування їжі, збирання палива та ін. Зрештою, помітне місце в балансі трудових витрат займало виготовлення предметів мистецтва, прикрас, підготовка до ритуальних обрядів. Археологічні свідчення про різнобічне і по-своєму змістовне життя палеолітичної людини дають змогу думати, що в оптимальні моменти успішної адаптації до навколишнього середовища якість життя стародавньої людини була досить високою.

За умов нестійкого, переважно холодного та помірного клімату головну роль відігравало мисливство, оскільки забезпечувало людину більш калорійною їжею протягом усього року. Про це свідчить передусім набір знарядь праці на пізньопалеолітичних стоянках і поселеннях, який складався здебільшого з предметів мисливського озброєння (наконечників списів (рис. 16, 6)), дротиків, стріл); різнотипних вкладишів метальної зброї, кинджалів, ножів; знарядь для виготовлення кістяних та дерев’яних наконечників, древків списів, дротиків і стріл, різців, скобелів, скребачок, абразивів, а також інструментів для переробки мисливської здобичі (сокир, розбілювальних ножів, скребачок, лощил, проколок (рис. 16, 12), голок (рис. 16, 8) та ін.). Знаряддя для обробки продуктів збиральництва представлені значно меншим числом (пести-терочники, плити зернотерок). Необхідно при цьому враховувати, що значимість цих двох видів господарської діяльності на різних етапах пізнього палеоліту в різні пори року і в різних господарських групах була неодинаковою. Час від часу збиральництво, особливо в ускладненій формі, могло повністю забезпечувати життєдіяльність колективу. Але навіть у цих випадках полювання залишалося пріоритетним видом господарської діяльності, оскільки визначало прогресивний розвиток засобів виробництва. Саме на еволюції знарядь, пов’язаних переважно з мисливством, побудована археологічна періодизація кам’яного віку.

Рис. 16. Кістяні вироби пізнього палеоліту:

1, 2, 9, 10 — вироби невизначеного призначення; 3, 4 — застібки; 5 — підвіска з фрагменту щелепи ведмедя; 6 — реконструкція кріплення кістяного наконечника списа; 7 — булавка зі стилізованою головкою; 8 — голка; 11 — стилізоване зображення жінки; 12 — проколка.

Склад, розміри, форма, характер обробки знарядь для полювання та переробки мисливської здобичі багато в чому зумовлювались об’єктами полювання та його засобами. Полювання на мамонта передбачало виготовлення міцних списів з великими гострими наконечниками, а також колективний характер самих прийомів полювання, тоді як промисел дрібних тварин можна було вести легшим мисливським спорядженням із залученням меншого числа мисливців і навіть індивідуально. Однак ця залежність мала не прямий характер, тому значною мірою визначалась традиціями, які склалися в конкретних первісних колективах, інколи за межами території, яка експлуатувалася на той момент, в інших екологічних умовах. Не можна не враховувати також взаємозапозичення та взаємовпливи під час різного роду контактів. Все це визначало розмаїття форм та розмірів мисливського спорядження, з одного боку, та нівелювання їхніх особливостей — з другого, що стало основою формування господарсько-культурних традицій. Вивчення складу мисливської здобичі пізньопалеолітичних пам’яток вказує, за деякими винятками, на широкий спектр видів тварин у складі мішаного льодовикового комплексу фауни. На більшості поселень північної зони знайдено кістки мамонтів, коней, північних оленів, носорогів, вовків та інших тварин. На Середньому Подністров’ї, Волині та Середньому Подніпров’ї здебільшого полювали на мамонта. Наприкінці пізнього палеоліту на поселеннях Середнього Подністров’я помітно зростає кількість кісток коня та північного оленя. Однак навіть у фіналі пізньольодовикового періоду біомаса мамонтів і зубрів тут переважає над біомасою коней і північних оленів.

У південних районах на ранніх етапах пізнього палеоліту в складі мисливської здобичі домінує, інколи абсолютно, бізон. У невеликій кількості на поселеннях трапляються кістки коней, північного оленя, вовка, сайгака та інших тварин. На кінець льодовикового періоду кількість кісток бізона різко скорочується і поступово зростають знахідки решток коня. На деяких поселеннях кінь перетворюється на єдиний промисловий вид.

Загалом на території України можна простежити три господарсько-адаптивні уклади, котрі умовно можна визначити як мисливці на мамонта (Середнє і Верхнє Подніпров’я) (рис. 17), мисливці на бізона і коня (степова зона) (рис. 18), комплексні мисливці із значним розвитком збиральництва (Подністров’я). Наприкінці пізнього палеоліту в Поліссі з’явилася велика кількість мисливців на північного оленя.

Рис. 17. Сцена полювання на мамонта мешканців північної зони.

Найважливішим елементом господарської діяльності пізньопалеолітичної людини було виготовлення знарядь праці. Вже в кінці раннього палеоліту в комплексах мустьєрських індустрій зароджується призматична техніка розщеплення кременя, яка дала можливість якісно покращити оснащення мисливських колективів знаряддями, розширивши передусім асортимент знарядь праці, що призвело до підвищення продуктивності мисливсько-збиральницького господарства.

Рис. 18. Сцена полювання на бізонів мешканців південної зони.

Одним із основних засобів реконструкції первісної технології є експериментальна археологія, яка дає змогу моделювати виробничі процеси та виявляти чисельні якісні та кількісні параметри. Експериментально встановлено велике значення правильного вибору сировини для подальшої обробки. Найважчими для обробки є гальки кулеподібної та яйцеподібної форм. На них немає зручних для нанесення удару ділянок, оскільки кожна ділянка їхньої поверхні становить частину сфери. На відміну від них гальки овально-сплощеної форми легко оббиваються і зручні для виготовлення як найпростіших рубальних знарядь, так і для відколювання заготовок.

Велику роль відігравали точність удару та розрахунок його сили. Якщо перший удар не давав очікуваного результату — зняття відколу, то всі наступні удари в цю точку були вже не ефективні, оскільки утворювали в нуклеусі систему випадкових тріщин, що зводило зусилля майстра нанівець.

Діапазон силової дії на камінь, що оброблявся, був дуже великий. Залежно від трудової операції прикладене зусилля змінюється від 1000 кг при розколюванні великих конкрецій гірської породи до найлегшого постукування при ударному ретушуванні[25].

Найбільш оптимальною формою нуклеусу, яка виникла до пізнього палеоліту, є призматичний нуклеус, який давав можливість одержувати серію стандартизованих пластинчастих заготовок з високим рівнем економії витрати сировинного матеріалу. Розповсюдження техніки призматичного відколювання виявилося можливим завдяки застосуванню посередників при ударній техніці. Посередник забезпечував високу точність та необхідний кут прикладення сили в точку удару. Посередники виготовлялися з роту і кістки. Подальшим етапом був розвиток техніки віджиму, яка використовувалася як для одержання заготовок, так і для ретушування. В процесі останнього, що виникло в ранньому палеоліті, утворювалося зусилля в 2—150 кг. Віджимниками служили необроблені уламки каменю, відколи та кам’яні знаряддя іншого спеціального призначення, наприклад скребачки.

В палеоліті виникла також техніка пікетажу (ударно-точкова техніка обробки каменю), яка використовувалася під час видовбування кам’яних жирових ламп. Ця техніка більш придатна при обробці каменю зернистої або аморфної структури (гнейс, сланець, пісковик).