Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Поки несправедливість і корупція не подолані, невдоволення наростає, люди обурені.

«Після того як мене поранили, я задумався про оформлення»

— Після поранення я зрозумів, що, раптом щось станеться, держава мені нічим не допоможе, а я можу залишитися тягарем для своєї матері. Тринадцятого квітня ми брали участь у бойовій операції і я отримав кульове й осколкове поранення в ногу. Після поранення мене доставили в лікарню імені Мечникова в Дніпропетровську. Там лікарі надають допомогу усім, незалежно від того, військові це чи добровольці, і документи навіть не запитували. Вони знали, що я поранений в АТО за Україну, і цього було достатньо.

Та коли я переїхав у Київ на продовження лікування, у лікарні, куди мене направили з Дніпропетровська, мені сказали: «Чому ти взагалі до нас прийшов, ти ж не оформлений? Де твої документи?» І лише після пояснення ситуації, якогось близького спілкування мені сказали: «Ну добре, ми дозволяємо тобі ходити до нас на перев’язки, але ніяких документів у тебе не буде, лікарняного режиму не буде, ти не будеш займати койку, приїжджай у лікарню на милицях, ходи на перев’язки своїм ходом, а ми тебе будемо перев’язувати, так уже й бути, зробимо тобі послугу».

Напис в одному з приміщень метеостанції. Фото: Кирило Бабенцов

На жаль, це проблема не тільки з добровольцями — у мене є друзі, які офіційно зареєстровані, і навіть після бойових поранень їх лікують на «відчепись», типу: «От ми тебе полікували, а здоровий ти став чи ні — не наше діло».

Я спілкувався з матір’ю хлопця, який загинув у тому бою, у якому мене поранили. Вона намагається оформити сина посмертно як учасника бойових дій. Поки ніяких зрушень нема, ніхто не хоче надавати статус цьому бійцеві, який загинув за Україну, у той час як деякі міліціонери їздять у зону АТО (вони формально називають зоною АТО Слов’янськ чи Маріуполь, де насправді ніяких бойових дій нема), через кілька днів отримують посвідчення учасника бойових дій.

Багато хлопців, які загинули чи поранені, досі не мають того папірця, не кажучи вже про якесь гідне лікування чи підтримку від держави.

«Ми відмовилися йти через блокпост сепаратистів», — «Сивий»

Андрій Пастушенко, боєць батальйону ОУН на псевдо «Сивий», разом з іншими бійцями тримав метеостанцію біля Донецького аеропорту з 31 грудня 2014 року. Він розповів Радіо Свобода про своє поранення в ближньому бою й про те, чому без декого краще на передовій, аніж з ними:

— Геодезична вежа стоїть по другий бік злітної смуги Донецького аеропорту. Вона не має зв’язку з терміналами, де стояли основні захисники аеропорту, але це був дуже важливий стратегічний об’єкт, тому що з вежі добре проглядалася вся злітно-посадкова смуга і всі підходи до терміналів. Навіть якщо просто людина сиділа на вежі й дивилася в бінокль, вона бачила все, що відбувалося навколо терміналів. Це була допомога в прикритті основних позицій.

Андрій Пастушенко, боєць батальйону ОУН, на псевдо «Сивий»

Сепаратисти одразу зрозуміли, що координація вогню ведеться з нашої вежі, і ми їм були як та скалка в пальці. Якщо в терміналах було кілька рівнів і можна було десь сховатися й тримати оборону, то вежа — це було невеличке таке одноповерхове приміщення, легка конструкція з металу, обшита пінопластом і обкладена цеглою. Тобто для міномета, для артилерії — це не захист. Але була велика необхідність тримати там людей, бо ми бачили все, що робиться в аеропорту й навколо терміналів. Коли наших хлопців атакували, ми бачили, звідки які сили ворога підходять, і одразу передавали цю інформацію. Звичайно, ця вежа одразу з артилерії була розстріляна. Але там була гора, така могила насипана (на ній стояла вежа), то ми просто закопалися в цю гору.

Руїни метеостанції ДАП. Фото: Кирило Бабенцов Металевий ящик, поверхня якого свідчить про щільніть обстрілів метеостанції. Фото: Кирило Бабенцов

«Ми націоналісти, ми не можемо ворогам кишені показувати»

— Приїхав я туди перед Новим роком. Зайшли ми. Якась там була така домовленість, що наші люди, які мінялися в аеропорту, проходили через блокпост сепаратистів. Був навіть такий випадок, коли офіцер 93-ї бригади на псевдо «Купол» мало не обнімався з «Моторолою».

Звичайно, це був нонсенс, і ми відмовилися виконувати це завдання, сказали, що не підемо в аеропорт через блокпост сепаратистів, що ми не будемо кишені вивертати й показувати їм, що там у нас. Ми націоналісти, ми не можемо ворогам кишені показувати. І ми сказали, що пройдемо туди — з боєм, але пройдемо. І от зайшли, взяли цю вежу під контроль і тримали її. І через цю метеостанцію проривалися наші, коли не проходили через сепарський блокпост.

Там якісь такі домовленості дивні були. Дозволялося мати по два «ріжки» набоїв на автомат. Ну що таке два «ріжки» набоїв? Це три хвилини бою. Була обмежена кількість боєприпасів, потім наші хлопці навіть пробували брати машинку якусь на радіоуправлінні, грузили її боєкомплектом, ця машинка заїхала чортзна-куди, взагалі до сепарів поїхала. Ну якого біса? Взяли б рюкзак, навантажили боєкомплект і поповзли тихенько — які машинки? Я взагалі не розумію, як можна воювати з такими от домовленостями. Або вже воювати, або не воювати.

Через нашу вежу проходили. Коли треба було допомогу живою силою чи боєкомплекти, то у нас концентрувалися хлопці, а потім вночі під прикриттям повзли на термінали і точно так же витягували звідти поранених, і покійників через нас витягували. Надивилися, звичайно, на це все.

«Хлопці, вас міняти ніхто не буде. Нема у нас бажаючих»

— Там кожен день врізався в пам’ять. Найбільше мені запам’ятався (можливо, не варто було навіть про це говорити, але все одно це було і від цього нікуди не дінешся) один випадок. Там же не тільки наш підрозділ стояв. Там були шість чоловік із «Правого сектору», були люди з батальйону «Дніпро-1», безпосередньо з Кримської сотні (командував сотник Кримської сотні Ваня на псевдо «Крим»). Вони (кримчани) всі були мусульмани, віруючі такі хлоп’ята.

Ну, і військовики там були. Було 12 чоловік з 93-ї бригади. Вони зайшли, і їм сказали, що вони сюди прийшли на тиждень, а потім їх поміняють. Але приїхав офіцер роти розвідки 93-ї бригади і каже їм: «Хлопці, вас міняти ніхто не буде. Нема в нас бажаючих. Ну от обіцяли вас поміняти через тиждень там чи через 10 днів, цей час пройшов, і якщо ви просто самі звідти підете, то вам за це нічого не буде».

Я просто прозрів. Як? Ти, бойовий командир, офіцер армії, і ти кажеш людям, що якщо ви кинете бойові позиції, то вам за це нічого не буде?