Орієнталізм

7. А проте існує певна нехіть визнавати, що політичні, інституційні

та ідеологічні примуси діють так само на кожного окремого автора. Жоден

учений-гуманітарій не став би заперечувати, що дослідник, який береться

тлумачити романи Бальзака, не може нехтувати той факт, що, створюючи свою

«Людську комедію», автор перебував під впливом конфлікту між Жоффруа

Сент-Ілером і Кюв’є, та коли йдеться про тиск на Бальзака з боку глибоко

реакційного монархізму, то це начебто якимось чином применшує його літературний

«геній», а тому вважається менш вартим серйозного дослідження. Подібним чином —як не перестає нам нагадувати про це Гаррі Брекен — філософи мають звичай

дискутувати про Локка, Г’юма та емпіризм, ніколи не беручи до уваги, що існує

експліцитний зв’язок між «філософськими» доктринами цих класичних авторів та

расовою теорією, яка виправдовує рабство, або арґументами на користь

колоніальної експлуатації8. Це досить узвичаєні способи, якими

сучасна наука обстоює свою чистоту.

Можливо, й правда, що більшість спроб тицьнути

культуру носом у багно політики мали характер грубого іконоборства; можливо

також, що теорія соціального витлумачення літератури в моїй галузі не змогла

встигнути за колосальним технічним поступом у методах деталізованого

текстуального аналізу. Але нам нікуди не дітися від того факту, що

літературознавчі студії загалом та американські марксистські теоретики зокрема

не завдали собі клопоту перекинути міст через провалля, яке розділяє суперструктурний