Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Деякі архітектурні елементи також утворюють частину інтер’єру жител. До них відносяться передусім внутрішні підпорки даху, від яких у культурному шарі на підлозі залишилися кістяні пасинки (клини), а також складні за конструкцією арки входу з бивнів та черепів мамонтів.

Інколи простежується другий, допоміжний вхід, який міг використовуватися для сакральних цілей, як, скажімо, у первісних мешканців Лапландії, які після того, як вбивали ведмедя, якого вони вважали царем звірів, входили у юрту не крізь звичайні двері, а крізь отвір позаду.

Складним є питання про санітарно-гігієнічні умови життя в кістково-земляних житлах. Дехто з дослідників звертає увагу на те, що окремі групи кісток у конструкції зберігають анатомічні зв’язки (колонки хребців, пари великих і малих гомілкових кісток, нижні щелепи при черепах), що свідчить про те, що вони були покладені на свої місця свіжими. Наступне гниття органічних решток на кістках мусило створювати антисанітарні умови, які начебто виключали мешкання людей серед таких кісток. В зв’язку з цим можна навести такі контраргументи. По-перше, аналіз розташування кісток у зв’язках свідчить про те, що вони були розташовані в зовнішній обкладці скупчення, тобто містилися ззовні жител. По-друге, якщо виходити з палеокліматичних реконструкцій льодовикових умов пізнього плейстоцену, треба припускати уповільнений процес розкладу органічних решток. Крім того, треба враховувати історичну і культурну умовність такої категорії, як “санітарні умови”. Все разом це знімає заперечення можливих санітарних обмежень використання споруд з кісток мамонтів під житло.

В Подністров’ї і на Волині були поширені округлі житла легшої конструкції з меншої кількості кісток. При їхньому будівництві інколи використовувалися камені, які притискали до землі нижню частину шкіряного покриття жител. Прикладом таких споруд можуть служити житла з Молодово V (другий шар) та Куличівки (також другий шар). На останній пам’ятці досліджено поселення з шести легких жител, дев’яти місць обробки каменю і 11 зовнішніх вогнищ. П’ять жител розташовано майже по прямій лінії на відстані 2—5 м одне від одного, шосте — окремо від основної групи в 27 м. Діаметр житлових споруд — 2—7 м. У центрі вони мають вогнища, входи орієнтовані на південь і південний захід.

Мешканці Молодовського поселення полювали переважно на північного оленя, Куличівського — на мамонта і північного оленя.

Відомості, наведені вище, стосуються стаціонарних житлових споруд тривалого використання, до яких відноситься термін “житло”. Водночас житлами можуть бути також інші види споруд, зокрема тимчасові. Функціональні особливості жител значною мірою залежать від специфіки поселень в цілому.

Самостійну проблему становить аналіз розвитку господарсько-побутового комплексу, який треба розглядати в контексті розвитку поселення, частину якого він утворює.

Цікаву концепцію розвитку господарсько-побутового комплексу і поселення запропонував І. Г. Шовкопляс на матеріалах Подніпров’я.

На першому етапі розвитку поселення пізнього палеоліту утворювали єдиний господарський організм, у якому житла групувалися навколо спільної господарської зони (Радомишль) (рис. 12).

На другому етапі спостерігається зближення окремих жител з певними господарськими ямами і виробничими центрами (Мізин) (рис. 13).

На третьому етапі житла та господарські об’єкти, що пов’язані з ними, розташовуються в межах поселення окремо одне від одного, утворюючи ізольовані господарсько-побутові комплекси (Добранічівка) (рис. 14).

Рис. 12. План поселення Радомишль (за І. Г. Шовкоплясом):

1 — залишки жител; 2 — господарська яма; 3 — вогнище; 4 — виробничий центр.

Рис. 13. План поселення Мізин (за І. Г. Шовкоплясом):

1 — залишки жител; 2 — ями-сховища; 3 — вогнища; 4 — виробничі центри.

Таким чином, за археологічними джерелами від початку до другої половини пізнього палеоліту простежено розпад єдиного господарсько-побутового комплексу поселення на менші за обсягом та відокремлені, основу яких утворювали окремі житла. Аналізуючи соціально-економічний зміст цього процесу, І. Г. Шовкопляс вбачав у ньому поступове відокремлення сімей всередині родової громади.

Загалом схема, запропонована І. Г. Шовкоплясом, вірно відбиває логіку розвитку структури давніх поселень, хоча побудована вона дещо прямолінійно. Нерівномірність та різноманітність історичного процесу висвітлює значно складнішу картину розвитку планування давніх поселень та господарсько-побутових комплексів, зумовлену, зокрема, не тільки соціальними структурами, а й традиціями побуту та адаптивними факторами.

Рис. 14. План Добранічівського поселення (за І. Г. Шовкоплясом):

1 — залишки жител; 2 — ями-сховшца; 3 — вогнища; 4 — виробничі центри.

Матеріали досліджень Гмелінського поселення Костьонківської палеолітичної експедиції показують, що Гмелінське поселення (третій шар) — це складний господарсько-побутовий комплекс одного поселення, який має дві спеціалізовані зони: господарську (два комплекси) та житлову (чотири комплекси). На поселенні зафіксована ситуація, відома за етнографічними джерелами, коли поселення складається не з відокремлених господарсько-побутових комплексів (житло та його господарські об’єкти), а становить єдиний господарсько-побутовий комплекс, який, на відміну від Радомишля, має відокремлені спеціалізовані зони (побутову та житлову).