Орієнталізм

дослідженні про орієнталізм. Бо коли правда, що жодне знання, добуте в

гуманітарних науках, ніколи не зможе знехтувати або обминути увагою те, що його

автор як людський суб’єкт перебуває в полоні власних обставин, тоді також має

бути істинним і те, що європеєць чи американець, який вивчає Схід, буде

неспроможний обминути головні обставини своєї реальності: {24} що він

дивиться на Схід передусім як європеєць або американець, а вже потім як

особистість. А бути європейцем чи американцем у такій ситуації — це аж ніяк не

інертний факт. Він означав і означає усвідомлення, хоч би яке невиразне, того, що ти належиш до держави, яка має на Сході цілком визначені інтереси, і ще

важливіше, що ти належиш до тієї частини людства, яка має цілком визначену

історію взаємин зі Сходом чи не від часів Гомера.

Викладені в такий спосіб, ці політичні реальності ще

надто невизначені й загальні, щоб бути по-справжньому цікавими. Кожен з ними

погодиться, не обов’язково при цьому погоджуючись, що вони багато означали, наприклад, для Флобера, коли той писав «Саламбо», або для Г. А. Р. Ґібба, коли

він писав «Сучасні течії в ісламі». Проблема в тому, що існує надто велика

відстань між великим домінантним явищем, як я його описав, і дрібницями повсякденного

життя, що обумовлюють процес написання роману чи наукового тексту. Проте якщо

від самого початку ми відмовимося від думки про те, що «великі» явища, як то

імперське панування, не можуть бути механічно й детерміністично застосовані до

таких складних матерій, як культура та ідеї, тоді ми почнемо наближатися до

дуже цікавого виду дослідження. Моя ідея полягає в тому, що європейські, а