Розділ без назви (4)

Як видно, моя відповідь на два обвинувачення професора Левінсона займає майже стільки ж місця, скільки і власне обвинувачення. Це неминуче, а тому я змушений обмежитися ще лише двома прикладами (із сотень). Вони обидва пов'язані з моїм начебто помилковим перекладом Платонового тексту.

Насамперед професор Левінсон припустив, що я погіршив чи спотворив Платонів текст. «Поппер, однак, як і раніше, вживає у своєму перекладі прикре слово «вислати» замість «відправити»,— пише професор Левінсон у примітці 244 на ст. 349. Але тут сталася звичайнісінька помилка — помилка професора Левінсона. Якщо він погляне ще раз на цей фрагмент, то пересвідчиться, що я вживаю слово «вислати» там» де в його — чи радше Фаулеровому — перекладі вжито слово «вигнати». (Тієї частини фрагмента, де Фаулер у своєму перекладі вживає слово «відправити», просто немає у наведеній мною цитаті — її замінено крапками.)

Внаслідок цієї помилки виявляється, що репліка професора Левінсона «як і раніше» у даному разі дуже доречна. Бо якраз перед реченням, яке ми щойно розглядали, він пише про мене (ст. 348, прим. 243): «Поппер зміцнює свою інтерпретацію (ст. 166 Е-ст. 162 А) платонівського уривка («Держава», 540 е-541 а) дрібними неточностями в перекладі, прагнучи створити враження більшої схильності Платона до зневаги та насильства. Отож, він перекладає «відіслати» (apopempo) як «вигнати» чи «заслати» *...» Насамперед зауважу, що професор Левінсон схибив ще раз (тобто помилився у двох виносках поспіль), оскільки Платон вживає тут не слово «apopempo», а термін «ekpempo». Звісно, різниця невелика, та втім слово «ekpempo» містить принаймні префікс «ех» від «ехреl» («вигнати»), а серед його словникових значень знаходимо «проганяти», а ще «відсилати з ганьбою» (або «висилати, що несе на собі забарвлення ганьби», згідно з моїм «Словником давньогрецької мови» Ліддела та Скотта). Це слово є сильнішим, порівняно до «ретро», тобто «відсилати, відправляти», яке вжите у поєднанні з Аїдом («відправляти в Аїд») «звичайно значило відправити живу людину в Аїд, тобто вбити її». (Я цитую словник Ліддела та Скотта.) Нині дехто міг би навіть «запросто» сказати «відправити його». Майже те саме значення мається на увазі, коли Федр повідомляє («Бенкет», 179 е — фрагмент, на який професор Левінсон посилається на ст. 348), що боги, врятувавши та вшанувавши Ахіллеса за його звитягу та любов до Патрокла, «відправили його на Острів щасливих», тоді як Гомер відправляє його в Аїд.) Мабуть очевидно, що жоден із варіантів перекладу, як-от «вигнати» чи «заслати», не уразливий для критики, що грунтується на наукових засадах. А ось професора Левінсона можна критикувати, коли він, цитуючи мене, пише: «вигнати та заслати», оскільки я не вживав ці слова в такий спосіб. (Він був би принаймні формально правий, якби процитував: «слід вигнати... та заслати». Крапки дещо змінюють картину, бо, якби я написав «вигнати та заслати», то це могло бути спробою перебільшення шляхом «зміцнення» одного слова іншим. Отак дрібна неточність веде до поглиблення мого мнимого злочину — гаданого зміцнення моєї інтерпретації цього платонівського уривку шляхом дрібних неточностей у перекладі.)

* Йдеться про переклад терміна на англійську. Левінсон і Поппер вживають відповідно слова «send away» та «expel and deport».

Втім, хоч би як там було, цей випадок нічого не доводить. Давайте звернемося до перекладу П. Шорі. (Професор Левінсон цілком справедливо визнає авторитет Шорі.) «Усіх мешканців, кому виповнилося більше десяти років»,— перекладає Шорі,— «вони («філософи», які стали «володарями держави») відішлють у поля і стануть опікуватися дітьми, відучуючи їх від звичаїв їхніх батьків і виховуючи за власними звичаями та законами, які ми описали раніше». Хіба це не те саме, що сказав я (хоча, можливо, і не так ясно, як у мене на ст. 162 А-166 Е)? Бо хто ж повірить, що «відіслати» «усіх мешканців, кому виповнилося більше десяти років», може означати щось інше, крім насильницького вигнання та депортації? Хіба люди покірно підуть, полишивши своїх дітей, коли їх будуть «відсилати», якщо тільки їх не примусять до цього загрозами «філософи», котрі стали «володарями держави»? (Припущення професора Левінсона, зроблене на ст. 349 його праці про те, що їх відіслали до «їхніх... сільських маєтків, за межі власне міста», обґрунтовується ним же, досить іронічно, через посилання на фрагмент 179 е «Бенкету» та «Острів щасливих», куди відправили Ахіллеса боги — чи, точніше, Аполлонова або Парісова стріла. Уривок з «Горгія», 526 с, був би більш доречним посиланням.)

В усьому цьому я вбачаю важливий принцип. А саме, принцип, згідно з яким не може бути буквального перекладу. Будь-який переклад — це інтерпретація, і ми завжди повинні брати до уваги контекст і навіть паралельні фрагменти.

Те, що фрагменти (на ст. 166 Е-ст. 162 А), з якими я поєднав щойно процитований уривок, і справді можна об'єднати, підтверджує власна виноска П. Шорі, який, зокрема, посилається на фрагмент, що його я назвав «очищенням полотна», а також на фрагмент «вбити і вигнати» з «Політика», 293 с-е. «Правлять вони за законами чи без них, добровільно чи супроти волі... і хай вони боронять державу, караючи й виганяючи [або, як перекладають професор Левінсон та Фаулер: «караючи чи відсилаючи», див. вище] окремих громадян... таку форму уряду ми повинні проголосити єдино правильною». (Див. текст моєї книжки ст. 166 Е-ст. 162 А.)

На ст. 349 своєї праці професор Левінсон цитує цей фрагмент повніше, ніж я. І все-таки він пропускає ту частину цитати, з якої вона починається в мене: «Правлять вони за законами, чи без них, добровільно чи супроти волі». Ця подробиця цікава тим, що узгоджується зі спробою професора Левінсона виставити фрагмент про покарання та вигнання у майже невинному світлі. Одразу після того, як він процитував уривок, професор Левінсон пише: «Чесна інтерпретація ствердженого принципу [я не розумію, про ствердження якого «принципу» йдеться; хіба що того, який дозволяє все, що робиться заради блага держави] вимагає принаймні короткого огляду загального характеру діалогу». У ході цього «короткого огляду» Платонових намірів та прагнень ми довідуємося — без наведення прямих цитат з Платона,— що «інші традиційні та схвалювані нині критерії, такі як чи треба здійснювати правління... над суб'єктами, що хочуть чи не хочуть цього, або відповідно до закону чи супроти закону, відкидаються як такі, що не стосуються справи або несуттєві». Слова професора Левінсона, які я виділив курсивом, можна вважати приблизним цитуванням початку фрагмента (професор Левінсон не цитує його) з Платона про покарання та вигнання у тому вигляді, як я його процитував. Утім, тепер цей початок здається зовсім нешкідливим: від правителів уже не вимагають карати та виганяти «за законами чи без них», як я вказував на це. У читачів професора Левінсона складається враження, що це питання просто відкинули як побічне — як таке, що «не стосується» даної проблеми.

Але у Платонових читачів і навіть у персонажів його діалогів складається інше враження. Навіть «молодшого Сократа», котрий якраз перед цим уривком (після початкових слів наведеної мною цитати) вигукує: «Чудово!», приголомшує беззаконня запропонованого покарання. Бо відразу після проголошення принципу покарання та вигнання (можливо, зрештою, це і справді принцип) він мовить (переклад Фаулера, курсив, зрозуміло, мій): «Усе інше, про що ти говорив, здається розумним, але те, що управління державою [і, зрозуміло, застосування жорстких засобів] слід здійснювати без законів, мені прикро чути».

На мою думку, це зауваження доводить, що початок моєї цитати — «за законами чи без них» — насправді задумувався Платоном як складова принципу «карати та виганяти»; далі, що я був правий, розпочавши цитату так, як я розпочав її; і, нарешті, що професор Левінсон просто помиляється, гадаючи, що вислів «за законами чи без них» вжито лише для того, щоб показати, що це — питання, «котре відкидається як таке, що не стосується» сутності даної проблеми.

Очевидно, що інтерпретація фрагмента про покарання та вигнання викликає в професора Левінсона почуття глибокої занепокоєності. І все-таки наприкінці своєї старанно продуманої спроби захистити Платона шляхом порівняння його вчинків із сучасною практикою він приходить до такого бачення цього фрагмента: «У цьому контексті Платонів політик з його відвертою готовністю убивати, виганяти та поневолювати там, де ми рекомендували б ув'язнення, з одного боку, або психіатричну соціальну службу, з іншого, втрачає багато через криваве забарвлення свого образу».

Я анітрохи не сумніваюсь, що професор Левінсон — справжній гуманіст, демократ та ліберал. Втім, хіба не прикро бачити, що прагнення захистити Платона може спонукати справжнього гуманіста до порівняння в такий спосіб нашої, за загальною згодою недосконалої соціальної служби з явно незаконними стратами та вигнанням (і поневоленням) громадян «справжнім політиком» — доброю і мудрою людиною — «заради блага держави»? Хіба це не страшний приклад тих чарів, у полон яких потрапляє багато Платонових читачів, а також небезпеки платонізму?

Занадто багато є тверджень такого кшталту — перемішаних із обвинуваченнями на адресу головно уявного Поппера — щоб я відповів на них усі. І все-таки я хочу сказати, що вбачаю у книжці професора Левінсона не лише щиру спробу захистити Платона, але також і намагання побачити Платона у новому світлі. І попри те, що я знайшов лише один фрагмент — до того ж, несуттєвий,— який переконав мене у тому, що в цьому місці я трактував Платонів текст (але не його зміст) дещо вільно, я не бажаю створити враження, наче праця професора Левінсона не є дуже доброю та цікавою, надто, якщо забути про ті незлічені місця, де він цитує «Поппера» або, точніше, (як я показав) цитує трохи неточно і дуже часто вкладає в цитати зовсім протилежний зміст.

Та важливіше за всі особисті питання — це питання: наскільки вдало професор Левінсон захищає Платона?

Б

Я пересвідчився, що, стикаючись із новими наладками на мою книжку з боку Платонових захисників, найкраще не звертати уваги на дрібні положення, а шукати відповіді на п'ять кардинальних питань:

(1) Як спростувати моє твердження про те, що в «Державі» та «Законах» Платон засуджує Сократа з «Апології Сократа» (на що вказано у розділі 10, другому абзаці параграфа VI)? Як пояснено у прим. 55 до розділу 10, насправді це твердив Гроут, а його підтримав Тейлор. Якщо ця думка правильна — а саме так я вважаю,— тоді вона зміцнює також моє твердження, яке я наводжу у наступному пункті (2),

(2) Як спростувати моє твердження про те, що Платонову антиліберальну та антигуманістичну позицію, мабуть, неможливо пояснити тим, що він начебто не знав нічого ліпшого, або що на той час його погляди були порівняно ліберальними та гуманістичними?

(3) Як спростувати моє твердження про те, що Платон (наприклад, в уривку про очищення полотна в «Державі» та в уривку про страти та вигнання у «Політику») заохочував правителів» застосовувати безжалісне насильство «заради блага держави»?

(4) Як спростувати моє твердження про те, що Платон запровадив для своїх філософів-царів обов'язок та привілей говорити неправду та обманювати задля блага держави, надто у питаннях, пов'язаних з расовою селекцією, і що він був одним із засновників расизму?