Розділ без назви (4)

Отож, я не бачу різниці між формулюванням професора Левінсона шодо «горезвісної... програми селекції», якої дотримуються прихильники тоталітаризму, та Платоновим формулюванням його власних намірів, стосовно розведення людського роду. Навіть якщо тут і є якісь дрібні розбіжності, вони не заторкують головне питання.

Щодо того, чи припускав Платон — як рідкісний виняток — змішування рас (що могло відбутися внаслідок підвищення в касті представника нижчої раси), то тут думки розходяться. Втім, я й далі переконаний у своїй правоті. Але не розумію, що змінилося б, якби ці винятки було дозволено. (Навіть сучасні прихильники тоталітаризму, на яких натякає професор Левінсон, дозволяли винятки.)

(5') Мене неодноразово та суворо критикували за цитування — чи радше спотворення — фрагмента із «Законів», який я обрав за один із двох епіграфів до частини «У полоні Платонових чарів» (інший уривок, який я протиставляю йому, взято з надгробної промови Перікла). Ці епіграфи мої американські видавці помістили на обкладинку американського видання моєї праці. В англійських виданнях такої реклами нема. Як часто буває з обкладинками, видавці не радилися зі мною з цього приводу. (Втім, я, безумовно, не заперечую проти вибору мого американського видавця: чому б їм і не надрукувати мої епіграфи — чи взагалі будь-що написане мною в цій книжці — на обкладинці?)

Мої переклади та трактування цього фрагмента були визнані правильними Річардом Робінcоном, як я вже згадував у цьому додатку, але мої критики дійшли до того, що запитували, чи не зумисно я намагався приховати його джерело, щоб позбавити своїх читачів можливості звірити цитату з текстом! І це попри те, що я, гадаю, клопотався більше, ніж багато інших авторів, аби мої читачі могли звірити будь-яку, наведену мною цитату. Саме тому на початку моїх приміток я відіслав читачів до творів, з яких узято епіграфи,— хоча взагалі не заведено пояснювати походження епіграфів.

Головне обвинувачення проти мене у зв'язку з наведенням цього фрагмента полягає в тому, що я не досить наголосив на його відношенні до військових питань. Але тут я можу навести на мою підтримку свідоцтво самого професора Левінсона (ст. 531, виноска, курсив мій):

«Цитуючи цей фрагмент у своєму тексті (ст. 102 А-ст. 103 Е), Поппер належним чином наголошує на тому, що він пов'язаний з військовими питаннями».

Отже, на це обвинувачення відповідь дано. Та втім, професор Левінсон провадить далі «...та (Поппер) водночас переконує» що ті самі «мілітаристські принципи» Платон пропонував застосовувати як за війни, так і за миру, і що їх слід дотримуватись у всіх питаннях мирного життя, а не лише під час військової муштри. Далі він цитує фрагмент у перекрученому перекладі, що затьмарює його військове значення...» і так далі.

Отже, мене насамперед обвинувачено в тому, що я «водночас переконую», наче Платон має на увазі дотримання цих мілітаристських принципів за миру, так само, як і на війні. І справді, я таке говорив, цитуючи Платона: саме Платон сказав це. Чи, може, слід було промовчати? У перекладі Бері, який схвалює професор Левінсон, слова Платона подано в такому вигляді (хоча мені більше до вподоби мій переклад, дозвольте запитати в читачів, чи є між ними якась істотна смислова різниця, за винятком різниці у прозорості перекладу; див. ст. 103 Е-ст. 102 А): «...ніхто не повинен ані під час роботи, ані під час розваг звикати з думкою, що йому дозволено діяти самому і на власний розсуд, позаяк треба жити завжди як на війні, так і за миру, з поглядом, прикутим до свого військового начальника...» (див. «Закони» — Laws, Loeb Library, vol. II, p. 477; курсив мій).

І далі (на ст. 479):

«Таке завдання володарювання над іншими та корення іншим слід практикувати за миру з раннього дитинства...»

Стосовно перекручення перекладу я можу лише сказати, що мій переклад практично не відрізняється від перекладу Бері — хіба що я розбив два занадто довгих Платонових речення, які у первісному вигляді важкі для сприйняття. Професор Левінсон зазначає (ст. 531), що я скористався цим фрагментом «абсолютно незаконно», а далі провадить: «його журналістське зловживання уривком з цього фрагмента на суперобкладинці» [реклама видавців, про яку я згадував раніше], «а також на титульній сторінці тому І його книжки ми розглянемо у примітці, де буде також наведено повний текст цього фрагмента».

Розгляд мого «журналістського зловживання» у цій примітці, опріч деяких надуманих «виправлень» мого перекладу, з якими я не згоден, полягає головно у тому ж обвинуваченні — а саме, що я надрукував цей уривок на суперобкладинці та в інших важливих місцях. Отож, професор Левінсон пише (ст. 532; курсив мій): «Цю дрібну нечесність, однак, цілковито затьмарює те, що Поппер вчинив із цим фрагментом далі. На титульній сторінці першої частини своєї книжки, а також на суперобкладинці» (хто несправедливий до кого?) «він друкує ретельно відібраний уривок з нього, а поруч — як абсолютну антитезу — речення, висмикнуте з Періклової надгробної промови... Це однаково, що надрукувати для порівняння політичний ідеал та проект військового статуту. Втім, Поппер не лише не повідомив читачів про те, що цей уривок стосується військового життя, але, застосовуючи ті самі перекручення перекладу, вилучив абсолютно всі ті частини фрагмента, які розкрили б цю обставину».

Відповісти на це мені дуже просто, (а) Немає ніякого спотворення перекладу, (б) Я спробував докладно показати, що в цьому фрагменті, попри його відношення до військових справ, сформульовано, як і в уривку з Періклової промови (що, до речі, так само, хоча й меншою мірою, має відношення до військових справ), політичний ідеал, тобто Платонів політичний ідеал.

Я не бачив жодних вагомих підстав відмовлятися від свого твердження, згідно з яким у цьому фрагменті — подібно до багатьох інших фрагментів у «Законах» — сформульовано Платонів політичний ідеал.— Втім, правильно я вважав чи помилявся, я безперечно твердо обгрунтував свої погляди (це обгрунтування професору Левінсону не вдалося спростувати). Й оскільки я це зробив, й оскільки професор Левінсон зовсім не сумнівається, що я вірив, що я зробив це, то немає в тому ані «дрібної нечесності», ані великої, якщо я намагаюсь представити цей фрагмент саме тим, чим я його вважаю: Платоновим описом його політичного ідеалу — його тоталітарної та мілітаристської ідеальної держави.

Стосовно мого хибного перекладу, я обмежусь лише одним перекрученням, яке професор Левінсон вважає досить важливим, щоб розглянути його в тексті своєї праці (а не лише у виносках). На ст. 533 він пише:

«Дальше заперечення стосується того, як Поппер вживає слово «leader» (вождь, ватажок, провідник). Платон пише «archon» — слово, яким він називає також офіційних осіб держави та воєначальників. Зрозуміло, що він має на увазі останніх, або ж розпорядників атлетичних змагань».

Ясно, що відповідати тут нема на що. (Чи, може, мені слід було перекласти «розпорядник»?) Будь-хто, заглянувши до словника грецької мови, пересвідчиться, що основне і найширше значення слова «archon» найповніше передає англійське слово «leader» (вождь, ватажок) (або латинське «dux» чи італійське «іl duce»). У словнику Ліддела та Скотта це слово пояснюється як дієприкметник від дієслова «archo», основне значення якого, за твердженням цих знавців, — «бути найпершим» — або «в часі», або «за місцем чи становищем». У другому значенні цьому слову приписується насамперед такий зміст: «керувати, правити, очолювати, командувати, управляти, бути керівником чи начальником». Відповідно під словом «archon» читаємо: «правитель, командир, начальник», а також — стосовно Афін — «головні судді в Афінах, у кількості дев'яти осіб». Цього, мабуть, досить, аби показати, що «leader» — це не помилка в перекладі, якщо цей термін узгоджується з контекстом. А те, що він узгоджується, видно з перекладу Бері, в якому, нагадаю, цей фрагмент має такий вигляд: «позаяк треба жити завжди як на війні, так і за миру, з поглядом, прикутим до свого військового начальника, та йти під його проводом». («but he should live always, both in war and peace, with bis eyes fixed constantly on his commander and following his lead»). Фактично, слово «leader» чудово узгоджується з текстом: саме його жахна підхожість викликала протести професора Левінсона. Оскільки він не може бачити в Платоні захисника тоталітарного правління, то в нього складається враження, наче я «спотворив переклад» (ст. 531) і що саме мої помилки спричинили жахливі асоціації, що їх пробуджує цей фрагмент.

Утім, я й далі тверджу, що жахає саме Платонів текст і Платонова думка. Мене, як і професора Левінсона, вразило слово «leader» та все те, що стоїть за ним. Проте ми не повинні нехтувати додатковими значеннями слова, якщо хочемо збагнути відразливий підтекст платонівської ідеальної держави. Я зробив усе, що міг, аби донести це до свідомості читачів.

Цілком слушно, що у моїх коментарях я наголосив на тій обставині, що, хоча фрагмент стосується військових походів, Платон не полишає місця для сумнівів у тому, що за цими принципами повинні жити всі його солдати-громадяни. Загальновідомо, що грецький громадянин був і повинен був бути воїном, а отже, це справедливо по відношенню до Перікла та часу виголошення ним надгробної промови (про загиблих у битві воїнів) принаймні не менше, ніж по відношенню до Платона та часу написання його «Законів».

Саме цю думку мої епіграфи мали донести до читача якомога ясніше. Ось чому потрібно було вилучити одне підрядне речення з цього громіздкого фрагмента, пропустивши в такий спосіб (як про це свідчать крапки) деякі з посилань на військові справи, що могли затьмарити мою головну тезу — я маю на увазі ту обставину, що фрагмент можна застосовувати як загальний чинник для війни і миру і що багато платоніків прочитали його неправильно, пропустивши власне суть, через довжину та розпливчасті формулювання фрагмента, а також через своє прагнення ідеалізувати Платона. Ось так стоять справи. І все-таки професор Левінсон обвинувачує мене в такому контексті (ст. 532) у «вживанні» «тактики», яка «створює необхідність перевіряти до найдрібніших подробиць кожну з Платонових цитат, наведених у книжці Поппера», для того, щоб «з'ясувати, як далеко відхилився Поппер від стежки об'єктивності та правди».