Розділ без назви (4)

Коли ми прочитаємо цей виділений курсивом абзац, то насамперед, імовірно, нас вразить його тривіальність. Але не зважаймо на тривіальність: якщо ми переглянемо його знову, уважніше, то побачимо, що в ньому йдеться (1) про висловлювання, (2) про деякі факти й що (3) в ньому стверджуються дуже ясні умови, котрі бажано мати, якщо ми хочемо сказати, що вказане висловлювання відповідає вказаним фактам.

Тим, хто вважає, що виділений курсивом абзац надто тривіальний чи надто простий для того, щоб містити у собі щось цікаве, слід нагадати вже сказане: оскільки кожен знає, що означає істина чи відповідність фактам (доки не починає розмірковувати над цим), то в певному розумінні представлення цього мусить бути тривіальним.

Те, що ідея, сформульована у виділеному курсивом абзаці правильна, можна показати за допомогою другого, набраного курсивом абзацу.

Заява, зроблена свідком «Сміт увійшов до ломбарду відразу після 10.15», істинна за умови й лише за умови, що Сміт увійшов до ломбарду відразу після 10.15.

Ясно, що цей другий, виділений курсивом абзац знову дуже тривіальний. Проте в ньому повністю викладено умови для застосування предиката «істинне» до будь-якого твердження, висловленого свідком.

Декому може спасти на думку, що краще було б сформулювати абзац у такий спосіб:

Заява, зроблена свідком «Я бачив, як Сміт увійшов до ломбарду відразу після 10.15», істинна за умови й лише за умови, що свідок бачив, як Сміт увійшов до ломбарду відразу після 10.15.

Порівнюючи третій, виділений курсивом абзац із другим, ми побачимо, що якщо другий представляє умови істинності висловлювання про Сміта і про його дії, то третій — умови істинності висловлювання про свідка і про те, що він робив (чи бачив). Однак це єдина відмінність між двома абзацами: обидва викладають цілковиті умови для істинності двох різних висловлювань, наведених у них.

Правило давання свідчень полягає в тому, щоб свідки обмежувалися викладенням того, що вони насправді бачили. Дотримання цього правила часом може полегшити судді відрізнити істинне свідчення від фальшивого. Отож, певно можна сказати, що третій, виділений курсивом абзац має певні переваги над другим з погляду пошуку істини й знаходження істини.

Однак для нашої мети суттєво не змішувати питання реального пошуку істини та знаходження істини (тобто епістемологічні чи методологічні питання) з питанням про те, що ми маємо на увазі або що ми прагнемо сказати, коли говоримо про істину чи про відповідність фактам (логічне чи онтологічне питання істини). Тож з цього погляду третій, виділений курсивом абзац не має хоч яких переваг над другим. Кожен із них викладає цілковито умови для істинності наведених у них висловлювань.

Кожен, таким чином, відповідає на питання «Що таке істина?» цілковито в той самий спосіб, хоча кожен робить це непрямо, а шляхом викладу умов для істинності певного висловлювання і для різних висловлювань.

2. Критерії

Вирішальним тепер буде усвідомити: знання того, що означає істина або за яких умов висловлювання називається істинним, не є тим самим (і це слід чітко розрізняти), що й володіння засобами вирішення — критерієм вирішення,— чи дане висловлювання істинне або фальшиве.

Це розрізнення, про яке я кажу, дуже загальне і якнайважливіше для оцінки релятивізму, як ми побачимо далі.

Ми можемо знати, приміром, що ми розуміємо під «свіжим м'ясом» і під «зіпсутим м'ясом», але не можемо знати, як відрізнити одне від одного, принаймні в деяких випадках — саме це ми маємо па думці, коли кажемо, що в нас нема критерію «доброякісності» м'яса. Так само кожен лікар більш-менш знає, що він розуміє під «туберкульозом», але не завжди може його розпізнати. І хоча, можливо, існують (тепер) низки тестів, що майже рівнозначні методу вирішення, тобто критерію, шістдесят років тому таких тестів, безсумнівно, не було в розпорядженні лікарів, а отже, не було критерію. Одначе лікарі й у ті часи чудово знали, що вони мають на увазі під туберкульозом — легеневу і інфекцію, що її спричинював певний тип мікробів.

За загальним визнанням критерій — визначений метод вирішення,— якщо ми зуміємо одержати його, може зробити все яснішим, визначенішим і точнішим. Тому зрозуміло, через що деякі люди, прагнучи точності, вимагають критеріїв. 1 якщо ми можемо одержати їх, то така вимога виглядає розумною.

Однак було б помилковим вважати, що, перш ніж ми одержимо критерій для визначення, хвора людина на туберкульоз чи ні, фраза «X хворий на туберкульоз» позбавлена сенсу; або що, перш ніж ми одержимо критерій для визначення доброякісності чи зіпсутості м'яса, безглуздо розглядати, чи став якийсь шматок м'яса псуватися; або що, перш ніж отримаємо надійний детектор брехні, ми не розуміємо, що мається на увазі, коли йдеться про те, що X свідомо бреше, а тому не можемо навіть розглядати таку «можливість», оскільки це загалом не можливість, а безглуздя; або що, перш ніж ми отримаємо критерій істинності, ми не знаємо, про що йдеться, коли кажемо про істинність певного висловлювання.

Таким чином, ті, хто наполягає на тому, що без критерію — надійного тесту — для туберкульозу, брехні чи істини не можна дати означення словам «туберкульоз», «брехня» чи «істина», безперечно, помиляються. Насправді побудова низки тестів для визначення туберкульозу чи брехні відбувається після того, як ми встановили — хай навіть приблизно,— що маємо на увазі під словами «туберкульоз» чи «брехня».

Ясно, що в процесі розробки тестів для визначення туберкульозу ми можемо дізнатися набагато більше про цю хворобу; так багато, вочевидь, що можемо говорити про те, що під впливом нашого нового знання змінилося саме значення терміна «туберкульоз», і що після встановлення критерію значення терміну стало не таким, як раніше. Дехто, мабуть, може навіть сказати, що «туберкульоз» можна тепер визначати за допомогою такого критерію. Одначе це не міняє того факту, що ми й раніше дещо мали на думці, хоча, звичайно, могли знати про цей предмет набагато менше. Так само це не міняє того факту, що існує небагато хвороб, якщо такі взагалі є, для яких ми маємо критерій чи ясне визначення, і що небагато критеріїв, якщо такі взагалі є, заслуговують на довір'я. (Але якщо вони не надійні, то краще їх не називати «критеріями».)

Може не існувати критерію, що допоміг би нам встановити справжність чи фальшивість якоїсь фунтової банкноти. Але якби нам трапилися дві фунтові банкноти з однаковим серійним номером, то ми б мали достатні підстави заявити, навіть за відсутності критерію, що принаймні одна з них підробна. І така заява не була б безглуздою через брак критерію визначення справжності банкноти.